Корабельна катастрофа - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 82

Другим помічником був Голдорсен, що теж мав каюту на кормі, але харчувався, як правило, разом з матросами.

З усіх матросів тільки про одного відомі деякі живі риси — про Брауна, матроса з Клайда. Це був невисокий, кремезний чорнявчик з добрими собачими очима, дуже лагідний і совісний; приохотившись до спиртного, він перетворився на типового морського заволоку. «Одна, бачте, біда, — сором'язливо пояснював він Картью, — не можу я не пити. Ляж, знаєте, з дуже порядної родини…» Лист, що так сильно вплинув на Нейрса (читач, либонь, це пам'ятав), був адресований саме Браунові. Така була команда судна, яке своєю появою вселило таку радість у серця потерпілих. Знесилені безсонними ночами, вони від самої думки про близький порятунок втратили самовладання. У них тремтіли руки, очі сяяли, вони сміялись і кричали, як діти, а потім почали збиратися. Хтось насвистував «Похід через Джорджію», інші то пакували свої речі, то знову сміялися й кричали під акомпанемент цього мужнього маршу. Однак незворушний Вікс згасив загальний захват.

— Спокійно, хлопці! — сказав він. — Ми потрапимо на судно, про яке не знаємо нічого. У нас є скринька із золотом; її не приховаєш — надто важка. А що, як їм не можна довіритись? А що, як це пірати, на зразок Забіяки Гейса? Раджу краще перевірити наші револьвери.

У всіх, крім Гемстеда, була зброя, і всі поспішили зарядити її й покласти в кишені, а потім так само радісно докінчили пакувати речі. Сонце стояло зовсім низько над небокраєм, бриг рівномірно здіймався й опускався на хвилях, потерпілі спустили на воду вельбот і, збуджено вигукуючи, запрацювали веслами, прямуючи до виходу з лагуни.

Віяв свіжий вітер, з моря йшла супротивна хвиля. В обличчя веслярам били бризки.

Вони побачили англійський прапор, що маяв на вітрі, команду, що з'юрмилася біля борту, кока в дверях камбуза, а на юті — капітана в тропічному шоломі, з біноклем у руках. Кожен удар весла наближав потерпілих до колишнього життя, рідного матроського товариства, надійного прихистку на борту судна, і вони зовсім збожеволіли від радості.

Вікс упіймав кинутий у вельбот кінець каната, і кілька дружніх рук допомогли йому піднятись на борт.

— Капітан, якщо не помиляюсь? — мовив він, звертаючись до суворого літнього чоловіка в тропічному шоломі.

— Капітан Трент, сер, — відповів той.

— А я капітан Керкап. Ми з сіднейської шхуни «Багата наречена», що втратила щогли у відкритому морі двадцять восьмого січня.

— Ай-ай-ай! — сказав Трент. — Ну що ж, тепер з вами все гаразд. Ваше щастя, що я побачив ваш сигнал. Адже я навіть не гадав, що ми пливемо так близько від цього жахливого острівця, — мабуть, нас підхопила південна течія. Коли я сьогодні вранці вийшов на палубу, то подумав, що на обрії горить якесь судно.

На вельботі домовилися, що Вікс підніметься перший і розвідає обстановку, а решта потурбуються скринькою та грішми.

За борт спустили талі, потерпілі міцно обв'язали канатом дорогоцінну скриньку і дали команду піднімати. Але несподівана вага виявилась непосильною для однієї людини, на допомогу кинулось ще двоє, і це привернуло увагу Трента.

— Стоп на талях! — вигукнув він і звернувся до Вікса: — Що там у вас? Я ще не бачив таких важких скринь.

— Там гроші, — відповів Вікс. — Монети.

— Що? — перепитав Трент.

— Золоті монети, — уточнив Вікс. — Ми їх забрали зі свого судна.

Трент уважно зиркнув на нього.

— Спустіть скриню назад у вельбот, містере Годдедааль, і не підніймайте вельбота, а пришвартуйте його до корми.

— Єсть, сер! — відповів Годдедааль.

— Що сталося? — спитав Вікс.

— Та, нічого, — відповів Трент, — але погодьтесь, не так часто трапляються посеред океану шлюпки, повні золота, ще й з озброєною командою, — він показав на відстовбурчену кишеню Вікса. — Ваш вельбот перебуде за кормою, а ви спуститесь зі мною в каюту і все розкажете.

— Ну, коли так… — відповів Вікс. — 3 журналом і документами у мене повний порядок, тут не підкопаєшся.

І, гукнувши товаришам, щоб вони спокійно зачекали, він спустився за капітаном Трентом до нього в каюту.

— Сюди, капітане Керкап, — сказав той, — і не ображайтесь на мене за обережність, я не мав наміру ображати вас: після цих китайських річок нерви завжди здають — тільки й того. Просто я хочу впевнитися, що ви — саме той, за кого себе видаєте. Це мій обов'язок, сер, і ви на моєму місці вчинили б так само. А крім того, я ж не завжди був капітаном, а був також банкіром, а це заняття теж привчає до обережності.

Трент із сухуватою, діловою гостинністю поставив на стіл пляшку джину, і капітани випили за здоров'я один одного. Потім Трент переглянув суднові документи, дуже уважно вислухав оповідь про Топеліуса і торговельну операцію, і його підозри врешті розвіялись; та за мить він глибоко задумався й кілька хвилин сидів байдужий та непорушний, барабанячи пальцями по столу.

— Ще питання? — не витримав нарешті Вікс.

— В цій лагуні можна кинути якір? — несподівано спитав Трент, наче Вікс натиснув якусь пружину.

— А чого ж, — відповів Вікс. — Є кілька обмілин, але взагалі місцина досить пристойна.

— Я хочу зайти в цю лагуну, — сказав Трент. — В Китаї я поставив новий такелаж, його треба підтягти, бо я побоююсь за щогли. Гадаю, до завтра впораємось. Ви, либонь, не відмовитесь допомогти нам?

— Ну звісно! — відповів Вікс.

— Отже, домовились, — закінчив Трент. — Витратиш хвилину — заощадиш годину.

Вони повернулись на палубу. Вікс оповістив своїх товаришів по намір капітана. На бригу поставили фор-брамсель, і «Летючий шквал», ведучи на буксирі вельбота, що танцював на хвилях, швидко пройшов вузькою протокою і ще до восьмої години кинув якір біля острівця Середній Брукс. Команда «Багатої нареченої» піднялася на борт, усі поснідали, речі потерпілих підняли на борт і склали на шкафуті, і почалась перевірка такелажу. Робота тривала від ранку до вечора, і команди обох суден змагалися між собою в силі й майстерності. Обід улаштували на палубі: офіцерам — на кормі, а матросам — на носі. Трент був веселий, він розпорядився видати всім матросам грогу, а офіцерам поставив пляшку вина й повідав гостям численні подробиці своєї фінансової діяльності в Кардіффі. Він сорок років провів у морях, п'ять разів потрапляв у корабельні катастрофи, дев'ять місяців просидів у в'язниці якогось злого раджі, бував під обстрілом на китайських річках. Але єдине, чим він пишався і що йому видавалось вартим оповіді — його кар'єра лихваря в нетрищах приморського міста.

Це був тяжкий день для команди «Багатої нареченої». Геть зглучені безсонними ночами та тривогами минулого тижня, всі виконували нелегку роботу лише силою нервового збудження.

Коли Трента врешті задовольнив стан його такелажу, всі стали нетерпляче очікувати наказу вийти в море. Ало капітан, здавалось, не поспішав. Він задумливо гуляв по палубі, а потім покликав Вікса.

— У вас щось на зразок торговельної компанії, чи не так, капітане Керкап?

— Так, ми всі беремо участь у нашому ділі на паях, - відповів той.

— Тоді, з вашого дозволу, я запрошую всіх вас до себе в каюту на чай, — сказав Трент.

Віке здивувався, але, звісно, не перечив, і незабаром усі шестеро потерпілих з «Багатої нареченої» сиділи поряд із Трентом та Годдедаалем за столом, на якому стояли банки й тарілки з повидлом, маслом, грінками, консервованим язиком та чашками з гарячою кавою, їжа була не вельми смачна, і я певен, що Нейрс докинув би з цього приводу якесь уїдливе слівце, але зголоднілим морякам вона була як манна небесна. Годдедааль пригощав їх дуже щиро, з добротою, притаманною старим патріархальним родинам сільської глушини, а Трент, як вони пригадували згодом, майже не опікувався гостями і, поринувши в свої думки, наче й забув про них.

Нарешті він сказав, глипнувши на свого кока-китайця:

— Вийди.

Провівши кока поглядом, Трент звернувся до гостей:

— Мені відомо, панове, що у вас компанія на паях, тож запросив я вас сюди ось чому. Я маю разом з вами дещо з'ясувати. Ви самі пересвідчились, що мій бриг — судно добряче і що матроський харч у мене добрий.