Відпочинок на Ортені. - Конотопець Наталя - Страница 11

Рожевий туман поступово прозорішав, і в ньому вже вгадувалися знайомі обриси кабіни. Отже, човник не зруйновано, всі предмети залишилися на своїх місцях, і дихає він повітрям. Спробував підвестися і знову впав. Цього разу від жаху: над ним схилився, торкаючись чола верхньою кінцівкою... керн. Значить, ортенці віддали його на волю кернів! Арсен розімкнув повіки. Керн уважно дивився на нього своїми водянистими булькатими очима, тіло його, прикрите тільки довгим брудним волоссям, у повітрі здавалося ще відразливішим, ніж у воді. Воно було мертвотно-біле, ослизле, подзьобане безліччю виразок.

Керн теж помітив, що Арсен опритомнів. Не сховався, очевидно, від нього і вираз жаху та відрази на обличчі людини. Він ворухнувся, прийняв з Арсенового чола свою кінцівку, шаснув нею кудись за спину. А коли знову підніс її до Арсена, той очам своїм не повірив: на долоні лежала річ, яку Арсен найменше сподівався будь-коли побачити. То була іграшка: маленька заводна лялечка, її змайстрував Орест, коли вони поверталися на Землю і навіть уяви не мали, якою її побачать і чи побачать взагалі. Майстрував довго, старанно, вирізьблював кожну рисочку. Вийшла не просто іграшка, а справжній мистецький твір: блакитні очі, біляве вгчоссячко, легенька квітчаста сукенка, а на голівці - віночок із блакитних квітів. Лагідний, ніжний символ Землі, як він уявлявся Орестові. І ось він на зеленкуватій, слизькій долоні керна. Лялечка лежала безпомічно й мертво. І Арсенові на зло всьому світові - ортенцям, кернам, землянам - захотілося оживити її, як вони це робили у своєму кораблі, після чого нахилялися одне до одного головами і, мов діти, милувалися нею.

“Земля”, - було те заповітне слово, що приводило в дію молекулярний механізм іграшки. Того коду в цілому світі не знала жодна жива душа, крім нього й Ореста.

Арсен глибше вдихнув повітря, але промовити слова не встиг.

- Зем-ля-я! - прохрипів обіч натужний, чужий, незвичний голос.

Арсен повернувся на той голос, а тому не одразу завважив, що лялечка воскресла. Очі її розплющилися, засвітилися живим вогнем, уста всміхнулися, вона легко стрибнула з долоні керна на підлогу і почала танцювати.

Арсен підхопився, сів навпочіпки і не повірив своїм очам: поряд схилилася голова керна, який з не меншим захопленням стежив за чудовою іскринкою чужого життя. Точнісінько так раніше над нею схилялася голова Ореста...

Тим часом лялечка дотанцювала свій запрограмований танець, граціозно вклонилася і зупинилась. Але Арсен не дозволив їй довго стояти заклякнувши. Ніби скріпляючи якусь мовчазну згоду між собою і керном, тихо проказав:

- Земля!

Та цього разу він уже не милувався її чудовим танком. Він просто хотів виграти час.

“Якщо раптово вдарити по схиленій голові керна, - думав гарячково, - ввімкнути швидкість, то, може, і вдасться вирватися з пастки, полишити Шпилясті скелі, а там чимдуж до міста, до земного готелю, де вже буде у відносній безпеці, а тоді... В чому він зможе звинуватити ортенців тепер? У брехні? В тому, що на туристських човниках землян таємно встановлюють бляшки свого Інформатора, отже, могли застерегти Ореста від необачного вчинку? В тому, що пришпилюють ті бляшки кернам, очевидь, керуючи якимось чином їхніми вчинками на відстані? В тому, що замовчували існування в минулому розумного наземного життя на Ортені? Що ще? Ага! Якийсь Вогняний потік, що про нього писав Орест... Але чи не протиставлять спритні ортенці всьому цьому свої логічні пояснення, від яких його звинувачення розсипляться вщент? Адже прямих доказів він так і не здобув.

Роззирнувся навкруги, ніби там шукав виходу, і раптом зрозумів те, чого не второпав у момент потрясіння: керн дихав повітрям! Керн говорив! Говорив, як належить наземній істоті! І сидів перед Арсеном навпочіпки, як може сидіти людина. Арсен знову став уважно, майже впритул роздивлятися керна: голова, руки, ноги, обличчя. Все те зовсім не пристосоване до підводного способу життя, таке недоладне в ортенському океані, виглядало звичайним тут, у повітряних умовах. От тільки яке понівечене, яке жалюгідне це тіло!

- Ор-рес-т! -ніби навздогін його думкам прохрипів знову керн, і на його обличчі з’явилась якась подоба усмішки. Обличчя залишилося холодним, лише очі раптом освітилися внутрішнім спалахом, і Арсен вперше протягом останніх напружених годин заспокоївся. Хто вміє так посміхнутися, той не може бути вбивцею.

Страшні лиця кернів, що поприкипали до прозорої стінки і невідступно, з якоюсь болючою напруженістю стежили за тим, що робиться в човнику, його вже не лякали. Йому стало від того кошмарного видива навіть затишно.

“Ніхто не вирвав би в Ореста заповітного слова силою, - подумав. - Я йду його шляхом!”

IX

Уповноважений у справах космічної моральності прибув на Ортену з візитом. Візит був важливий і суто діловий, але Уповноваженого не полишало відчуття, що він приїхав на відпочинок. Так уже повелося з давніх-давен, що в землян з перебуванням на Ортені пов’язані тільки приємні відчуття. А місія Уповноваженого у справах космічної моральності сумна і навіть дещо неприємна: на Землі загинуло два ортенці. Випадок безпрецедентний. І він сам вирішив засвідчити скорботу Землі з приводу цього трагічного випадку. Щоправда, загинули не тільки ортенці, землян постраждало значно більше, але то вже інша справа. Причиною цих смертей була катастрофа, точніше, стихійне лихо: невеличкий острівець у Тихому океані - чудове курортне місце, недалеко від якого була колонія ортенців, - зник з лиця Землі. Острівець той був вершиною згаслого вулкана, і раптом глухої ночі почалося його виверження. Дивно було те, що сейсмічна служба не помітила нічого підозрілого і не дала ніяких попереджень. Цей факт розслідується. Такого страшного і несподіваного лиха Земля вже не знала давно. На ранок місце, де був острівець, покрили розбурхані хвилі океану. Здавалося, ніби його там і не було ніколи. На щастя, ортенці, які проводили поблизу острова дослідження на предмет розширення плантацій своїх їстівних водоростей, на день раніше скінчили роботи і перемістилися далі, в супротивному разі могла загинути вся дослідницька група, отже, й інцидент був би складніший.

Уповноважений прибув на Ортену не сам, а на чолі цілої делегації. З ними ж у спеціальних відсіках прилетіли й ортенці. Вони теж засвідчать, що земляни в тих смертях зовсім не винні. Уповноважений був би значно спокійніший, коли б незадовго до трагічних подій у Тихому океані не було тієї безглуздої загибелі землянина на Ортені. Чи не витлумачать ортенці смерті своїх одноплемінників на Землі як помсту за Ореста? Такі підозри особливо не бажані зараз, перед вирішальним етапом експерименту “Інформатор”, в разі успіху якого людство зробить чималий стрибок уперед: есе, ЩО було недороблене людським інтелектом, носило тільки подобу ідеї, здогадки, одержить своє викінчене втілення, піде на користь прогресу, і перед людством реально постануть обриси Абсолютного Ідеалу - так зараз умовно називається наслідок експерименту “Інформатор”. Залишалось домовитися з ортенцями про строки паралельного ведення експерименту, налагодити з ними найдосконаліший, найшвидший зв’язок, без чого неможливий успішний перебіг експерименту. Ортенці пропонують, у разі удачі, об’єднати Абсолютні Ідеали Землі і Ортени, щоб одержати Найвищу Досконалість. А це можливо лише за цілковитої взаємної довіри. І раптом ця низка смертей... Йому доведеться докласти чимало розуму, витримки й дипломатичного вміння, щоб уладнати справу. Земля сподівається на нього, і він буде старатися. Єдине, що зробить поза програмою і якнайшвидше, - це розшукає Арсена, який, Уповноважений певний того, на свій страх і ризик розслідує причини трагічної загибелі Ореста. Цей некерований, незрозумілий Арсен, котрий єдиний, крім покійного Ореста, не побажав під’єднуватися до Інформатора. Такий може наламати дров. І хоча до його польоту на Ортену Уповноважений у справах космічної моральності не має ніякого відношення, йому конче потрібно знайти Арсена, подивитися в його похмуре обличчя, почути хрипкий, глухий голос, щоб заспокоїтися. Тоді дасть йому нарешті спочинок якийсь невсипний черв’як, що інколи чомусь точить його десь... десь, як би сказати точніше, поза думкою, поза розумом, поза всім тим, що доступне Інформаторові, в тому місці, яке Арсен назвав би глибиною душі.