Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Молоко з кров'ю - Дашвар Люко - Страница 7
Тихо стало на Марусиному дворі. Льошці навіть думки урвалися. Дивиться на Марусю, як дурний, а голова порожня — і все тут. Стара Орися першою до тями прийшла. До Марусі руки простягнула.
— Донечко моя! Ходи до мами. Поцілую, рідна. Благословлю за себе і за татка.
Льошка видихнув із полегшенням, стрільнув оком — чи не побачив хто часом, як він від Марусиної краси розум ледь не утратив. Та ні! Ніби все гаразд. Знову на годинник глянув.
— А що, Марусю, — до сільради? Не передумала?
Маруся всміхнулася — ні! Маму обійняла, поцілувала та до нареченого. Йде, у очі дивиться і знай всміхається.
— Хай мама нас обох благословить.
— Хай, — він.
Орися молодих потайки перехрестила, бо наречений попереджав — комуніст, то щоб нічого зайвого. А вона їм подумки: «З Богом!»
Маруся Льошку під руку взяла і першою до хвіртки рушила. Юрба дівчат і хлопців з квітами, рушниками, горілкою та баяном — слідом. Справжня свайба! На іншому кінці Рокитного і глухий почує.
На вулицю вийшли — веселі, красиві. Маруся на бузок оком кинула — недопалок димить. Нікого. Брови звела. Зупинилася.
— Що? — Льошка чогось перелякався.
Хлопці з дівчатами на молодих дивляться, мовляв, що ще не так? А Маруся не чує — руку до грудей приклала. «А намисто! Намисто ж забула!» — у скроні б'є. На Льошку…
— Марусю… Ти чого? — у того аж голос захрип.
— Та ні… — прошепотіла, букет горбоносій Тетянці тицьнула і побігла до хати.
Орися схопилася за серце і ледь не впала.
— Доню… Та що ж це, люди?
Льошчин дружба Микола перед компанією вискочив.
— Так… Спокійно… Ще є час. Може, нареченій конче потрібно…
— Що?! — не втрималася Тетянка і крутить у руках букет, наче тепер їй замість Маруськи треба за Льошку заміж.
— Ну… Того — Микола заплутався і вирішив бити у лоба. Льошку за плече обійняв, шепоче: — Може, я за нею збігаю?
Льошка криво всміхнувся, удавано нахабним поглядом обвів розгублену компанію.
— Оце ще тільки хвилину чекаю…
А Маруся тим часом у кімнаті і геть усе порозкидала — щезло намисто.
— Та де? Де?! — аж плаче.
І в шафу. І під диван шкіряний. І під стіл. По серванту між чарочками — дзень-дзень. Нема!
— Де?!
На стілець впала. Підборіддям у стіл уперлася, на очах сльози… Аж бачить — з коробки, повної цукерок, червона кулька виглядає.
— Ох, німець, німець… — Намисто підхопила, на шию повісила і гайда з хати.
На вулиці все товклися розгублені дівчата і хлопці — хто його знає що тепер робити? Втекла наречена. Микола стару Орисю під руку підтримував, бо та все долонею рота затуляла, а воно ж — без повітря перекинутися можна враз.
Льошка для годиться кахикнув, насупився і ступив крок од двору. Аж від Марусиної хати — грюк! Обернулися — біжить! Білу сукню до колін підібрала, всміхається — ще красивіша. І червоне коралове намисто на шиї гойдається.
— От румунка пришелепкувата! — вразилася Тетянка. — Через те дурне намисто ледь без чоловіка не лишилася…
Маруся з двору на вулицю вибігла і стала. Коси поправила, сукню опустила. І — до Льошки. Повільно. Гордо. Спина вигнулася, груди вперед, підборіддя — вище… Підійшла, під руку взяла, у очі глянула:
— А чого стоїмо? Оце сільрада зачиниться, так хто винуватим буде?
Льошка спантеличено потер скроню:
— Оце тобі б ще карету, така ти в нас цяця.
— Нащо карета? Ти ж є… — і в очі йому, в очі. Пече.
Е-е-ех! Льошка про все забув. Під ноги плюнув, око азартно примружив, мовляв, та я, любка, і не таке можу. Марусю на руки підхопив і поніс. А вона його за шию однією рукою обійняла, голівку на плече поклала, а другою рукою червоне намисто до грудей притискає і знай всміхається. Ох і красива картинка. Мов мальована.
Дівчата заверещали від захвату, хлопці заулюлюкали, баян завів мелодію. Справжня свайба! На іншому кінці Рокитного і глухий почує.
До ночі гуляли. Голова колгоспу постарався — і продуктів виписав, і горілки коштом господарства. Навіть вина з власної комори припер. І клуб рокитнянський окупувати дозволив, хоч Орися намагалася всіх умовити шатро на подвір'ї збудувати. Та ні. Старостенко постановив:
— Хай у клубі гуляють.
Півсела зібралося. Ще б пак — така пара! Обоє — ох і красиві, очей не відвести. Оце щастя буде. А те, що рудий Стьопка-німець до клубу не дійшов, так кому він здався? Про нього ніхто і не згадав. І без нього гостей набилося, як оселедців у діжку. Так горлали «Гірко!», що по селу собаки підбрьохувати почали. Льошчина мати Ганя сваху Орисю від столу поманила.
— Давай, Орисю, уже якось дітей випроваджувати. Серцем чую — рокитнянці їх просто так не відпустять.
Орися розгубилася — як молодих з-за столу висвободити?
— Вальс! — гукнув Льошчин дружба Микола. Та до Орисі: — Тітко Орисю! Дозвольте з мамою молодої…
— Чуєш, Миколо… А хай молоді ще раз станцюють.
— Хай! — тому Миколі вже все одно. Як загорлав: — Танець молодих. Наречений, тьху ти, жонатий чоловік Олексій Ординський та його молода дружина Маруська, тьху ти, Марія… — озирнувся. — А музика де?!
— Дай хоч поїсти, зараза! — образився баяніст Костя.
Льошка кружляв Марусю у вальсі й уже не міг приховати гордість, усе всміхався, як дурний, — тепер вона тільки його, Льошчина. Ні в кого такої красуні нема! Ні в кого! Біла сукня — хвилями, хвилями, чорні очі сяють і печуть, коси розплелися під фатою — отак би обличчям у ті коси, щоб аж у голові запаморочилося.
— Марусю…
— Тікаймо, — прошепотіла, і вони чкурнули з клубу, перш ніж Ганя з Орисею врешті домовилися, як їм рятувати молодих від надокучливих гостей.
З клубу в ніч вилетіли два щасливих птаха — Марусина біла сукня, мов ті крила тріпається, Льошчин піджак полами лопотить. Зупинилися, обійнялися — нема Рокитного, наче на небо потрапили: ніч замалювала чорним хати і подвір'я, світ у вікнах — як зірки у тій чорноті без краю. Отак би і йти по тому небу світ за очі без упину.
Маруся розсміялася, вхопила Льошку за руку.
— До мене…
— Чекай! — Розгубився не на жарт. — Марусю… Не годиться так. Жінка до чоловіка в хату повинна йти. Звичай.
— А що нам той звичай? — І в очі йому. В очі. Пече.
— Мати постіль нову постелила…
— І моя мати постелила, — знай тягне за руку.
Льошці, наче хто вила під ребра, — уперся.
— Та не піду! Село засміє, — на Марусю сердито.
«Оце погоджуся зараз — усе життя буде мене на шворці водити», — думає, на молоду дружину дивиться, і нема йому білого, нема плаття весільного, фати пишної, тільки чорне, чорне — очі, коси. І червоне — губи, намисто… На коралі глянув, аж задихнувся. Зайве воно йому. Каменюка на шиї.
Підійшла ближче, губами до Льошчиних губ припала, відірвалася.
— Як скажеш, що сам так захотів, ніхто не посміє.
— Так я не хочу, — уже непевно.
— Мене не хочеш?
— Хочу! Так хочу, що не втерплю, — шепоче, наче окріп розливає.
— Так до моєї хати ближче, — розсміялася. І побігла.
Куди вже тут думи думати та про чиїсь смішки розпатякувати. Піджака на плече закинув і — за білою фатою галопом.
І чого та румунка з ранньої весни до пізньої осені ніколи вікна не зачиняла? Хтозна. У кімнату вбігла, білу фату на підвіконня кинула і завмерла перед дзеркалом. Прохолодний вітер із двору фату розвиває, наче хто з білим прапором у полон проситься.
Всміхнулася. Плаття біле стягла. А тут і Льошка на поріг. Піджак кинув, з Марусі очей не зводить.
А вона в одній сорочині спідній — стовпом перед дзеркалом. Намисто пальцями перебирав, на Льошку в дзеркалі дивиться.
Ні! Він собі думав — інакше буде. Що оце він до кімнати зайде, а вона вже геть усе з себе скине і стоятиме посеред хати гола і прекрасна, мов грецька мармурова богиня, очі долу, чи навпаки — пектиме, але руки, руки обов'язково простягатиме до нього, наче проситиме — візьми мене, я твоя навіки, я так довго чекала на тебе, цноту берегла. А він не баритиметься! Швидко поскидає одежину, візьме її за плечі та ніжно покладе на білі простирадла, та так, щоби лице до лиця, очі в очі, а там… Невелика наука.
- Предыдущая
- 7/46
- Следующая
