Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
РАЙ. Центр - Дашвар Люко - Страница 48
Коноваленко задумався. Рома встиг роздивитися новий акваріум з новими, ще живими рибками, важкі коричневі портьєри на вікнах… «Він що, кіно тут дивиться?» Перерахував пляшки у прозорому скляному барі, здивувався поганому смаку — горілка, горілка, горілка… А де свобода вибору? Врешті знайшов в інтер’єрі штуку, від якої б не відмовився, — плаский ніж зі слонової кістки для розрізання конвертів. Уявив грубого Коноваленка з витонченим ножем у руці, зітхнув: космонавт з граблями.
— І як це зробити? — врешті подав голос Коноваленко. — На таку реформу — часу й часу, а мені треба…
— Експеримент! — Рома зосередився на справі.
— Який експеримент? — Коноваленку все треба було розжувати до манки і покласти до рота.
— Ми ж не можемо без апробації на окремій території… — почав пояснювати Шиллєр, та зупинився. Для Коноваленка він знайде більш звичні вуху слова, до того ж усі політики, з якими стикався Рома Шиллєр, одностайно були переконаними, що «апробація» — це проба, а не схвалення і затвердження будь-яких проб, як це розуміли древні латиняни.
Дубль два! Те саме, але примітивно. Поїхали!
— Ми патріоти. Ми не можемо запроваджувати адміністративну реформу на всій території держави без попереднього експерименту. Беремо два окремі райони, об’єднуємо і дивимося: наскільки вдалою є ідея, які переваги, недоліки та інша лабуда. Зрозуміло?
— Здається, — сказав Коноваленко.
— У вас є люди в адміністрації президента чи знову доведеться мені гарувати?
— Як це зробити… технологічно?
— От з технологією наразі жодних проблем. Технологія відпрацьована роками. Я допоможу сформулювати коротку довідку про суть експерименту, щоби на горі не переплутали райони й області, і взагалі — не напружували мізки. Вони цього не люблять.
— Формулюй, — погодився Коноваленко.
Кум Свиря увесь цей час супроводжував ірода Рому. Заплутався не гірше за Коноваленка, але головне зрозумів. Розвідка, що Луциперів секретар Шиллєр служить Сердюковому ворогу, вояку не схвилювала: Свиря не попереджатиме Сердюка про зраду. Хай собі здохне, бо не сердюк зовсім, не сердюк — планує поважного лікаря вбити. Так розстроївся, що вирішив не йти з Коноваленкова лігва без здобичі. Прихопив ніж з кістки, подався до Микишки і лікаря. Раду тримати.
Пройшов крізь зачинені двері розкішного кабінету в німому вдень нічному клубі й очам не повірив: Іван Степанович і Микишка прикладали лід до побитих мордяк двох незнайомих Свирі хлопців.
Свиря насторожився.
— Куме! Куме Микишко! А що за хлоп’яки? Бачать нас? Бачать?
Відповіді не треба. Хлопці зиркнули на Свирю, між собою переглянулися.
— Це Гоцик, — показав Микишка на такого ж міцного, як сам, парубка.
— А я Макс, — сам назвався другий. — Ми де?
Події цього дня надолужили відсутність бурхливого божевілля у всьому попередньому Максовому житті. Пішохідний міст, безнадійні пірнання, річкова міліція, камера, бійка з Гоциком… Якби хто з Максових друзів почув — не повірив би. Макс? Е ні! Макс — інтелектуал, розумник і… консерватор. Його історія — участь у великомасштабних економічних проектах, концентрація на здобутті досвіду, ефективне управління чужим капіталом, щоби мати власний. Макс — це успіх. Такі люди вдень працюють мізками, а не потрапляють під руку річковій міліції біля пішохідного мосту.
Річковики й самі розуміли — випадково втрапили, здається, у велику халепу. За номером мобільного взнали прізвище хазяїна — жахнулися. Сержант віддав «Верту» лейтананту, лейтенант — капітану, і той прийняв єдине правильне рішення: перш ніж турбувати шановного Володимира Гнатовича, перекласти відповідальність на свого керівника. А той на свого. Так за дві години після затримання інформація докотилася до полковника Баклана. Ще й у такому вигляді, що Баклану захотілося триматися від цієї справи подалі.
За словами колег, Макс на пару з товаришем шукав під мостом дівчину, що наклала на себе руки, вимагав допомоги, а у камері товариш побив Сердюкового сина і звинуватив у смерті тої дівчини. Річковики, до речі, жодних сигналів про самогубство не мали. Їхня совість і професійна гідність… Але можуть і пошукати. Треба?
Полковник Баклан теж прийняв єдине правильне рішення: популярно пояснив підлеглим, що Сердюків син — людина неадекватна, може верзти казна-що. Тим більш коли тебе б’ють… у процесор.
— Ми в голову не били. Взагалі не били, — клялися підлеглі.
Баклан наказав тему забути і зайнятися справою: штрафувати за порожні пляшки, що плавають у Дніпрі. Направив своїх людей забрати Макса і того, другого, задумався: куди їх? І знову прийняв єдине правильне рішення — у «Квадроавтомато», у тихий кабінетик, про особливості якого знали троє: Сердюк, сам Баклан і Рома Шиллєр.
Під вечір, коли Женя вже без фальшу хапалася за серце і звинувачувала себе у зникненні дитини, Сердюкові зателефонував Баклан, приклав женьшень до рани.
— Чому ти відвіз Макса до клубу? — не зрозумів Сердюк, а Рома Шиллєр… Рома, що крутився поруч, уявляючи, як здивується Сердюк, коли дізнається, що райлікарня зникне як факт, почув це і ледь не зомлів.
— Перше! Дуже побитий. Нащо матері таке бачити? — аргументував полковник. — Друге. Всім верзе про самогубство і свою причетність. Тому… ізолював тимчасово. Щоби ви могли подумати, що з цим робити.
— Дякую, — видушив Сердюк. Шкода, не бачив морди Івана Баклана: грізний міліцейський начальник вперше почув слово подяки від давнього партнера.
Володимир Гнатович налаштувався відразу їхати в «Квадроавтомато». Презирливо відмахнувся від несподіваної пропозиції Шиллєра поїхати замість Сердюка і привезти до нього сина. Не зрозумів реакції дружини, яка кричала у мобільний, що чоловік, як тільки побачить Макса, повинен дати синові трубку.
— Навіщо? — не втямив.
— Хочу почути його голос, — верещала пані Женя. — Щоби повірити… Що дитина жива.
— А мого голосу тобі не досить?! — обурився Сердюк і поїхав у клуб. Сам.
Пані Женя завмерла в улюбленому кріслі і почала прораховувати: скаже син чоловікові про Токо Моно чи ні? Рома Шиллєр теж не нудьгував: як завжди у безвихідних ситуаціях, розслабився і вирішив покластися на ситуацію. Кінець кінцем, аргументи на свою користь Шиллєр завжди знайде: приміром, Рома просто не повірив у вигадки лікаря про чудесне спасіння дівчини, а тому і не став тривожити шефа дрібницями.
Лікар Іван Степанович оглянув синці й подряпини на лицях Макса й Гоцика, притишив біль льодовими компресами і тільки потім згадав, що він оце тирлується у столиці тільки заради того, аби попередити Максового тата, прекрасного депутата Володимира Гнатовича…
— Максиме… А тато з Брюсселя повернувся?
Макс знизав плечима. Теоретично, звичайно, за цей час Сердюк міг би не тільки до Брюсселя змотатися, але…
— Що з вами сталося? Я думав, ви поїхали додому.
— Так зібрався уже, а тут… Викрали мене якісь бандюги, били, щоби я сказав, ніби ти дівчину до самогубства довів… Щоби тата твого шановного ославити, без ножа зарізати… — Замовк. На хлопців здивовано.
Макс опустив голову. Гоцик без добра зиркнув на нього, викинув компрес: льодяні кубики підлогою дзень, дзень… Дістав з кишені цигарки.
— Вбили би… Бандюки ті, — ошелешено продовжував лікар. На Микишку вказав. — Хлопці врятували… Я й залишився, щоби батька твого знайти… попередити… Щоби стерігся, значить. Добру людину багнюкою облити — хіба проблема?
Гоцик похмуро вишкірився, головою захитав.
— Капець!
Цигаркою в дядька — лясь по лисині. Злий!
— Що, козел? То не біда, що через мажора дівчина загинула… Правда? Не біда! Нормально! Головне, щоби жирні не постраждали… Сподіваєшся, забашляють? Скільки хочеш? А у самого дочки нема? Може, твою доню теж зараз…
Лікар розгубився. Микишка — ні. Підскочив до Гоцика, смикнув з дивана, за мить повалив на підлогу і заломив руку.
— Припиніть! Припиніть це безглуздя! — Макс зблід.
- Предыдущая
- 48/58
- Следующая
