Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv" - Страница 43

— Тетяна гарна людина, спокійна, порядна, — сказала Оксана, Сашкова дружина, ударяючи себе зірваною веронікою по щоці, й принюхуючись до її приємного запаху. — Намучилися обоє. Хай живуть з Богом.

До них підійшла Дарка Гніда.

—Це хто у нас тут спокійний? — запитала вона, вчувши дзвін.

— Про Тетяну Оксана сказала, — доповіла їй тітка Настя Сопільнячка. — Ти куди йдеш оце проти ночі?

— До вас по воду, — махнула рукою Дарка. — Мій надумав голову мити, торішнє соняхове насіння перевіював, запилився. Треба свіжої олії збити на літо. А про Тетяну дарма ви так. Вона дівчина бита.

— Та отож, що бита, — встряла до тих пір мовчазна тітка Флора, поштарка. — Після аварії наче підмінили її.

— А що таке? Чому ви так говорите?

— Не встигла на роботу вийти, а вже пішла в сільраду й заявила, щоб шукали хоч на півставки бібліотекарку в сільську бібліотеку. Вона, мовляв, допоможе організувати там це діло. І в лікарню ходила.

— Звісно, вона ж донині на лікарняному, — позіхнула Оксана.

— Ні, — вставила Дарка. — Вона оформила відпустку на свій рахунок до кінця літа.

— Ага, — продовжувала тітка Флора. — Так ото вона зайшла до головного лікаря і каже, що ось у вас тут розміщується притулок для старих, а ви про нього не дбаєте, не постачаєте туди книги, свіжу пресу. Ну, спочатку вона, звісно, у мене запитала, чи виписують туди газети й журнали, а тоді ото й пішла з претензіями. Моторна!

А сама Тетяна тим часом хлюпалася в душовій, дивуючись, як Грицькові вдалося влаштувати її в домі, де немає водогону.

— Як ти воду в бачок заливаєш? — запитала вона, вийшовши звідти й на ходу застібаючи ґудзики на домашньому халаті. — Не страшно, що я халат надягну? За дві доби дороги втомилася в зашнурованому стані бути.

— Як? — засміявся Грицько, який у цей час виставляв на стіл зготовані звечора наїдки. — Пам’ятаєш у фільмі «Весілля в Малинівці» фразу «Зубками її, зубками»? Отак і я можу відповісти: «Ручками її й ніжками».

— Давай тепер я візьмуся, — підійшла до нього Тетяна й перехопила роботу. — Ручками й ніжками? Який ти молодець! У тебе є мікрохвильова піч? Я там смажені гриби розігрію. А де скатертина?

Грицько носився по хаті, діставав то скатерку, то серветки, то однакові тарілки, показував, де у нього стоїть посуд для мікрохвильової печі.

— Пляшки навіть не діставай, — попередила його Тетяна. — Мені не можна, а ще я ненавиджу питущих мужиків.

— А зовсім трішки?

— Ти ж, здається мені, не п’єш, — обернулася до нього Тетяна. — Для чого запитуєш?

— На всяк випадок.

— І зовсім трішки ненавиджу. Взагалі не люблю, коли люди вводять себе в стан зміненої свідомості.

— Ой, розшифруй!

— Який чудний! Що тут незрозумілого? Тютюн, алкоголь, наркотики, певні види ліків впливають на людину так, що вона робиться іншою, не сама собою. Вона починає по-іншому реагувати на своє оточення, по-іншому оцінювати світ, тобто її свідомість стає іншою, зміненою. Це вже не та людина, яка була спочатку, а інша, штучно змінена. З якою я, наприклад, не знайомилася і не планувала знайомитися й спілкуватися.

— Для мене це не проблема, просто поцікавився, — Грицько сказав правду, але все рівно трохи піджав хвоста, як учень при вчительці.

А потім вони смакували наїдками, хвалили місцеві харчі, обговорювали кулінарні рецепти, дивилися телевізійні передачі, перекидаючись враженнями від них. Між тими репліками говорили про погоду, гарне літо, яке тільки починалося. Про роботу й домашнє господарство Грицько, не бажаючи наводити на гостю нудність, згадувати не хотів, тому ще поділився планами про відпочинок.

— Я замовив дві путівки на море. Поїдемо?

— Вже замовив? — з не дуже схвальним здивуванням перепитала Тетяна. — Для нас?

— Так. Але це, власне, нікого ні до чого не зобов’язує. Як колись казали, я просто напитав ці путівки. Так поїдемо?

— А, — в голосі дівчини задзвенів метал. — Обачливо, це правильно, — сказала вона, повністю ігноруючи його останнє запитання.

Грицько підупав духом. Раптом зникли теми для розмов, нецікавими стали передачі, неприємно запахла і здалася недоречною кава, яку він натер на ручній кавомолці. Каву? На ніч? Перед сном? Хто так робить? Поринувши в свої думи, він, не зупиняючись, раз і вдруге пересік кімнату широкими кроками. Шукав і не міг знайти привода позбавитися неприємного осадку від згадки про відпустку, зневажав себе за слабкість, за те, що ця дівчина — така, виявляється, сильна й самостійна — давно виділила його серед інших, а він того не вартий. Нарешті він зупинився, намагаючись точніше сформулювати свою думку, — адже те, що він хотів сказати Тетяні, було життєво важливим для їх обох. «Отримав ляпаса, — продовжував насміхатися він над собою. — Інколи такий струс допомагає тимчасово розсіяти хронічне глупство і враз порозумніти».

Вже й Тетяна зрозуміла, що різкувато повелася, і теж не знала, як виправити положення. Щоправда, вона не дуже цим переймалася.

І ось непомітно для обох Грицько заговорив про свою одинокість, про смерть батьків, про пустоту свого внутрішнього світу, про те, як важко йому вийти зі своєї шкаралупки, про невпевненість у собі, свою нерішучість, свої помилки, сумніви й апатію…

— Я хочу ніколи з тобою не розставатися, завжди бути разом. Не знаю, як про це сказати, — бубнів він. — Боюся здатися смішним, але кращих слів ще не придумано: я кохаю тебе і прошу твоєї руки. Виходь за мене заміж.

Тетяна заклопотано наморщила чоло: він готувався до такої розмови чи вона викликана її норовистістю? Гаразд, розберемося. І вона полегшено засміялася.

— Чим же ти нерішучий? Намовляєш на себе! Ти нормальний хлопець. Не скажу, що твої слова виявилися несподіваними для мене. Але я маю подумати. Давай, знаєш що? Давай подивимося твій домашній фотоальбом, я хочу побачити тебе маленьким, подивитися, якими були твої батьки.

Грицько підійшов до книжкової шафи і з нижньої її тумби дістав альбом доволі великого формату.

— Тут не все приклеєне й прикріплене, багато фото зберігаються в розсипаному стані, — він обережно простягнув Тетяні альбом, не змінюючи його горизонтального положення. — Ти дивись, а я піду покурю, можна?

Тетяна тільки мовчки кивнула.

Дитячих фотографій виявилося небагато, та й ті були тільки з раннього дитинства. Складалося враження, що у зрілому віці Грицькові батьки вже хворували й не мали ні змоги, ні бажання милуватися сином, займатися будь-чим крім своїх основних обов’язків. Хлопчик був дуже гарненьким, чорнявеньким карапузиком, і залишався таким десь літ до дванадцяти. А потім воднораз витягнувся, зміцнів і його очі набрали чарівного кольору осінніх чорнобривців, були так само волохаті від довгих вій і вкриті тонкою заволокою, як туманцем.

Зате було багато знімків з Грицькового дорослого життя, зокрема весільних. Тетяна перегорнула один-два загальних знімки, роздивилася їх і відклала. Затим дістала декілька з крупними планами, розкрила їх віялом на долоні, і раптом її очі пришерхнули й вигострилися, неначе вона побачила щось таке неочікуване й настільки неприйнятне, що мала негайно приймати якесь важливе рішення, може, про кардинальні зміни вже з наступної миті. Вона відклала фото й з биттям серця закрила очі. Доля! Це доля веде її такими покрученими стежками. А від долі, як відомо, не сховаєшся. «Ось ми й дійшли до відкритого двобою, — подумала Тетяна. — Доля не просто немилостива до мене останнім часом, не просто посилає мені неприємні збіги обставин, вона кидає мені виклик, який я не можу не прийняти. Отож, досить ухилятися, уникати двобою з нею, треба повернутися обличчям до чергової небезпеки й вигукнути: “Іду на ви”».

Зайшов Грицько.

— Як ти тут, не нудьгувала? — Тетяна здалася йому ще більш вдумливою і твердою, ніж була тоді, коли він виходив надвір, і це його занепокоїло.

— Все гаразд. Приготуй каву, — жорстко попросила — ні, наказала — вона у відповідь на його запитання.

Готувати каву Грицько любив більше, ніж пити, тому в нього це був улюблений ритуал частування гостей і для цього все й завжди трималося напоготові. Він швидко ввімкнув електричний чайник, дістав з полиці кавоварку, висипав туди перетерті зерна, додав цукру й приготував дві гарні чашки з блюдцями. Поки він готувався, поспів окріп. До вітальні Грицько повернувся з невеликою тацею, де стояли кава, цукерки й невеликі вазочки, наповнені парниковими полуницями зі сметаною. Але Тетяна навіть не усміхнулася на його старання.