Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Весняні ігри в осінніх садах - Винничук Юрій Павлович - Страница 51
Мар’яна вийшла з ванни обмотана рушником та, наблизившись до мене, розвела руки, рушник опав і скрутився біля її ніг, а вона постала переді мною у всій своїй юній красі, а в ліжку поводилася так, мовби була сама невинність і навіть один раз тихенько зойкнула, даючи зрозуміти, що цілочка пробита. Я губився у здогадах, навіщо вона розігрує цей театр, але не був певен, чи це дійсно театр: може, вона й справді раніше кохалася зі мною неусвідомлено, але чи таке можливе?
3Починало сутеніти, коли ми наблизились до місточка, і, щойно ступили на нього, я знову почув голос Чубая, який цитував «Самогубство закоханих на острові Небесних Мереж» Тікамацу Мондзаемона:
Ось і Сливовий Міст. Тут Сугавара-но Мітідзане Спинивсь, пливучи у вигнання У провінцію Цукусі, тут Він пісню журливу склав: «Не забувай мене, квітучий саде!» А слива та, яку любив, у тузі За ним услід перенеслась Одним стрибком в Дадзайфу. Зелений Міст. Покинута вигнанцем і поетом, Тужила тут сосна зелена. А потім, як і слива та, помчала У слід за ним, не годна Розлуку пережити. І третій міст — Вишневий. Та вишня сил не мала Вирвати міцний свій корінь І відлетіти вслід учителю, Відтак в гіркавій тузі всохла.Місток скрипів під ногами й гойдався, після вчорашнього дощу вода в озерці піднялася і майже сягала містка, Чубай у човнику знову сидів спиною до нас і рибалив, голос його ставав чимраз тихішим і невиразнішим, а незабаром перейшов на тихе мурмотіння, яке котилося над водою, мов сиза мряка.
Ми зайняли наше місце під плакучою вербою. Я розстелив ряднину, розклав пляшки й склянки, ловлячи себе на тому, що роблю все з дивовижним спокоєм. Мар’яну спокійною назвати було неможливо: вона витверезіла і знову стала нервуватись і, щойно я розкоркував шампанське, відразу простягнула свою склянку. Ми обоє потребували випити. Після першої пляшки вона попорпалася в сумочці й видобула флакон. Коли я глянув на нього, серце в мене зупинилося. То був не той флакон, який мені показував Ростислав. То був флакон, на якому в кутику красувався елегантний чорний череп з кістками. В моїй голові з шаленою швидкістю замерехтіли всі можливі варіанти того, як можна вийти з цієї ситуації цілим і неушкодженим, але жодна з них не була настільки ідеальною, щоб я міг нею цієї миті скористатися. Тоді я вирішив за всяку ціну відтягувати час, заки щось вигадаю.
Я розкоркував другу пляшку і сказав:
— Не спіши. Ми ще маємо покохатися.
— Ми вже покохалися.
— Хіба ти забула, що ми це мали зробити на острові?
— Я просто подумала, що вдома буде зручніше.
— Одне другому не заважає. Я хочу тебе ще.
— Але я не хочу.
— Ну, тоді…
— Що тоді? — спитала вона з острахом.
— Тоді я тобі не складу компанії.
— Ти не можеш так зі мною вчинити!
— Я хочу кохатися з тобою тут, на острові. Я про це надто довго мріяв.
Вона поклала флакон поруч, якусь мить повагалася і врешті мовчки скорилася, але, щоб підкреслити свою незалежність, лягла на бік спиною до мене. Флакон лежав перед її очима.
— Ні, не так, — сказав я. — Я хочу, щоб ти стала на коліна.
— Ні.
— Що значить «ні»?
— Ні — значить «ні».
— Отже, ти мене обдурила.
— Нічого я тебе не дурила. Ти мене мав.
— Я хочу ще. Ти не можеш мені відмовляти.
Вона підвелася і якусь хвилю сиділа непорушно, потім випила мартіні, і я побачив у її очах сльози. Мені стало її шкода, але, з іншого боку, я не бачив причини, чому мав би відмовити собі в цьому скромному бажанні. Вона стала на коліна й нагнулася, спершись на лікті. Я підняв спідничку, стягнув майточки і замилувався видовищем, яке, щоправда, вже оглядав у себе вдома, але за кожним разом завмирав, наче перед витвором Праксителя, бо нічого досконалішого за формою і змістом мені не доводилося раніше оглядати. Я ковтав очима ці стиглі півкулі, як голодний ковтає очима хліб, я вбирав їх на повні груди, щоб бодай у моїй пам’яті зосталося це сніжно-біле диво, оточене пастелями засмаги, диво, до якого ідеально прилягали мої долоні, диво, в яке я жадібно занурював нігті, і тільки на одну мить правиця моя відволіклася від цього шляхетного заняття — коли я спритно витяг з кишені пігулку, яку отримав від Ростислава, і запив її вином. Я подумав, що зашкодити вона мені вже не зашкодить, а можливо, що й допоможе. Я рухався повільно, неймовірно повільно, час до часу пригублюючи з пляшки вино, я кохався собі на втіху, закидаючи голову до неба, що яскріло зорями, і чекав, коли вони почнуть падати, бо в серпні зорі падають, але зорі не падали, і місяць ковзав у сизих пасмугах, мов у цигарковому димі, а я насувався і відсувався, насувався і відсувався, насувався і відсувався, напливав і відпливав, вдаряв хвилями і відскакував у такт із місяцем, і здавалося мені, що ми з ним у цей мент поріднилися, і якщо в нього є серце, то воно мусить стукати в такт із моїм. Я не мав куди квапитися, я гойдався собі разом із місяцем і нам було добре, коли раптом побачив, як малесенька зірочка починає котитися вниз, і тут Мар’яна застогнала, але цей стогін зовсім не скидався на стогін жінки, яка ось-ось відчує оргазм, він скидався на хлипання немовляти крізь сон, хлипання наростало, і я зарухався швидше, місяць так само наліг на весла, а зірочка котилася і котилася, а Мар’яна щораз голосніше зойкала і врешті застогнала й замовкла, я випорснувся в неї так інтенсивно, що аж мені заболіло, хвильку її ще потримав, стискаючи в долонях, а потім опав зіпрілий на траву. Мар’яна підвелася і мовчки попростувала до води.
— Ти куди? — спитав я.
Вона не відповіла. Підняла спідницю, зайшла у воду, присіла і стала митися.
І тут пролунав голос Чубая, що цитував мою поему «Ілаялі»:
Ось біжить моя сестра сльозою з ока сумного спраги моєї притискаючи к серцю осиротіле каміння Вилітають ластів'ята з-поміж стегон її — сімсот ластів’ят і всіх мучить спрага І пісня їхня терпкіша від терну ягід і не знаходять вони притулку навіть під власною тінню Ось та річка у якій ще ніхто не втонув і вона висихає Ось тії хвилі в які сестра моя увійшла Ось тії води в яких мертве сім’я вона виполіскувала Ось та ріка що наповнилася до краю Ось ті хвилі з яких не вийшла моя сестра Ось ті води в яких ожило мертве сімя Ось той місяць що в гурт його тихо скликає і навчає азбукиУсе повторюється, усе повторюється, усе вже написане, нічого нового, нічого нового, навіщо вона миється, який у цьому сенс, якщо зібралася померти, я згадав, що милася вона щоразу, навіть тоді, коли чинила це у сновидному стані, рухаючись, як манекен, сьогодні вдень вона милася вже цілком свідомо, але зараз, навіщо зараз, коли жити зосталося лічені хвилини, вимивати з себе моє сім'я, адже коли робитимуть розтин, то й так виявлять, що перед смертю ми… ми… вона кохалася… що тут такого поганого, усі це робили, ось вона виходить із води, і Грицько дивиться на неї зачаровано, та він не зводив з неї ока увесь час, скільки вона була у воді, але мовчав, а тепер вона наближається босоніж по траві, виймає з кулька светр, яким так і не скористалася, бо надто тепло, і витирається, і мовчить, потім розвішує светр на гіллі — що за безглуздя? — вбирає майточки, поправляє спідничку, сідає поруч і виймає з кишені флакона — коли вона встигла його туди сховати? — вона з ним не розлучалася, миючись, отже, не довіряє мені, і тут я нарешті усвідомлюю весь свій жах, бо я так і не зумів нічого розумного вигадати, я просто забув, що маю знайти вихід. Виходу нема. Вона розкручує накривку і, висипавши на долоню дві пігулки, простягає мені. Я чую, як б’ється моє серце — від хвилювання чи від випитого? Я вже достатньо п’яний. Я вже такий, що можу й проковтнути цю пігулку. Мені вже все по цимбалах. Я беру пігулку і дивлюся на неї, а вона двоїться мені в очах і пливе, пливе, Мар’яна усміхається через силу, бере келиха з вином, і я помічаю, що рука її тремтить, вона випиває до дна і просить наповнити ще, потім кладе пігулку на язик так, аби я бачив, клятий місяць усе старанно фіксує (небесний папараці, кому ти продаси ці світлини?), як назло, він уже випірнув із димових сувоїв; довкола так ясно, Мар’яна дивиться на мене очікувальним поглядом, і я роблю те саме — кладу пігулку на язик, перед тим встигнувши заковтнути слину і провести по його поверхні зубами, щоб він не був надто мокрим, і пігулка завчасу не розпустилася, а тоді одночасно ми запиваємо нашу смерть вином з тією лише різницею, що свою я ховаю під язик і не ковтаю, а непомітно впускаю назад у келих з вином. Хоча ні, це неправда, що непомітно, Мар’яна просто в цей момент відвертається і не дивиться на мене, вона дивиться кудись просто поперед себе, туди, де вигойдується човник Чубая, так, мовби бачить його насправді, вона не дивиться на мене, можливо, щоб не розчаруватись у мені, щоб дати мені змогу проробити всі мої маніпуляції… А місяць, врешті збагнувши свою підлу роль, пірнає у хмарки, і темрява нас радісно пеленає.
- Предыдущая
- 51/54
- Следующая