Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри - Страница 37

Фанфан, прибігши слідом за своїм другом, допоміг йому обережно посадити пораненого.

З першого ж погляду вони зрозуміли, що рани смертельні. Та й сам генерал, здавалося, не мав ніяких ілюзій щодо свого стану.

— Генерале! — знову заговорив Зірвиголова. — Ми віднесемо вас у госпіталь. Вас лікуватимуть, вас врятують.

Поранений, вже кілька секунд напружено вдивляючись в обличчя Жана і, мабуть, намагаючись щось згадати, нарешті впізнав це молоде чесне обличчя, на якому неважко було прочитати вираз глибокого горя. З побілілих губ його вирвалося тихе, як подих, слово:

— Брейк-нек!

— Так, генерале, це я. І я в розпачі, що вам так погано! Але ми вас врятуємо.

— Дякую. Мені вже ніхто не допоможе. Вмираю… Я прошу вас тільки… У внутрішній кишені мундира бумажник, у ньому заповіт… Передайте його після бою якомусь англійському офіцерові, нехай відішле моїй родині. А мене знесіть туди, ближче до моїх товаришів по зброї… Обіцяєте?

— Присягаюся, генерале!

— Дякую… Вашу руку… Прощавайте!

Погляд йото потьмянів, на губах з'явився струмочок рожевої від крові ніші, він глибоко зітхнув і замовк назавжди.

Тимчасом звідусіль збігались і вступали в бій резерви бурів. Англійці, зазнавши величезних втрат, відходили до злиття річок Вентеру і Тугели. Було близько другої години дня. Подекуди ще точилася перестрілка. Але гарматні постріли лунали рідше. То були останні судороги жорстокого бою.

Бури перемогли: Спіонскоп знову в їхніх руках!

Битва скінчилась. Переможні проспівали подячний псалом, а генерал Жубер у відповідь на численні поздоровлення, зняв капелюх і скромно відповів:

— Ласка божа!

Обидві сторони зазнали жорстоких втрат. На полі битви лишилося понад півтори тисячі убитих і поранених.

Генерал Уоррен попросив перемир'я, і Жубер, вірний своїм правилам, великодушно погодився.

Інший на його місці, безперечно, відмовив би і тим самим зробив би свою перемогу повнішою і надійнішою. Скоро, на жаль, саме так і зроблять англійці, скориставшись із незмірно важчого становища бурів. Ми побачимо, як вони спопелятимуть вогнем стогарматної артилерії своїх великодушних противників і жорстоко винищуватимуть виснажених, вмираючих від голоду і ран бійців, не даючи пощади ні жінкам, ні дітям.

А втім, для бурів скоро взагалі проб'є година, сповіщаючи кінець їхнім перемогам, плодами яких вони не вміли скористатися. Незабаром їм доведеться зіткнутися з новою стратегією, на службу якій англійці кинуть свої переважаючі сили.

І це буде кінець! Але коли бури й загинуть на очах байдужої Європи, вони, як добре сказав старий Крюгер, все ж здивують весь світ і врятують свою національну честь.

Тільки-но перемир'я було підписане, Зірвиголова поспішив виконати волю генерала Вуда.

Він зажадав ноші і попросив у Бота почесний караул, щоб віддати генералові останню шану. Діставши дозвіл бурського полководця, Зірвиголова в супроводі двадцяти солдатів, сурмача і носіїв вирушив на поле бою.

Процесія вийшла у нейтральну зону, де бури і англійці пліч-о-пліч мирно виконували сумний обов'язок — розшукували і виносили з поля бою поранених і мертвих.

Побачивши траурну процесію, всі вони зараз же кидали роботу і, виструнчившись, віддавали честь.

Та ось кортеж наблизився до англійських ліній. За наказом Жана Грандьє сурмач заграв парламентерський сигнал.

З траншеї вийшов взвод англійців на чолі з юним офіцером.

Зірвиголова з подивом вигукнув:

— Лейтенант Патрік Ленокс! Ви? І на волі?

— Щасливий привітати вас, капітане Зірвиголова!

— Але як же ви опинилися тут?

— Мені пощастило втекти… після того, як мого батька було вбито у мене на очах у бурському госпіталі.

— Його вбито? Хто ж міг зробити такий мерзенний злочин, огидний серцю кожної порядної людини?.. Вірте мені, лейтенанте: моїми устами всі бури осуджують цей ганебний вчинок.

— Так, Зірвиголово, я знаю, ви — чесний противник, і я потискую вашу руку із щирою симпатією, що назавжди лишиться незмінною.

— І ви, лейтенанте, також можете бути певні у моїй до вас повазі.

Після того як обидва юнаки обмінялися теплим рукостисканням, Зірвиголова сказав:

— Маю честь, лейтенанте, передати вам останки генерала Вуда, який поліг у бою. Віддаю вам також особисті папери генерала. Я прийняв останній подих цього хороброго солдата, який доручив мені віднести його тіло до своїх і подбати, щоб цей бумажник було передано його родині.

Шотландський офіцер вийняв шаблю і скомандував:

— На караул!

— На караул! — повторив за ним Жан.

Взводи бурів і англійців, що стояли обабіч нош, одночасно віддали останню шану небіжчикові.

— Від імені офіцерського корпусу її величності королеви, — схвильованим голосом вимовив Патрік, — від імені родини генерала дякую вам, товаришу! Тепер прощавайте! Бажаю щасливо повернутися на батьківщину, в прекрасну Францію, до тих, хто вам дорогий.

— Прощавайте! Бажаю і вам щасливо уникнути небезпек війни і повернутися на батьківщину.

Наступного дня генерал Жубер викликав до себе капітана Зірвиголову і сказав йому:

— Ви проявили себе як самовідданий, винахідливий і сміливий кур'єр, привізши мені важливі папери генерала Кроньє. Посилаю вас назад з документами не меншої ваги.

— Я весь до ваших послуг, генерале!

— Ви вирушите через дві години поїздом до Блумфонтейна через Преторію. У Блумфонтейні ви знайдете собі коней і щодуху поскачете в табір Магерсфонтейн.

— Слухаю, генерале.

— До побачення! Бажаю успіху. Якщо передчуття не обманює мене, — додав Жубер, — у нас там скоро має початися гаряче діло.

РОЗДІЛ VIII

Старий Боб. — Передчуття Жубера. — Засліплення Кроньє. — Обхідний рух. — В оточенні. — Табір Вольверскрааля. — Жорстоке бомбардування. — Героїчний опір. — Капітуляція. — Чотири тисячі полонених! — Капітан Жюно. — Двоє друзів. — Втеча.

Давня і фатальна для англійців стратегія генералів Мітуена, Уайта, Буллера і Уоррена віджила свій вік.

Англійський уряд зрозумів свої помилки і вирішив за всяку ціну виправити їх, не скуплячись на гроші і не шкодуючи людей. Командуючим англійськими силами у Південній Африці було призначено маршала Робертса. Минуло вже з місяць, як він прибув сюди разом з начальником свого штабу, лордом Кітченером.

З першого ж дня прибуття вони обидва невтомно працювали над перебудовою армії і підготовкою її до операцій зовсім нового типу.

Безустанна діяльність лорда Робертса, його войовнича, чисто солдатська красномовність, його безперечний авторитет полководця швидко підняли воїнський дух армії.

Уже одне усвідомлення, що з ними їхній «старий Боб», викликало у солдатів вибух ентузіазму і вселило їм упевненість у перемозі.

Тепер більш ніж коли чисельна перевага була на боці англійців. Страшна перевага! На ній неминуче мусив розбитися героїзм бурів, яким би великим він не був.

Склад англійської армії потроївся. Щодня прибували пароплави, переповнені людьми, кіньми, продовольством і боєприпасами. Англійська армія своєю чисельністю тепер перевищувала все населення обох республік разом з жінками і дітьми.

У Великобританії налічувалось тоді чотириста мільйонів жителів, а в двох малесеньких державах її противника було всього тільки двісті тисяч чоловік.[56]

Великобританія послала у Південну Африку двісті двадцять тисяч солдатів, тоді як бури за весь час війни не могли виставити більше ніж тридцять тисяч бійців.

В англійські війська безперервним потоком вливалися підкріплення з метрополії, в той час як бурські загони, відрізані від усього світу, зазнавали нічим не поповнюваних втрат у людях і спорядженні.

Могутня Англія, прагнучи покінчити з цією героїчною жменькою бійців, змушена була напружити всі свої сили і кинути на бурів таку кількість військ, якої вона ніколи не виставляла навіть проти Наполеона.

56

Автор має на увазі тільки бюргерів, тобто білих голландського походження, які мали громадянські права. Він не враховує корінного африканського населення, що налічувало на той час понад мільйон чоловік і не мало тоді, як, проте, і тепер, ніяких прав.