Звірослов - Малярчук Таня - Страница 36

- Ужас! І що?

- Нічо. Тікали так, що аж гай шумів.

- О, то ви, я бачу, сильна жінка.

- Сильна. Але деколи хочеться побути слабкою. Пекар Серьожа нічого не відповідає.

По той бік проспекту Маяковського їхні шляхи розходяться.

- До зустрічі.

- Так-так, до зустрічі.

Гальшка самотньо плентається алейкою до свого будинку.

Чого він був у сорочці? - єдине, що вона думає.

Біля сміттєвих ящиків зупиняється, виймає з сумочки «Дольче і Ґабана» торбину сирних паличок і без анінайменших вагань викидає їх геть.

- Мене скоро випишуть. Я вже сама ходжу в туалет. Правда, ребра болять, десь отут, - і Гальшка показує, де саме.

- Як гарно, - радіє Ваня.

Він виймає з рюкзака літрову банку і гордо простягає її Гальшці.

- Я купив соковижималку. Триста тридцять гривень. Надавив вам соку. Всьо помішав: і апельсини, і яблука, і моркву, і навіть один буряк. Дуже корисно.

Гальшка відкриває банку з соком і підносить до лиця, щоб понюхати її вміст.

- Та дякую, але не треба було. Я казала, я не фанат соків.

- Щоб їх пити, не обов’язково бути фанатом, - Ваня дуже собою пишається.

Що йому від мене треба? - думає Гальшка. Чого він приходить?

- У вас є діти? - питає Ваня. - Вибачте, якщо пхаю ніс не у свою справу…

- Немає. Нічого, прошу… А у вас?

- І в мене немає.

- Якісь ми обоє такі - нічого не маємо.

Гальшка знову це відчуває - сум і порожнечу. Біль десь отут.

- Ну чого, - жваво заперечує Ваня, - ми дещо маємо. Я, наприклад, маю соковижималку.

Гальшка похапцем зачиняє свій лоток з фруктами і овочами.

- Я вже закриваюсь! Не стійте в черзі! Он на сусідній розкладці є всьо то саме. Йдіть туди!

Який гидкий район, який гидкий базар, думає Гальшка, припалюючи нову сигарету від щойно докуреної. Тут картопля - основний продукт. Картопля тут і овоч, і фрукт, і м’ясо.

- Завтра мене не буде, - кричить Гальшка сусідній продавщиці.

- Чого це?

- Важні діла!

- Ну дивися, бо овочі погниють. Їх треба спродати.

- Мої не погниють. Вони хімічні.

- Та в мене теж не гірші, але все одно, йоб їх мать, гниють.

- А ти їх оббризкуєш?

- Чим?

- А-а-а! - багатозначно акає Гальшка і йде з базару.

Завтра мене не буде, думає Гальшка по дорозі на тролейбусну зупинку. Завтра в мене важливий день.

Не можна все життя ховатися під стіл, треба деколи і на стіл вилізти, - так думає Гальшка. Я не якась там принцеса, але не все в цьому світі для принцес. Для таких, як я, теж заготований кавальчик торта, і завтра я його з’їм.

Від думки про торт у Гальшки перед очима з’являється кошик зі щойно спеченими сирними паличками, і вона гидливо кривиться.

Не можу їх уже їсти, але ще трохи потерплю. Ще зовсім трохи.

Сідає в тролейбус і довго теліпається нічним містом. Проїжджає Московський міст. На проспекті Маяковського розчісується і підмальовує губи. З наближенням своєї зупинки все більше непокоїться.

Мені немає чого боятися, мушу взяти себе в руки, думає Гальшка. Ну, подивися на себе! Що ти втрачаєш? Ти не робиш нічого постидного! Он, деякі женщіни чергують на кладовищах, щоб підчепити самотніх чоловіків. Так-так, ходять на кладовище і полюють на вдовців, що оплакують своїх жон. Я таке не роблю. Я горда і чесна. Ну, може, не зовсім чесна, але горда - це точно. Мені б ноги відсохли ходити по цвинтарях. Срам! І як потом з тим мужиком жити?!

Гальшка запливає в супермаркет «Край», сповнена гордого усвідомлення власних чеснот. Минає молочний, м’ясний і горілчаний відділи, упевнено прямує до хлібів і булок.

Якраз вчасно, радіє. Пекар Серьожа викладає з печі сирні палички.

Якби не знала, яке воно на смак, думає Гальшка, подумала б, що то злитки золота. І всміхається сама до себе.

- Ви якраз вчасно, - каже пекар Серьожа.

- Мені повезло.

Гальшка одягає на руку целофанову рукавичку і кладе в торбину чотири сирні палички. Боковим зором спостерігає за Серьожею. Щоб не пропустити момент.

Нарешті каже:

- Я тут подумала, може, навчите мене їх пекти? А то я як наркоманка, хожу в цей супермаркет кожного вечора. Чесно, якась завісіма стала. Даже страшно. Не знаю, що буду робити, якщо магазин закриють або ви перейдете на іншу роботу…

- Нема проблем, тут нема що вчитися.

- Так прийдіть до мене! Наочно все покажете-розкажете. Я буду пекти під вашим командуванієм.

Гальшка завмирає. Увесь супермаркет завмирає.

- У мене, знаєте, не так багато вільного часу, - відповідає пекар Серьожа. - Але можна організувати.

Гальшка полегшено видихає повітря з грудей.

- Давайте завтра. У вас завтра вихідний, правда?

- Вихідний. Але завтра я не можу, - і, кажучи це, пекар Серьожа йде в підсобку перевдягатися.

Не треба було так тиснути, думає Гальшка. Дурна. Дурна.

Вона не знає, чи радіти їй, чи плакати. Голова йде обертом. У вухах шумить.

Гальшка розраховується на касі за сирні палички, і вони здаються їй такими тяжкими, як тонна цементу, ні, як тонна бетону. Треба якомога швидше їх позбутися.

Поволі суне до виходу, раптом б’є себе по чолі і повертається на касу, удаючи, ніби щось забула. Чекає на нього. Хоче ще раз на нього подивитися.

Пекар Серьожа одягнений у сорочку й акуратну темно-синю краватку. Дуже поспішає.

- Ви такий елегантний, напевно, неспроста, - Гальшка збирає всю свою волю, щоб не виглядати зацікавленою.

Пекар Серьожа потискує плечима. Гальшка майже біжить услід за ним.

- От скажіть мені чесно, Серьожа, що це значить, коли чоловік надіває сорочку і галстук? Я так, раді інтересу питаю. Щоб краще в мужчинах розбиратися, - і невимушено гигоче.

- Є такі чоловіки, які носять сорочки постоянно.

- А якщо не постоянно?

- Тоді мають яку-то ділову зустріч.

Гальшка пильно розглядає його, фіксує кожен його рух і жест, вивчає кожен мускул на обличчі.

- Ви, Серьожа, зараз навряд чи на ділову зустріч спішите.

Серьожа багатозначно всміхається.

- А ви дуже спостережлива женщіна. І так всьо знаєте.

На сходах він на мить зупиняється, щоб попрощатися:

- Сьогодні нам не по дорозі, ізвіняйте, - і зникає в протилежному від звичного напрямку.

Гальшка не в змозі витиснути із себе бодай «до побачення», просто киває. Як робот, спускається на тротуар проспекту Маяковського. Сумочка з сирними паличками пригинає її до землі, наче справді важить тонну.

- Який веселенький побіг, - бурмоче Гальшка вголос, - дивись, не споткнись! Нужен ти мені сто років!

Перетинає горою проспект Маяковського. Тихо. Немає жодного автомобіля.

Гальшці хочеться плакати, але вона вчасно згадує, що плачуть тільки принцеси. Ледве пересуває ноги.

- Котися ти під три чорти. І ти, і твої задрипані сирники!

На середині траси щось зблискує. Зблискує і котиться. Гальшка розгублено протирає очі. Що це таке? Асфальтом котиться золота монета.

Ваня вслухається в чоловічий голос каналу «24». Деколи чоловічий голос чергується з жіночим, і жіночий Вані теж подобається.

Між ними шури-мури, думає Ваня, он як заграють одне з одним.

За останній рік в Україні зменшилося поголів’я великої рогатої худоби на тридцять відсотків.

У манільському національному зоопарку коали не мають що їсти. Чотири евкаліпти, листям яких харчувалися коали, з невідомих причин одночасно всохли. Для того, щоб виросли нові евкаліпти, треба мінімум сто років.

Ваня лежить на ліжку й пробує задрімати. Йому вперше за довгий час затишно вдома. Він не відчуває ані страху, ані неспокою. Мініатюрний соковитискач урочисто покоїться в кухні на столі, і Вані добре видно його з ліжка. Соковитискач гріє йому серце.

Ванині денні демони, як завжди, шурхотять балахонами по кутках кімнати, але Ваня їх не боїться. Навпаки, йому приємна їхня присутність.

- Тепер вам не так сумно, нє? - питає Ваня.