Звірослов - Малярчук Таня - Страница 6

Делікатна жіночка тупувато витріщається.

- Риба не свіжа, да?

- Ні-ні, риба свіжайша! - схоплюється Капітоліна. - Дивіться, як рєзвенько плаває догори пузом! Тут інше… Просто… а ви не пробували… ЇСТИ ОВОЧІ?

Делікатна жіночка втрачає свою делікатність.

- Дєвушка, ви яка-то ненормальна! Яке ваше діло, чи їм я овочі?

- Прошу! Ви неправильно мене зрозуміли! Тільки не нервуйтеся! Не думайте, що мені жалко того коропа! Якщо хочете, відрубаю йому голову й оком не змигну! Ха! Рука і не дрогне! Я ось що тільки хотіла сказати. Їсти овочі дуже корисно. У них стільки поживних речовин, ого-го! А квасоля - королева столу. Квасоля, буряк і морква замінять будь-яку рибу. Подумайте самі, невідомо, звідки привезли цього коропа. Невідомо, в яких він плавав водах. Можливо, у дуже брудних. Ви думаєте, що їсте рибу, а насправді їсте фекалії і радіонукліди, - на останніх словах Капітоліна трохи запинається. Вони, як і жаби, невідомо звідки з’явились у Капітоліниному словниковому запасі.

- І що саме главне, - ефектно закінчує Капітоліна, - овочам зовсім не больно!

Делікатна жіночка озирається в пошуках якого-не-будь начальства. Її терпець урвався. Зараз вона влаштує Капітоліні квасолю, буряк і моркву.

Коля мовчки виловлює нещасного коропа, акуратно відрубує його голову, випотрошує тельбухи і в целофановій торбинці подає дзеркальний трупик делікатній жіночці. При цьому, Капітоліна ладна поклястися на Біблії, Коля ввічливо посміхається, так, як повинен посміхатися кожен продавець, маючи справу з клієнтом.

Капітоліна, роззявивши рота, заворожено за ним слідкує.

Делікатна жіночка теж.

Бере простягнену їй торбину і поблажливо посміхається у відповідь.

- Ладно, - зітхає вона, звертаючись до Капітоліни, - так і бить. Прощаю тобі, глупишка, в послідній раз. Іду в овочевий відділ.

- Коля, - каже тим часом Капітоліна, - а ти зовсім не ідіот, нє, ти зовсім не ідіот. Ти все розумієш, правда?

Коля відвертається, щоб приховати усмішку, яка цього разу не адресована примхливим клієнтам.

- Поділись зі мною бутербродом, Коля, я голодна як пес.

І, у проміжку між очікуванням і споживанням «Докторської» ковбаски, Капітоліна вголос розмірковує:

- Ти, Коля, німий, але не глухий. А тепер уяви собі на одну секунду, тільки спробуй собі таке уявити. А що, коли риби такі ж, як і ти. Нічого не можуть сказати, але все чують! Бідні! Тільки подумай, Коля, як їм, напевно, больно! Як їм страшно!

Натаха повернулася з роботи зарано. Натаха п’яна.

- Я сьогодні розгадала одну важливу ділєму, Капітоліна! - кричить Натаха з порога.

Ноги її ледве тримають. Натаха по-дурному гигикає:

- Ми з тобою, Капітоліна, дві курки. У нас вобщє мозга нема!

Капітоліна даремно намагається всадити Натаху в крісло.

- Рождьонний ползать лєтать не сможет! - горланить Натаха. - Ми з тобою дві курки. І ми курки, і твоя бабка тоже!

- Не обіжай мою бабку, Натаха.

- А я і не обіжаю. Я їй, можна сказати, комплімент дєлаю.

Натаха гримає кулаком по столу. Горнятко з недопитою вранішньою кавою падає на підлогу і розбивається.

- Що з тобою, Натаха? - злякано питає Капітоліна. - Що сталося?

- Нічого не сталося, абсолютно нічо! В тому-то і біда! І нічого ставатися не собирається!

- Заспокойся, Натаха. Лягай спати. Ти п’яна.

- Я п’яна, але спати не лягу! Я тобі маю всю правду сказати. Щоб ти, Капітоліна, не мучалась більше.

- А я не мучаюсь, - Капітоліна ображено надуває губки.

- Подивіться на неї! Капітолінка не мучається! Канєшно, не мучається, бо для того, щоб мучатися, треба мати мозг!

- Нащо ти так кажеш, Натаха?

Капітоліна лягає в ліжко і ховається під ковдрою.

- Я тебе не чую!

- Нє, ти мене чуєш, Капітоліна! - Натаха ні з того ні з сього починає плакати. - Ми з тобою два сапога пара. Офіціантка і продавщиця рибного отдєлєнія! Муж і жена! Странно, що ми ще сексом не занімаємося.

- Натаха, - Капітоліна повертається в кухню, - заспокойся. Усе буде добре.

- Канєшно, добре. Секс - це всігда добре.

Натаха тихо рюмсає в Капітоліни на плечі.

- Мене ніколи не назначать главним адміністратором, Капітоліна, понімаєш? Ніколи!

- Чого ти так вирішила? Назначать, канєшно! Не сьогодні, так завтра. Ти ж сама казала, що главне мати опрєдєльонну ціль.

- Я тобі збрехала!

- Навіщо?

- Щоб круче виглядати. Ніяка ціль не поможе, якщо ти народилася дурою.

- Я не дура, Натаха, - Капітоліна каже це ніжно і лагідно.

- Дура, Капітоліна, дура, - так само ніжно і лагідно заперечує п’яна Натаха. - Ти на «Львівській брамі» хотіла вийти, помниш? Всі знають, що «Львівська брама» неробоча. Всі. Такої станції метро взагалі нема. Тільки назва. Її вирили, а потім зарили опять. А ти, Капітоліна, нічого не поняла. Нічого не поняла, бо не маєш чим.

Капітоліна мовчить. Ворушить бровами.

- Я всьо поняла, - невпевнено захищається.

- Ага, поняла. Так поняла, що тебе наряд міліції додому привів. Я розписку мусила писати, що отвічаю за тебе. Якби не я, то сиділа би ти у дурдомі в білому балахоні.

- Той… міліціонер, він сам запропонував відвести мене додому…

Капітоліна дрижить як у лихоманці. Капітоліні хочеться розридатися разом з Натахою, але якийсь далекий внутрішній голос шепоче їй: «Вашій Високості не годиться зараз плакати. Ваша Високість має бути вищою за біди і негаразди».

- Я й сексом ще не занімалась, - чомусь каже Капітоліна, ковтаючи сльози.

- В тебе всьо впереді, Капітоліна. Щоб заніматись сексом, мозок не потрібен.

Якщо я і дурна, то в цьому теж є свій шарм, думає Капітоліна.

Вона стоїть у черзі за мандаринами в кіоск біля будинку Натахи. Мандарини лежать на вітрині у трьох різних ящиках, трьох різних видів. Капітоліна не може між ними вибрати. Одні - дрібненькі і жовті, інші жовті, але крупні, ще інші - крупні, оранжеві, з кісточками. Ці останні найдешевші, хоча виглядають найкраще.

- Дайте, будь ласка, півтора кілограма мандарин, тих, що з кісточками, - каже Капітоліна.

Вони коштують шістнадцять гривень за кілограм.

Продавщиця миттю набирає в торбину мандарини, важить їх на електронній вазі і простягає їх Капітоліні:

- Двадцять вісім гривень сорок копійок.

Капітоліна обмінює торбину з мандаринами на гроші. В її голові проходять складні підрахункові операції.

Півтора кілограма мандарин, думає вона, - це шістнадцять гривень і ще пів по шістнадцять. Пів по шістнадцять - це вісім гривень. Шістнадцять гривень і вісім - це… (чоло Капітоліни морщиться)… це чотири до двадцяти і ще чотири після. Двадцять чотири!

- Перепрошую, - каже Капітоліна, - скільки ви сказали?

Продавщиця повторює свою ціну. Двадцять вісім гривень сорок копійок.

Капітоліна не впевнена у своїх підрахунках, але все ж наважується опротестувати ціну:

- Півтора кілограма по шістнадцять гривень - це двадцять чотири.

Продавщиця нервово сіпається.

- Там було більше, ніж півтора кілограма, - мало не кричить вона.

- А! - Капітоліна вибачливо посувається вбік, звільняючи місце біля віконечка іншим покупцям.

Тримає торбину з мандаринами, і їй здається, що мандарини такі страшенно оранжеві, що аж горять.

Вона мене обдурила, думає Капітоліна, але, напевно, так треба. Я дурна, а дурних гріх не обдурити.

Відходить від кіоску в бік дому. Зупиняється. Мандарини зараз вибухнуть. Голова теж.

Навіть якщо я дурна, то чому мене мають обдурювати, думає Капітоліна, чому? До дурних, навпаки, треба ставитись поблажливо, бо їм і так погано. Вони вже без того покарані.

- Вибачте, - Капітоліна повертається до кіоску, - ви не могли б переважити мандарини?

І чому я не замовила кілограм мандарин, думає Капітоліна, з кілограмом не було б жодних проблем.

- Дєвушка, - продавщиця не на жарт знервована, але намагається говорити якомога ввічливіше, - там був кілограм і шістсот тридцять грам. Вам пощітать на калькуляторі?!