Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ліцей слухняних дружин - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 32
Кожен із котеджів мав свій окремий вихід на приватний пляж. Проте з боку річки всі будинки проглядалися досить добре. Я швидко знайшов будинок Алекса Струтівського, адже його знімок побачив у газеті.
Це був правдивий замок з колонадами, еркерами, мов мухами, обліплений якимись скульптурами. Вхід на пляж охороняли два кам’яних сфінкси.
Отже, все зрозуміло! Треба шукати інші підходи.
Увечері я зателефонував тому бізнесмену, якому повернув честь, відшукавши кінокамеру. І через день мав офіційні папери від німецького посольства, в яких значилося, що я — відомий німецький тележурналіст, котрий хоче зняти фільм про «нове покоління української еліти».
Маючи таку поважну «ксиву», я зателефонував до офісу пана Струтівського-молодшого і ламаною мовою попросив аудієнції для попередньої розмови у її генерального директора, на що майже одразу отримав позитивну відповідь.
Більше того, пан Струтівський призначив зустріч у своєму помешканні вранці наступного дня, зауваживши, що потім його день забитий щохвилинно. Це мене цілком влаштовувало.
Наступного ранку «німецький кінодокументаліст», одягнутий з недбалим шармом у фірмову ніжно-блакитну футболку і білі капрі (все довелося купити в фірмовій крамниці) стояв перед телеоком камери зовнішнього спостереження в очікуванні, коли брама автоматично розсунеться.
Вона розсунулась, і перед моїм зором постав кремезний охоронець у чорних окулярах. Я привітався з ним німецькою, чим викликав неабияку пошану.
Охоронець провів мене до дверей білого будинку, де передав у руки покоївки — жінки похилого віку з гарною зачіскою і печальним стомленим обличчям.
— Прошу! — сказала вона. — Хазяїн щойно почав снідати.
Я з широкою посмішкою сказав: «О! Гут! Гут!» — і, роздивляючись по сторонах, пішов слідом за нею.
Вміст будинку здивував мене і налаштував на гумористичний лад, адже все в ньому було зроблене в стилі англійської бутафорії.
Я навіть не сумнівався, що всі ці меблі, канделябри, дзеркала, шпалери, килимові доріжки і різні дрібнички було куплено саме в Англії, однак усе виглядало бутафорським, мов декорації в театрі. Неприродного і нежилого враження цим палатам додавали і камери відеоспостереження, щедро напхані чи не в кожному кутку коридорів і кімнат. Ідучи, я подумав, що більшість таких «хатинок» виглядає саме так — ненатурально і помпезно. Немов колишні жебраки, що несподівано розбагатіли, виконали свою найбільшу мрію: щоб було, як у Майкла Джексона! І зробили собі те саме, тільки — «з перламутровими ґудзиками» за принципом «знай наших!».
Покоївка, шанобливо пропускаючи мене вперед, прочинила двері вітальні.
О! Добре, що розкута «німецька» посмішка не сходила з мого обличчя. В інакшому випадку мені б довелося досить невчасно розреготатися, а це не входило в мої серйозні наміри.
По один бік довгої зали висіли портрети представників нинішньої влади на чолі з президентом, на іншому — зі здивуванням упізнав кольорові «принти» діячів минулих часів, серед яких упізнав Ворошилова, Будьонного, Дзержинського і ще пару-трійку «членів Політбюро» сімдесятих років.
За склом кількох шафок стояли набори старовинного порцелянового посуду з вензелями — я так собі здогадуюсь, що то був посуд, як казав Остап Бендер, «із дворца».
На мармуровому каміні стояло кілька скульптурок, серед яких був Наполеон, Черчилль і… морда велетенської риби на тонких гнутих ніжках — один з тих витворів, які полюбляють купувати люди з грошима і без особливих претензій, крім однієї: бути на піку моди. Над каміном висіла величезна яскрава репродукція Божої Матері з немовлям Ісусом на руках, що, як мені здалося, з острахом і таким самим здивуванням, як і я, здіймав свої персти над всією цією еклектикою.
Перед каміном стояв довгий стіл, вкритий білою скатертиною, із золотими канделябрами по кутах. З лівого боку цього довжелезного столу часів Карла Великого сидів зі срібною ложкою в руці Алекс Струтівський.
Побачивши мене, він чемно встав, зробив кілька кроків і простягнув руку:
— Олексій. Можна — Алекс. Прошу сідати.
— Вільгельм. Можна — Віллі. Дякую. — Сказав я і сів туди, куди мені вказали — навпроти.
Алекс поклав на коліна велику білу серветку ручної вишивки і взявся за ложку.
— Поснідаєте зі мною? — запитав він і звернувся до покоївки: — Віро Іванівно, подайте ще один прибор.
Я заперечливо замахав руками:
— Найн, найн… Велике данке, я так рано не снідаю…
— Ну, як знаєте, — знизав плечима Алекс, — а я от снідаю. Адже потім — цілий день на ногах. Часом буває, не пообідаю.
Він кивнув Вірі Іванівні, і та, відкривши велику порцелянову супницю, почала накладати в тарілку… манну кашу.
Алекс перехопив мій погляд і посміхнувся.
— Це звичка дитинства, — сказав він, — люблю маночку…
А ще, знаєте, коли вона трохи охолоне і вкриється скоринкою.
А ще, якщо зробити в ній ось таку дірочку, — він розгріб в манці отвір, — та налити туди варення… Ох і смакота…
Він закотив очі, демонструючи насолоду, і я зрозумів, що він вже починає грати «на камеру», якої у мене з собою не було.
Він почав обережно їсти, виписуючи ложкою охайні і рівні кола по всьому радіусі тарілки. В дитинстві я колись робив так само, подумав я, і моє роздратування почало стишуватись. Алекс справляв досить приємне враження. А те, що трохи «перегравав», так це ж зрозуміло: не щодня до тебе приходить іноземний режисер з метою уславити на весь світ.
Віра Іванівна чемно стояла за його спиною, час від часу кидаючи на мене чемний і байдужий погляд.
— Так про що ви хочете знімати ваше кіно? — запитав Алекс німецькою.
— Про вас. Про те, як проходить ваш робочий день. Знаєте, це має бути такий непафосний фільм про вас як про просту людину, яка крім заслуг перед батьківщиною має ще й своє життя, свої інтереси… — спокійно відповів я німецькою, радіючи, що він не зміг мене підловити, але на всяк випадок додав, ламаючи язик: — Вибачте, Алексе, якщо ви не проти, давайте спілкуватися вашою мовою, адже я давно мрію мати добру практику.
— Звісно! — посміхнувся той. — Тим більше, що мої знання німецької далекі від досконалості. Не хотів її вчити — у мене прадід, вибачайте вже за відвертість, загинув від німецько-фашистських загарбників, тому довго не міг змусити себе вчити вашу мову. Мені буде приємно догодити вам.
— Вундербар! Чудово! Дякую, — сказав я і додав цілком правдиве: — Мій прадід також загинув на війні. - Іронія долі… - зітхнув він. — А тепер ми разом сидимо за цим столом…
Якраз це і здавалося мені найбільш дивним: наші предки були рівні і, можливо, йшли в строю пліч-о-пліч, а ми, навіть сидячи за одним столом, були різні, безкінечно різні.
Адже я ніколи не мріяв про порцеляну часів Карла Великого, килимки зі шкіри зебри чи мармурових левів на сходах будинку.
Подібні речі викликали у мене лише сміх.
Він доїв кашу, витер рот серветкою, кинув її на стіл і швидко відсунув стілець:
— З чого почнемо?
— Для початку я б хотів просто поспостерігати за вами пару днів, поспілкуватися і, якщо була б ваша ласка, хоч трохи потоваришувати, аби ви не відчували ніякого дискомфорту перед камерою.
— Ок, — сказав він. — Тоді я швиденько проведу вас будинком, а потім поїдемо зі мною у справах. Тільки зауваження: коли я працюватиму — а у мене сьогодні купа зустрічей! — не заважайте. Всі коментарі — пізніше, коли я зможу розслабитись. Домовились?
Я кивнув.
Алекс одягнув піджак, що висів на спинці крісла, підтягнув вузол краватки, перевірив, чи є в кишені ключі від авто, і кивнув мені, мовляв, рушаймо! Ідучи коридорами помешкання, він коментував, що ми проминаємо:
— Кінозал… Спальні для гостей… Ванна з басейном…
Тренажерна… Музична…
— А це? — запитав я, показуючи на білі двері з чорним бантом посередині.
Він призупинився.
— Це? Це кімната моєї дружини… На жаль, вона нещодавно померла…
— Ох. Вибачте. — Я зробив вигляд, що чую про це вперше. — Яке горе. Співчуваю. Вона хворіла?
- Предыдущая
- 32/57
- Следующая
