Шлях Срібного Яструба - Білий Дмитро - Страница 35

35

А все почалося з того, що готський конунг Ерманаріх і аланський цар Сай вирішували — хто з їх воїнів вийде на бій проти скіфського воїна.

Треба зазначити, що герць найкращих звитяжців перед битвою був справою звичайною і не менш важливою, ніж сама битва, а часто міг вирішити наслідок всієї битви. Вважалося, що самі боги допомагають переможцю й тому війську, яке виставило кращого воїна. Тому справа вдалого вибору була надзвичайно важливою.

Для того щоб обрати найкращого, конунг Ерманаріх і цар Сай оголосили, що в цей день, до місця, яке готи називали Пагорбом Тора, а алани — Пагорбом Золотої Стріли, мають прийти найбільш досвідчені та найкращі воїни, щоб у герцях визначити — хто ж з них є гідним для вирішальної битви. Військо готів та аланів ділилося на підрозділи по десятку, сотні і тисячі воїнів. Від кожної тисячі мав прибути найкращий воїн. Кожен готський чи аланський рід міг виставити свого звитяжця.

Це була велика честь — вийти на герць перед битвою, тому й бажаючих було чимало. Старі ветерани прагнули вкотре довести свою спритність, сподіваючись, що готські співці — скальди — назавжди прославлять ім’я переможця у своїх піснях, а молодь рвалася до бою, щоб відразу здобути собі честь і славу.

Перед початком герців старий скальд заспівав уривок із «Старшої Едди» — сказання про могутніх готських богів, про їх суперечки між собою та двобої. У цій пісні розповідалося про великого бога-воїна Тора та його зброю — чарівний молот.

Скальд співав:

У люті страшній скаженів громовик, Бо, прокинувшись, молота він не знайшов. Почав бородою трясти і волоссям Син Ерди і бити круг себе руками, І це його слово найперше було: «Слухай, о Локі, тобі тільки звірюсь… О, сталась страшна і нечувана річ: У сильного бога хтось молота вкрав». Пішли до оселі прекрасної Фреї, І там його слово найперше було: «Позич мені, Фреє, сорочку крилату, Щоб молота міг я здобути назад».

Фрея:

«Хоч срібною, хоч золотою вона, Та сорочка, була б, то досталась би вам». Злетів тоді Локі, крила шумлять, Оселі богів за собою лишає, І ось перед ним уже велетнів край. Турсів володар сидів на горбі, Сплутував коні мотуззям злотистим, Розчісував гриви кобилам своїм.

Трюм:

«Як же ж там асам живеться і альбам? Що привело тебе в Йотунггейм наш?»

Локі:

«Погано живеться і асам, і альбам, Бо Торова зброя прихована в тебе».

Трюм:

«Торову зброю я добре сховав — Вісім миль під землею. Ніхто не дістане її звідтіля, хіба що він Фрею Як наречену мені приведе». Злетів тоді Локі, крила шумлять, Велетнів гори він покидає, І ось перед ним вже країна богів. Насамперед Тора він бачить надворі, І той йому кидає слово найперше: «Як же вдалася мандрівка? Як справа? Ти з височин кажи всі новини, Бо сядеш — дещо забудеш сказати, А ляжеш — подумавши, дещо прибрешеш».

Локі:

«Вдалася мандрівка, і справа вдалася: Твій молот у Трюма, володаря Турсів. Тому він дістанеться, хто лише Фрею, Як наречену, йому приведе». Обоє пішли до ясної богині, І там його слово найперше було: «Вдягнися, о Фреє, у шлюбнії шати, З нами у Иотунггейм вирушиш ти!» Розлютилась Фрея, від гніву її Аж тверджа богів затряслася, і тріснув Брезінгів обруч, що з золота був.

Фрея:

«Чи ж ярість нечиста мене розпалила, Щоб я віддалася за велетня з Йотунггейма?» Тут всі боги і богині зібрались, Щоб між собою раду чинити. Владарі довго сяк-так міркували, Як повернути Торові зброю. І Геймдаль почав, із богів найясніший — Йому, як і ванам, було все відоме: «Тора вдягнімо у шлюбнії шати, Брезінгів обруч злотий хай візьме, Начепить на пояс ключі, щоб бряжчали, Жіноче вбрання до колін хай спадає, Груди йому самоцвітами всійте, На голову хай ще корону наложить». Сказав тоді Тор, потужний і сильний: «Боги засміють мене, бабою зватимуть, Як одягну я жіноче вбрання». На це відповів йому Локі, син Лявфи: «Мовчи ти, о Торе! Про що тут балакать: Житимуть скоро в Асгарді йоти, Коли не повернеш ти молота свого». В шлюбнії шати вдягли вони Тора, Брезінгів обруч йому начепили На шию; на пояс ключі, щоб бряжчали. Жіноче вбрання по коліна спадало, Груди йому самоцвітами всіяли, А на волосся корону поклали. Сказав тоді Торові Локі, син Лявфи: «Я за служницю буду при тобі, В Йотунггейм разом поїдемо ми». Жваво тоді баранів привели, В одну мить запрягли й помчали удвох. Падали скелі, і іскри летіли. Як їхав дорогою Воданів син. Вже велетнів владар кричав на своїх: «Мерщій-но, ви, йоти, готуйте сидіння! Їде вже Фрея, моя наречена; Навгейм покинула Норда дочка. Погляньте, багато корів злоторогих І чорних волів у моїм господарстві, Багато у мене і срібла, і скарбу, Одної ще Фреї мені бракувало». Надвечір вчасно зібралися гості, Велетням служба підносила пиво. Вола одного і вісім лососів, І ласощі всі, що були для жінок, Поїв тоді Тор і все це залив Трьома тільки відрами пива міцного. «Хто бачив, щоб їли жінки так багато! Не бачив дівчат я, що стільки з’їдають, Не бачив дівчат я, що п’ють так багато». Поруч сиділа дотепна служниця, Потрапила вставити слово належне: «Вісім ночей не їла вже Фрея: Так сумувала вона за тобою». Для поцілунку тоді покривало Він трохи підняв і з жахом одскочив: «Як же ж палають Фреїні очі! Погляду пломінь мене обпалив». Поруч сиділа дотепна служниця, Потрапила вставити слово належне: «Вісім ночей не спала вже Фрея, Так сумувала вона за тобою!» Ввійшла до покою царева сестра, Стала просити собі подарунку: «Віддай ти мені золоті свої персні. Цим ти любов здобудеш у мене, А з нею прихильність і ласку мою». Йотів володар Трюм тоді мовив: «Несіть сюди молота шлюб освятити. Мієльніра ви покладіть на коліна Фреї, хай Вара шлюб наш освятить». Засміялося серце в Торових грудях, Коли він угледів свій молот блискучий. Трюма він першого тут же ударив. Знищив дощенту увесь його рід, Убив він і Трюмову сиву сестру, Ту, що просила собі подарунку. Замість перснів блискучих удари рясні Сипались щедрим дощем на всі боки. Так повернув собі молота Тор.[27] вернуться

27

Переклад О. Бургарда.