Собор Паризької Богоматері - Гюго Виктор - Страница 119

…разом з Жуенвілем… вершив суд. — Людовік IX реформував французьке феодальне судочинство: заснував загальний для всієї країни верховний суд короля, зробив центральним судовим органом Паризьку суддівську раду. За переказом, король сам щоденно вислуховував скарги підданих. — Жуенвіль Жан — близька до Людовика IX особа, супроводжував його в хрестовому поході та брав участь у його реформах.

…Марсель… зарізав Робера Клермонського і маршала Шампанського… — Етьєн Марсель— купецький старшина (прево) Парижа — у 1356–1358 рр. очолив повстання паризьких купців і ремісників, що було спробою буржуазії, яка народжувалася, обмежити владу короля. Під час повстання були вбиті найближчі радники дофіна Карла, що їх згадує Гюго.

…пошматовано булли антипапи Бенедикта… — Під час розколу католицької церкви супротивники папи римського обирали свого папу (антипапу), резиденція якого була у м. Авіньйоні. Обидва папи постійно силкувалися втягти в свої інтриги європейські держави, у тому числі Францію. Антипапа Бенедикт XIII був при владі з 1394 по 1417 р. Бросс Жак де — французький архітектор, що спорудив Люксембурзький палац і портал церкви Сен-Жерве у Парижі; після пожежі 1618 р. перебудував один з головних залів Палацу правосуддя.

…у базіканні усяких Патрю… — Патрю Олів'є — паризький юрист, вважався першим адвокатом свого часу і славився ораторським мистецтвом, за що був обраний до Академії. Особистий приятель теоретика класицизму Буало. Патрю уособлював для Гюго придворний літературний стиль XVII ст., чим і пояснюється ворожий відзив про нього.

Стор. 15. У цій лавочці всього по чотири… — У середньовічному Паризькому університеті було чотири факультети: богословський, юридичний, медичний і факультет мистецтв Останній складався з чотирьох національних груп: французької, пікардійської, нормандської та англійської (яка за Карла VI, після війни з Англією, була перейменована в германську).

Стор. 17…що це венеційський дож, який їде на заручини з морем. — Дож — виборний довічний правитель купецької республіки Венеції у VIII–XVIII століттях. З кінця X ст. у Венеції було установлено церемонію заручин дожа з морем — символ тісної залежності від моря всього життя Республіки. У день церковного свята вознесіння пишна процесія вельможних осіб та духівництва випливала на гондолах у відкрите море, де дож кидав у воду обручку.

Стор. 21. Корнель П'єр (1606–1684) — видатний французький драматург, основоположник драматургії класицизму XVII ст.

Стор. 26…за часів облоги Парижа, у неділю 29 вересня 1465 року. — Мається на увазі боротьба між Людовіком XI та бургундським герцогом Карлом Сміливим (див. прим. до стор. 28).

Сюр. 27. Лафонтен Жан (1621–1695) — відомий французький байкар і поет, писав також і комедії.

Стор. 28. Карл Сміливий був найнебезпечнішим політичним суперником Людовіка XI. Володіючи Бургундією та Нідерландами, він прагнув об'єднати ці роз'єднані області, захопив багато прирейнських земель і мріяв про імператорську корону. Перебуваючи у васальній залежності від Людовіка XI, брав участь у всіх феодальних змовах та коалі-ціях проти нього; 1464 року почав проти Людовіка XI відкриту війну. У вирішальній битві при Нансі 1477 року Карла Сміливого було вбито; більша частина його земель увійшла до складу французької держави.

…які вже поглинули герцога Немурського і конетабля Сен-Поля. — Під час феодальної міжусобиці середини XV століття герцог Немурський зрадив Людовіка XI і пристав до «Ліги суспільного блага», що її організували 1465 року вороги короля, герцоги Орлеанські (партія «арманьяків»). Король захопив його, посадив у залізну клітку в Бастілії, а згодом обезглавив. Конетабль Сен-Поль теж брав участь у «Лізі суспільного блага»; неодноразово перебігав від короля до Карла Сміливого та назад, прагнучи виграти на їхньому суперництві. Схоплений Карлом і переданий ним Людовікові XI, Сен-Поль був обезглавлений як державний зрадник.

…додав до тіари третю корону. — Тіара — парадний головний убір папи римського, оточений трьома коронами, що символізують собою судові, законодавчі та культові права папства.

Стор. 31. Герцог Сен-Сімон Луї (1675–1755) — французький мемуарист і політичний діяч. У своїх «Мемуарах» Сен-Сімон дає гостро викривальну картину життя дворянської монархії часів Людовіка XIV.

Стор. 32. Філіпп де Комін (1445–1509) — французький історик середньовіччя, автор мемуарів про царювання Людовіка XI та Карла VIII.

Стор. 37…зробив Агамемнон Тіманта. — На картині старогрецького художника IV сторіччя до н. е. Тіманта «Жертвопринесення Іфігенії» батько Іфігенії Агамемнон зображений у момент, коли він, жахаючись, закриває своє обличчя плащем.

Стор. 39. Пілон Жермен— французький придворний скульптор (XVI ст.). Статуями його роботи прикрашено гробницю короля Генріха II в Сен-Дені та Новий міст у Парижі.

Навіть Тенірс… — Давид Тенірс-Молодший (1610–1690) — фламандський художник доби Відродження. Його картини відображають сцени з фламандського народного побуту, особливо народні свята (кермесси).

Сальватор Poзa (1615–1673) — італійський художник, відомий своєю серією батальних і пейзажних картин, що характеризуються романтичною пристрасністю, сильними світловими контрастами.

Совер Жозеф (1653–1716) — французький фізик, який багато працював у галузі акустики. — Біо Жан Батіст (1774–1862) — французький учений, фізик та астроном.

Стор. 44…й Гомер жебракував по грецьких селищах, а Назон помер у вигнанні серед московитів. — Згідно з легендою, сліпий Гомер заробляв собі на прожиток виконанням своїх пісень. — Публій Овідій Назон, римський поет І ст. до н. е., на схилі віку був засланий імператором Октавіаном Августом на берег Чорного моря, у містечко Томи (нині територія Молдавії).

Стор. 55. Конклав — рада кардиналів, що обирає папу; тут — збори.

Стор. 56..Пірричний танець — військовий танець у стародавній Греції.

Стор. 61. Метр Ніколи Фламель (близько 1330–1418) — алхімік, автор численних творів. У середні віки його ім'я було оточене легендами.

Герметика — поширене в середньовіччі теофілософське вчення вигаданого автора Гер-меса Трисмегіста, — один з розділів алхімії.

Стор. 64. Вулкан — староримський бог вогню, якому приносилися криваві жертви, що спалювалися на триніжку.

Стор. 66. Пандемоніум — царство сатани, вертеп (грец); столиця пекла в поемі англійського письменника XVII ст. Джона Мільтона «Втрачений рай».

Стор. 67. Мікеланджело Буонаротті (1475–1564) — славнозвісний італійський скульптор, живописець, архітектор і поет часів Ренесансу, монументальні образи якого відзначаються драматизмом і величавістю.

Калло Жак (1592–1635) — французький гравер, офортист, його гравюри й офорти відображали народний і військовий побут: «Історія блудного сина», «Цигани», «Тягар війни» та ін.

Стор. 68. Бенсерад Ісаак (1613–1691) — придворний поет Людовіка XIV, відомий своїми салонними віршами.

Стор. 72. Марціал — римський поет І ст. н. е., автор сатиричних епіграм.

Стор. 75. Берінгтон Джозеф (близько 1743–1827) — англійський учений, автор численних творів з історії середніх віків.

Стор. 79. Депрео Ніколя (1636–1711) — теоретик французького класицизму, поет і критик, відомий під псевдонімом Буало.

Стор. 84. Мікромегас — велетень, герой однойменної філософської повісті Воль-тера

Стор. 88. «Романсеро» — збірка італійських народних пісень («романсів») та поем, що склалися в XIII–XIV ст. ст. і видані у XVI ст.

Стор. 89. Палац Пті-Бурбон — резиденція французьких королів династії Бурбонів до 1527 р.

…роз'їдати лице мистецтва ще в каплиці Катерини Медічі… сконати в будуарі Дю-баррі.— Мається на увазі виродження французького аристократичного мистецтва, яке, на думку Гюго, почалося вже в другій половині XVI ст., у період регентства Катерини Медічі, і стало цілком очевидним у XVIII ст… напередодні Першої буржуазної революції.— Дюбаррі — одна з фавориток Людовіка XV, що правив до 1774 р.

Стор. 90…справа заколотів від Лютера до Мірабо. — Лютер Мартін (1483–1546) — засновник релігійного протестантства: «95 тез» Лютера стали прапором народного руху, що назрівав у Німеччині і за умов XVI ст. набрав форми релігійної реформації, досягнувши найвищого розвитку в селянській війні проти князів, дворян і попів. — Мірабо Оноре-Габріель Рікетті (1749–1791) — один з найвидатніших діячів початкового етапу Першої буржуазної революції у Франції; представляв інтереси крупної буржуазії, заради яких зраджував інтереси народу.