Габрієла - Амаду Жоржи - Страница 103

Амансіо Леал вийшов з поїзда і рушив прямо до контори експортера. Було десь початок на п'яту, торговельний центр вирував. Звістка про приїзд Леала миттю облетіла все місто ще до того, як його бесіда з Мундіньйо закінчилась. На тротуарі проти будинку експортера зібрались цікаві, вони стояли, задерши голови, і стежили за вікнами контори Мундіньйо.

Полковник потиснув руку супротивнику, умостився зручніше в кріслі, але відмовився від лікеру, кашаси і сигари.

— Сеньйоре Мундіньйо, увесь цей час я боровся проти вас. Це я звелів спалити газети.— М'який голос Амансіо, його єдине око і виразно мовлені слова свідчили про рішучість, яка була наслідком тривалих роздумів.— Я послав жагунсо, що стріляв у Арістотелеса.

Полковник запалив сигарету і провадив далі:

— Я знову ладен був вивернути Ільєус навиворіт. Адже коли я був молодим, то в гурті з кумом Раміро вже зробив це одного разу.— Він замовк, немовби пригадуючи деталі.— І тепер жагунсо моїх і деяких ваших друзів були напоготові, щоб вирушити до міста і вплинути на наслідки виборів.— Амансіо поглянув своїм єдиним оком на експортера і усміхнувся.— Один жагунсо, надзвичайно добрий стрілець, мій давній товариш, призначався для вас.

Мундіньйо слухав зосереджено. Амансіо палив сигарету.

— Дякуйте кумові, що ви залишились живим, сеньйоре Мундіньйо. Якби він не помер, на цвинтарі лежали б ви. Але Господь не захотів і прикликав його першого.

Полковник замовк, можливо, згадуючи про покійного друга. Мундіньйо чекав, трохи збліднувши.

— Тепер усе закінчилось. Я був проти вас тому, що кум значив для мене більше, аніж брат, він був мені батьком. Я ніколи не турбувався, аби довідатись — чия правда? Навіщо? Ви були проти кума, і я був проти вас. І коли б він жив, я пішов би разом з ним хоч супроти самого диявола! — Амансіо на хвилю замовк.— На канікулах мій син побував тут...

— Я з ним познайомився. Ми не раз розмовляли.

— Мені це відомо. Він сперечався зі мною: доводив, що правда на вашому боці. Я, звичайно, не змінив своїх переконань, але і ламати хлопця теж не захотів. Я прагну, аби він був незалежним і думав самостійно. Заради цього я працюю і заробляю гроші — щоб мої сини не відчували нестатків, щоб вони могли зайняти найвище становище в суспільстві, коли тільки забажають цього.

Амансіо знову замовк і затягнувся. Мундіньйо сидів нерухомо.

— Потім кум упокоївся. Я поїхав на плантації, почав розмірковувати. Хто посяде місце кума? Алфредо? — Він зневажливо махнув рукою.— Це приємний хлопчина, добре лікує дітей, але в останньому — копія своєї матері, а вона якась нетутешня. Тоніко? А в кого цей вдався,— мені й сказати важко. Кажуть, кумів батько був бабієм, але ж він не був падлюкою. Я довго роздумував і прийшов до висновку, що в Ільєусі є лише одна людина, яка достойно замінить кума. І ця людина — ви. Я прийшов сказати вам про це. Для мене все закінчилось, більше я не борюся проти вас.

Мундіньйо помовчав ще якусь мить. Він думав про братів, про матір, про дружину Лоурівала. Коли службовець повідомив йому про візит полковника Амансіо, він дістав револьвер із шухляди і поклав у кишеню. Він остерігався за своє життя і чекав чого завгодно, лише не руки, простягненої на дружбу полковником. Тепер він, Мундіньйо, управлятиме краєм какао. Проте він не відчув особливої радості або гордості. Йому не було з ким боротися. Принаймні до того часу, поки не з'явиться той, хто виступить супроти нього; а це трапиться, коли знову настануть зміни і він уже буде непридатний більше до державної роботи. Так, як це трапилося з Раміро Бастосом.

— Я вдячний вам, полковнику. Я теж боровся проти вас і полковника Раміро. І не з особистих міркувань. Я завжди захоплювався полковником, але ми з ним не дійшли згоди в питанні про майбутнє Ільєуса.

— І це мені відомо.

— Ми теж тримали напоготові жагунсо. І не знаю, хто б міг вивернути Ільєус назад після того, коли б ми вивернули його навиворіт. І я мав людину спеціально для вас, сеньйоре. Він теж був давнім товаришем, але не моїм, а одного мого друга. Тепер усе закінчилось і для мене. Послухайте, полковнику, цей нікчема, Вітор Мело, не буде депутатом від Ільєуса. Ільєус має бути представлений кимось із місцевих жителів, що зацікавлені в його прогресі. Це може бути хтось з тих, кого ви порадите. Назвіть лише ім'я, і я зніму свою кандидатуру, а виставлю того, кого ви порадите, і відрекомендую його своїм друзям. Доктор Алфредо? Ви самі, сеньйоре? На мій погляд, вам більше пасує місце в сенаті Баїйї, аніж покійному полковнику Раміро.

— Ні, сеньйоре Мундіньйо, дякую вам. Для себе я нічого не прошу. Коли я і буду голосувати, то за вас; за цього негідника Вітора Мело я голосував би тільки заради кума. Але тепер я покінчив з політикою. Буду жити в своєму кутку. Я приїхав задля того, аби сказати вам, що припиняю боротьбу проти вас. Про політику в моїй господі заговорять тільки після того, як син закінчить університет, та й то за умови, коли він захоче нею зайнятися. Я хочу попросити вас лише про одне: не переслідуйте кумових хлопців і його друзів. Його сини не багато варті, я це знаю. Але Алфредо людина порядна. А Тоніко просто обійдений богом. Наші друзі — добрі люди, вони не залишили кума у важкі години. Тільки про це я і хотів вас просити. Для себе мені не потрібно нічого.

— Я не збираюся нікого переслідувати, це виходить за межі моїх принципів. Навпаки, я хочу обміркувати з вами, як нам краще вчинити з доктором Алфредо.

— Для нього якнайкраще — це повернутися в Ільєус і продовжувати лікувати дітей. Ця робота йому до серця. Тепер, після смерті кума, Алфредо став дуже заможною людиною. Політика йому ні до чого. А Тоніко залиште в нотаріальній конторі.

— А полковник Мелк? А інші?

— Це вже мене не обходить. Мелк ходить пригнічений після історії з донькою. Цілком імовірно, що він вчинить по-моєму і не втручатиметься більше в політику. Ну, мені пора, сеньйоре Мундіньйо, я і так забрав у вас чимало часу. Від сьогодні вважайте мене своїм другом, але не в політиці. Коли закінчаться вибори, я прошу вас приїхати якось на мою невеличку плантацію. Пополювати на преа[85]...

Мундіньйо провів полковника до сходів. Трохи згодом вийшов на вулицю і пішов без ніякої мети, майже не відповідаючи на численні щирі вітання. 

Про прибутки і витрати, пов'язані з шеф-кухарем 

Жоан Фулженсіо пожував пиріжок і виплюнув:

— Несмачно, Насібе. Кулінарія — це мистецтво, і вам би слід було про це знати. Вона вимагає не лише знання, а перш за все — покликання. А у вашої куховарки його немає. Вона просто дурисвітка.

Навколо розсміялися, лише Насіб залишився заклопотаним. Ньо-Гало вимагав відповіді на запитання:

— Чому Коріолано задовольнився тим, що вигнав Глорію і Жозуе? Саме він, такий прихильник жорстокої розправи, кат Шікіньї і Жуки Віани, який ще два роки тому погрожував Тоніко Бастосу. Чому він вчинив саме так?

— Чому?.. Мабуть, сказали своє слово бібліотека Комерційної асоціації, бали в клубі «Прогрес», автобусний маршрут, робота в бухті... Син, що закінчує університет, смерть Раміро Бастоса і Мундіньйо Фалкан.

Ньо-Гало на мить замовк, Насіб обслуговував інший столик.

— А також Малвіна та Насіб...

Зачинені вікна будинку, де раніше жила Глорія, були сумними рисами в пейзажі майдану, і Доктор зауважив:

— Мушу визнати, що мені бракує її личка в рамці вікна. Ми вже до цього звикли.

Арі Сантос зітхнув, згадавши високі груди, які Глорія немовби пропонувала перехожим, постійну усмішку на її вустах, кокетуючий погляд. Де вона мешкатиме, коли повернеться з Ітабуни (вона поїхала туди з Жозуе на кілька днів), з якого вікна виглядатиме, кому демонструватиме свої груди, усміхатиметься своїми повними губами і очима з поволокою?

— Насібе! — гукнув до араба Жоан Фулженсіо.— Вам слід вжити термінових заходів, мій любий. Вам необхідно поміняти куховарку і домогтися того, щоб у будинку Коріолано знову оселилась Глорія. В противному випадку, о преславний нащадку Магомета, ваш бар піде на дно...

85

Преа — різновид гризуна.