Габрієла - Амаду Жоржи - Страница 95

— Неприємності вдома?

— Та ні, все гаразд.

Рівно через п'ятнадцять хвилин по тому, як вийшов Тоніко, Насіб дістав з шухляди револьвер, заткнув його за пояс і рушив додому. Трохи згодом стривожений Шіко Молеза сказав Жоану Фулженсіо:

— Сеньйоре Жоане! Сеньйор Насіб пішов убивати дону Габрієлу і сеньйора Тоніко Бастоса.

— Що ти верзеш?

Шіко розповів кількома словами про все, і Жоан Фулженсіо кулею вилетів з бару. Ледве він минув церкву, як почув крик дони Армінди. Тоніко мчав по набережній босий, в штанях, з піджаком і сорочкою в руках. 

Про те, як араб порушив старовинний закон і вийшов з честю із шановного братства Корнелія, або як сеньйора Саад знову стала Габрієлою 

Гола, усміхнена Габрієла розпластана на подружньому ложі. Голий, з чорними від пристрасті очима, Тоніко на краю ліжка. Чому не вбив їх Насіб? Хіба не було закону, давнього, суворого, немилосердного? Закону, який беззастережно впроваджувався в життя завжди, коли випадала нагода або виникала необхідність? Образа, завдана ошуканому чоловіку, змивалась тільки кров'ю винуватців. Не минуло ще й року відтоді, як полковник Жезуїньйо Мендонса здійснив справедливу розплату... Чому ж Насіб не вбив їх? Хіба не вирішив він вчинити саме так, коли вночі лежав на ліжку, коли відчував, як гаряче стегно Габрієли обпалює його ногу? Хіба він не поклявся вчинити так? Чому ж він не убив? Хіба не взяв він револьвера з шухляди і не заткнув його за пояс? Невже він не хотів зустрічати своїх друзів з високо піднятою головою? І все ж він не зробив цього.

Помиляються ті, хто думають, що він злякався. Він не був боягузом і не раз це доводив. Помиляються ті, хто гадають, що він не встиг. Тоніко стрімголов вискочив у двір, перестрибнув через сусідній паркан, натягнув штани на голе тіло в коридорі шокованої дони Армінди. Але все ж він устиг пролепетати, заїкаючись:

— Не вбивай мене, Насібе! Я просто давав їй деякі поради...

Ображений Насіб і не згадав про револьвер. Він махнув своєю важенною рукою, і Тоніко злетів з ліжка, але миттю підхопився, схопив свої речі із стільця і зник. Насіб мав вдосталь часу, щоб стріляти, і не було жодної можливості промахнутись. Чому ж він не вбив? Чому замість того, щоб застрелити Габрієлу, він почав лупцювати її, не говорячи ані слова, став мовчки бити її, залишаючи темно-червоні, майже сині плями на її тілі кольору кориці? Вона теж мовчала, не крикнула, не схлипнула, вона плакала мовчки і покірно зносила побої. Він ще бив її, поки прибіг Жоан Фулженсіо. Габрієла накрилась простирадлом. Так, щоб убити їх, Насіб мав достатньо часу.

Помиляються також ті, хто думають, що він не вбив її через надмірну до неї любов. В ту мить Насіб не любив Габрієлу. Але він і не ненавидів її. Він бив її, ні про що не думаючи, немов бажаючи заспокоїтись і помститися за те, що пережив удень, і напередодні увечері, і сьогодні вранці. В душі в нього було порожньо, немов у вазі, з якої викинули квіти, всередині все обірвалося. Серце боліло, немов хтось повільно всаджував у нього кинджал.

Насіб не відчував ані зненависті, ані любові. Лише сам біль.

Він не убив її тому, що не міг. Всі ці жахливі історії, які він розповідав про Сірію, були вигадкою. Побити її до півсмерті він ще міг. І він бив її без жалю, немовби одержуючи борг по старих рахунках. Але вбити він не міг.

Насіб мовчки підкорився, коли прийшов Жоан Фулженсіо, схопив його за руку і мовив:

— Годі, Насібе! Ходімо зі мною.

На порозі Насіб зупинився і тихо проказав, не обертаючись:

— Я повернуся вночі. Щоб до того часу твого й духу тут не було.

Жоан Фулженсіо повів його до себе. Увійшовши, він подав знак дружині, щоб та залишила їх наодинці. Вони сіли в кімнаті, заставленій книжками, араб обхопив голову долонями і довго мовчав, а потім запитав:

— Що мені робити, Жоане?

— А що ви можете зробити?

— Виїхати з Ільєуса. Більше мені тут не жити.

— Чому? Не розумію.

— Мені наставили роги. Я не можу тут залишатись.

— Ви справді хочете її покинути?

— А ви хіба не чули, що я сказав? Навіщо ж ви мене перепитуєте? Якщо я не вбив її, то ви гадаєте, що я зможу жити з нею далі? Знаєте, чому я її не вбив? Я ніколи не вмів убивати... Навіть курку... Навіть теля... Я не зміг убити навіть нікчемного черв'яка.

— Як на мене, то ви вчинили правильно, вбивати з ревнощів — це вандалізм. Лише в Ільєусі так чинять, та ще дикуни. Ви зробили правильно.

— Я виїду з Ільєуса...

Дружина Жоана Фулженсіо стала на порозі вітальні і промовила:

— Жоане, там тебе питають. Сеньйоре Насібе, дозвольте, я принесу вам кави.

Жоан Фулженсіо трохи затримався, але Насіб і не доторкнувся до кави. Він був приголомшений, він не відчував ні голоду, ні спраги, лише страждання. Жоан увійшов, пошукав книжку на полиці й сказав:

— Я за хвилину повернусь.

Коли він прийшов, Насіб сидів у тій же позі з порожнім поглядом. Жоан сів поруч і поклав йому руку на коліно:

— Як на мене, то, залишивши Ільєус, ви вчините дурість!

— Але хіба ж я можу зробити інакше? Адже мене засміють.

— Ніхто з вас не сміятиметься.

— Ви не будете, бо ви маєте щирість, а інші?..

— Скажіть, Насібе: якби вона не була вашою дружиною, а просто утриманкою, ви б не надавали подібному випадку особливого значення? Не намагались би виїхати з міста?

Насіб замислився.

— Вона була для мене усім. Тому я і одружився з нею. Пригадуєте?

— Пригадую. Я навіть попереджував вас.

— Мене?

— Згадайте. Я вам сказав: є квіти, які в'януть, коли їх зірвати і поставити у вазу.

Так, але він ніколи раніше не згадував про це і тоді не звернув уваги на попередження Жоана. Тепер він уже збагнув. Габрієла не створена для вази, для сім'ї, для чоловіка.

— А коли б вона була вашою коханкою,— наполягав Жоан,— ви б не поїхали з Ільєуса? Я не говорю про страждання, адже ми страждаємо тому, що любимо, а не тому, що одружені. Але саме тому, що ми одружені, ми вбиваємо, залишаємо місто.

— Але коли б вона була моєю утриманкою, ніхто б не сміявся з мене. Просто я побив її, і все. І вам це відомо так само, як і мені.

— Повірте, ви не маєте ніяких підстав для того, щоб залишати місто. Перед законом Габрієла завжди була тільки вашою коханкою.

— Я одружився з нею, за всіма правилами оформив шлюб у судді. Ви ж самі були при тому присутні.

Жоан Фулженсіо розгорнув книгу, яку тримав до цього в руках.

— Це цивільний кодекс. Послухайте, що сказано в статті двісті дев'ятнадцятій, параграф перший, розділ шостий, книжка перша. Родинне право, розділ про шлюб. Я вам зачитаю те, що стосується розторгнення шлюбу. Погляньте: тут пишеться, що шлюб розривається, коли виявляється суттєва помилка в особі одного із подружжя.

Насіб слухав без особливої цікавості, він на цьому мало розумівся.

— Ваш шлюб недійсний, Насібе, і може бути анульований. Варто вам забажати, і ви не лише станете вільним, а вийде так, буцімто ви ніколи і не одружувались і все це був звичайний зв'язок.

— Як це так? Поясніть, ради бога,— зацікавився араб.

— Ось послухайте,— Жоан почав читати.— «Суттєвою вважається така помилка в особі одного з подружжя, яка стосується тотожності особи, честі, порядності, причому помилка ця, ставши згодом відомою, робить подальше співжиття для ошуканого члена родини неможливим». Я пригадую, що, коли ви повідомили мені про ваше весілля, то принагідно сказали, буцімто вона не знає ані свого прізвища, ані дати народженім.

— Так, вона нічого цього не знала...

— І Тоніко запропонував свої послуги, аби влаштувати їй необхідні документи.

— Він сфабрикував всі документи у своїй нотаріальній конторі.

— Так ось... Ваш шлюб недійсний, оскільки трапилась суттєва помилка в особі. Я подумав про це, коли ми прийшли до мене. Потім завітав Езекієл, у нього була справа до мене. Я скористався з нагоди і порадився з ним. Виявилось, що я маю рацію. Вам слід лише довести, що документи фальшиві, тоді ви вільні, немовби і не було ніякого одруження, а ваші стосунки були звичайним зв'язком.