Лариса Денисенко - Забавки з плоті та крові - Денисенко Лариса - Страница 12

Незважаючи на те, що Рудий кохав Едну і вона начебто була закохана в нього, Рудий не припинив

вештатися по вечірках. Майже щовечора він десь швендяв і міг припхатися п'яним уранці. Едні це не

подобалося. По-перше, кому б із жінок це подобалося, а по-друге, вона любила сама влаштовувати вечірки, де поводилася як королева. Якщо займатися вечірками їй було лінь, то Една віддавала перевагу посиденькам

у колі родини. Читанню та світським бесідам. Одного разу Една взяла всі колекційні краватки Рудого, сплела їх у величезну косу і заявила йому, коли він, похитуючись, явився перед її «морськими» очима, що

якщо йому спаде на думку її здихатися, якщо він ще раз розчиниться у нічних розвагах, то вона відразу

повіситься на цій косі. «Це буде художньо і лежатиме цілком на твоїй совісті».

Рудий сказав, що, мовляв, він нікому не дозволить собою керувати, що його життя — це його життя, його

звички — це його звички, а якщо комусь не подобається він сам чи його спосіб життя, то цей хтось може

забиратися до біса. Една мовчки вислухала його обурення, пішла до кімнати, зібрала валізу, а коли він, втомлений від випитого та безсонної ночі, заснув, подалася з дому. Ніяких цидулок вона не залишила.

Незважаючи на вимолювання пробачення та обіцянки Рудого надалі бути слухняним хлопчиком, вона до

нього так і не повернулася. Сувора скандинавська дівчина. Якщо не брати до уваги плетіння косичок (у

будь-кого з нас є якісь дивацтва), Една мені подобалася, я мушу визнати, що інколи мені її не вистачає. Я

впевнена, що Рудий досі її кохає.

Отже, з одного боку, я хотіла бути подругою Едні, а вона не хотіла бути моєю подругою. А з іншого боку, товаришувати з Христиною та Лесею я не могла фізично, хоча вони були й не проти цього. Єдиним моїм

приятелем був Рудий. І тільки зараз з'явилася Еріка, незграбна, чесна і смішна Еріка, котрій до того ж не

було де жити, і вона подобалася мені. Тому я не збиралася здаватися щодо Еріки, Рудий це розумів і дуже

злився через це розуміння.

Тієї ночі ми гомоніли до ранку з перервами на каву, миття посуду та туалет. Рудий переконував мене, що

Еріка — повія, злодійка, збоченка й витрішкувата. Я наполягала на тому, що мені потрібна подруга і що

Еріка — саме та подруга, яка мені потрібна. Еріка не виходила з кімнати. Цікаво, у неї такі міцні нерви чи

вона зовсім нас не чула? Може, вона глуха? Така само глуха, як перфоратор, яким я люблю прикидатися, коли починаю вити? Бідна глуха Еріка. Дружба сліпої та глухої, — напевно, це припало б до вподоби

Віктору Гюго. Може, і його мій брат вважає за збоченця. Хто зна. На цьому етапі я відстояла Еріку та її

перебування в нашому домі. Але Рудий успадкував характер нашої мами, і тому я маю підозри, що він не

здався. Рудий дуже вперта людина.

Частина п`ята

Забавки

Страховиська Ерики(а)

Я так зрозумів, що якщо Рудий вночі не заходиться в істериці (як може чоловік так високо резонансувати, йому цілком до снаги замінити на оперній сцені Валентину Степову, у мене вуха від його галасу болять, а

доводиться прикидатися глухим; не вилазити ж із кімнати, до того ж у його піжамі, щоб сперечатися), то він

все одно не мовчить, він давить хропака. Я десь вичитав, що майже всі люди хроплять після того, як їм

виповниться тридцять років. Приклад Рудого дуже переконливий, тепер залишилося почекати рік, поки і я

стану тридцятирічним, відтак прислухатися до себе вночі.

Приклад Рудого не може не засмучувати і не може не сприяти народженню цілих зграй лячних думок. Так

самодостатньо хропіти здатна тільки людина, в якої немає совісті. Я знаю, про що кажу. Як можна дожити

до тридцяти років, щоб не зробити комусь або собі якоїсь гидоти, яка змушує совість ворушитися і заважає

смачно давити хропака? Та це неможливо, тому Рудий совість кудись подів, я так підозрюю, що він її

комусь вигідно штовхнув. І хтось відчуває на собі тиск двох совістей, а Рудого не катує жодна. Непогано

влаштувався.

Визнаю, що коли не зважати на погляди Рудого та на його слова, жити мені тут подобається. Тут немає

матері, я не ходжу на роботу, бо мені здається, що я живу чужим життям, у якому немає місця моїй роботі.

Роботі того Еріка, котрий ще позавчора розпочав ранок ерекцією, а відтак уже цілих два дні поспіль її не

дочекався. У дівчат ерекції не буває, шкільні книжки з анатомії в цьому сенсі нам не брехали. Це так

зворушливо: відчувати себе дівчиною, до того ж подругою такого небесного створіння, як Міра.

Мабуть, так ще буває в Едемі, хоча мені важко уявити собі Едем, по якому постійно вештається Рудий. Він

не спускає з мене ока, хоч замість цього радо спустив би курок, щоб здихатися мене раз і назавжди. Я його

розумію, він дбає про Міру, він не може бути впевненим у тому, що я її нізащо не скривджу, він навіть не

може бути впевненим у тому, що я врешті-решт не вкраду його улюбленого рушника помаранчевого

кольору. Добре, що я прихопив із дому одну сукню і пару спідниць. Це дозволяє мені не ходити з ранку до

вечора у джинсах чи в штанах. А то Рудий, ще, чого доброго, розгледить у мені чоловіка, бо я стаю

необачним. Так, Міра — сліпа, але цей молодик має гострий зір, до того ж він сам по собі дуже доскіпливий.

Хоча це я вже занадто перестраховуюся (з віком ми стаємо безпідставно полохливими), адже в наше рухливе

сторіччя дівчата віддають перевагу штаням. Я це перевіряв експериментальним шляхом. Колись я розсівся у

ресторації, і, поки чекав замовлення, — а тамтешні офіціанти з ярличками-цінниками «Павло», «Дмитро» та

«Тетяна» не звикли поспішати, — я вирішив підрахувати, скільки жінок пройде у спідницях (сукнях), а

скільки в штанях, штанях-капрі, бриджах, шортах (як ви бачите, потяг до використання наукового підходу

— це в мене від матусі). Отже, за час мого чекання на замовлення повз мене пройшло двадцять сім жінок.

Лише три з них були в сукні (спідниці). Одна бабуся у квітчастому сарафані. Одна жінка похилого віку в

сучасному діловому костюмі шоколадного кольору. І ще одне замріяне створіння в замалій спідничці, але в

того створіння були ноги, наближені до ідеалу. Звісно, що та малеча про це знала і усвідомлювала свою

грізну, безсоромно голу зброю. Всі інші дівчата віддали перевагу джинсам, елегантним штаням-капрі, в які

насилу втиснули апетитні сіднички. Більшість моїх співвітчизниць не дурні попоїсти, тому цицьки й сідниці

в наших дівчат те, що треба. На мій, звісно, хижацький погляд. Звичайно, багато чого ще залежить від

форми, наприклад сідниць, але це вже довга розмова. Іншим разом.

«Доброго ранку, Еріко». Визнаю, що цей голос спроможний повернути мене до життя. Це — Міра.

«Привіт», — посміхаюсь до неї і відразу помічаю, що в неї червоні очі. «Ти плакала?» — прямо питаю в

своєї подруги. «Нічого страшного. Просто наснилися жахи. Тобі сняться жахи?» — цікавиться Міра. Ще б

пак, мені сняться жахи, от хоча б сьогодні, наприклад, мені наснилося, що я став імпотентом.

Я тільки-но заходився доводити дівчині (мені здається, то була манекенниця Лінда Євангеліста), який я

міцний красень, як усе зникло. В буквальному сенсі цього слова. Все кудись зникло. І Лінда сміялася, копнула мене стрункою ногою, а поки я безпорадним снопом валявся під ліжком, вона надзвонювала своїм

топ-подругам і встигла ославити мене на весь модельний світ. Таке вже стерво, тепер я розумію, чому її

кинув Кайл Маклахлен (це такий американський актор, він грав федерального агента Дейла Купера в

культовому серіалі «Твін-Пікс»). Але ж я не можу таке розповідати Мірі! Дівчина, якій наснилося, що вона

імпотент, це вже саме по собі — страхіття.

Які жахи сняться дівчатам? Може, їм у страшному сні мариться, як хтось лізе їм у трусики? Але ж це не

завжди жахливо, може, цей хтось — сексуальний хлопець із їхніх дівочих мрій. Чому, чому я ніколи не