Сарабанда банди Сари - Денисенко Лариса - Страница 15

«Напiй - iспанський». Сказав я. Але для Гестапо цiєї iнформацiї було замало. Вiн продовжував допитливо дивитися на мене. Здається, мистецтвом цього погляду володiють усi власники собак. «Його рецептуру повiдомив менi найдорожчий шеф-кухар свiту Ферран Адрiа, власник ресторану El Bulli. Вiн сказав, що вигадав цей напiй для особливих випадкiв. Зокрема, саме цей напiй виготовляється тодi, коли iспанцi святкують дати створення фантастичних побудов генiального Гаудi». (Думаю, моя промова задовольнила б Таллiя. Це я в нього навчився. Цей стиль Таллiй називав «брехливою пишномовнiстю з використанням iноземних iмен»). Здавалося, Гестапо мало б цього вистачити, але йому не вистачило, i вiн запитав: «А як вiн називається?» «Феррана гауда». Чим частiше ти спiлкуєшся з людьми, тим легше тобi брешеться. Втiм, хiба це брехня? Я справдi вигадав цей клятий напiй, чом би менi не вигадати й назву для нього?

Весь цей час Вiолончель неквапливо займався своїм верхнiм одягом. Нарештi всi його речi було розвiшано-розкладено так, як вiн хотiв.

Без пальта вiн теж мав цiлком сутенерський вигляд. Блискучий гольф кольору мокко, слакси кольору вологого пiску, пасок з блискучою пряжкою у формi поцiлункових губ. На комiрцi гольфа (це було неймовiрно!) уклiнно схилявся золотий пiвник. «Я це вкраду», - оселилася в моїй головi грiшна iдея, миттєво давши про себе знати. - Тимофiй збирає пiвникiв», - пояснила грiшна iдея свiй крадiйський мотив. Цiкаво тiльки, як це зробити? Може, схопити його за горлянку у нападi ревнощiв до Сари та поцупити пiвника?

«То ви, виходить що так, новоспечений наречений Сари?» Такою була перша фраза Вiолончелi пiсля того, як вiн зметелив половину порцiї курки-каррi та випив чотири високих бокали з «Феррана гауда». Я пiдтвердив, що так воно i є. «I займаєтеся ви, виходить що так, географiєю? Мiлiк, налий менi ще склянку цiєї рiдини, любий!» Мiлiк - треба взяти на озброєння. Гидота якась. На мiй погляд, така поведiнка iз заалкоголеним полуничним соком є необачною. «Валентине, я ж тобi говорив, Павло пише статтi на мандрiвнi теми. Його базова освiта - географiя, але впритул вiн нею не займається». «Чого ж так?» Менi здалося, що мiй голос тут зайвий, i я не помилився. «Валентине, ти, як дитина. Хiба можна в наш час заробити географiєю у чистому виглядi?» «Зараз можна заробити тiльки горiлкою у чистому виглядi». Встромився я. «А у вас, виходить що так, є досвiд?» Зневажливо поцiкавився Вiолончель. Вiн викликав в мене подразнення, свербiло в головi, руки також свербiли, i ноги - теж. Вiолончель натомiсть розтинав маленького маринованого патисончика. Маринований патисончик та полуничний сiк - веселе поєднання! У Вiолончелi, мабуть, мiцний шлунок.

Я сказав, що в мене певний досвiд є, бо колись я хотiв бути сомельє. Вийшов вiршик, про що захоплено повiдомив Емiль. Але Валентин моєю римованою творчiстю не захопився, вiн сказав: «А до чого тут горiлка? Який зв'язок мiж сомельє, виходить що так, i горiлкою?» «Я перепрошую, але менi слiд вийти - помолитися». «Кому помолитися?» «Богу, звичайно. Богу або колбi. Ви про колбу знаєте? А ви комусь iншому молитеся?» «Колбi?

Це щось iндiянське? Я взагалi не молюся. Я - творча людина, я звик, що на мене моляться. I моляться! Тисячi! Нi, кiлька тисяч прихильникiв! Юнi дiви присвячують менi свої вiршi, ви тiльки послухайте: «О, твоя музика, о, твої пальцi, що водять тiлом вiолончелi, хай нам наврочено - розлучатися, тiльки без тебе зiстрибну я з скелi». «Щодо мене можете бути спокiйним. Нiяких скель. Можете закладати останню гривню - я молитися на вас не буду. За вас, втiм, також не збираюся». Я втiк до туалету. Сара не вiдповiдала. I це називається - цивiлiзована країна. Де зв'язок? - хотiлося поцiкавитися. З ким вона там зустрiчається? З продавцями наркотикiв? Я сидiв в туалетi з мобiльним телефоном у долонях, чув вiддалене буркотiння фактично незнайомих менi чоловiкiв i нiчого не розумiв про своє життя.

Я схопив книжку-розмальовку про пригоди мишеняти й почав зачервонювати йому вуха. Не допомагало. Треба перехоплювати iнiцiативу в свої руки! Вiд самого початку було зрозумiло, що цей вечiр чарiвним не буде, але ще трохи - i мене знудить. Або станеться щось непоправне. Зрештою, пiдлаштовуватися пiд огидного залицяльника Сари на очах її дядька та «Мiлiка» (Мiлiка - особливо!) менi не хотiлося. Будемо його дiставати. Так, що я про нього знаю? Вiолончелiст. Операцiя буде зватися «Цькування вiолончелiста вiолончелiстами». Бо сам я з ним не впораюся.

Добре. Що я знаю про вiолончелiстiв та вiолончелi? Небагато. Краще б кити, але що поробиш, працюватимемо з тим, що є. Гiтара зi смичком. Скрипка-переросток. Ну i звiсно: Гагарiн вiолончелi - Мстислав Леопольдович Ростропович. Дивно, що Вiолончель не назвали Леопольдом чи Мстиславом. До речi, з цим матерiалом працювати можна… Так, далi. «Вiолончелiст». Амадео Модiльянi, олiя, жовто-ультрамариновi кольори. Вiолончелiст бiльш за все нагадує декабриста, який переховується у вiддаленому поселеннi. Аскет з борiдкою. На вгодовану пику Валентина Юрiйовича це не схоже, але поговорити можна… Як я мiг забути! Коли в мене був роман з однiєю дiвчиною з Великого Новгорода, ми часто зустрiчалися в Москвi. I не тiльки кохалися, а й культурно збагачувалися. Наприклад, ходили до театрiв. От якраз в театрi Маяковського я й бачив цю виставу. Як вона називалася? Щось класичне з сучасним додатком. О! П'єса називалася «Дама з собачкою та iншою живнiстю». Одним з героїв там був самотнiй вiолончелiст Аркадiй, який тримав у себе кроленя Фiлiпа, а якiсть своєї гри перевiряв за iнтенсивнiстю хрумкотiння Фiлiпа морквою. Це вже ближче до теми! З цього могло б вийти кiлька дiставань.

«Ви, звiсно, можете заперечувати, я звик до полемiчних бесiд, але менi здається, що iсторично-аграрнiй країнi абсолютно не пiдходить лiберальна маячня. Конкретикою, виходить що так, треба цю країну брати! Озимi, яровi. Яровi, озимi, сувора послiдовнiсть! А не сюди-туди, туди-сюди, а потiм, виходить що так, взагалi в iнший бiк». Наскiльки я зрозумiв, Вiолончель нав'язував присутнiм своє полiтичне бачення. Коли вiн побачив мене, схопив мою улюбену карафу та почав розмахувати нею. «Органiзуєте?» Вiн вперше менi посмiхнувся. Ну, вперед, Павле. «А у вас є кроленя?» Запитав я у Вiолончелi, обережно вихоплюючи з його рук порцелянову карафу-качку. Як я i розраховував, з вiдповiддю Вiолончель вагався. «Що в мене є?»

«Виходить що так - кроленя. Адже маленький крiль - улюблена тваринка вiолончелiстiв». Я навмисно говорив таким голосом, наче збирався показати хлопчикам та дiвчаткам веселий фокус з повiтряною кулькою! «Хто вам, виходить що так, сказав таку дурницю?» Я вирiшив цього разу додати не одну, а двi склянки словацького горiхового лiкеру до «iспанської«сумiшi. «Прочитав у спогадах Йо Йо Ма». Цiкаво, чим вiн зараз буде крити? «Де? Та звiдки ви взагалi знаєте про Йо Йо Ма?» Про Йо Йо Ма я згадав випадково. Коли я вперше почув цi звуки - «йойома», я подумав, що йдеться або про китайську iграшку, або про репiвсько-гопiвськi приспiви. Йо Йо Ма - як було з'ясовано згодом - був вiдомим вiолончелiстом китайського походження. Втiм, щодо китайського походження - я не помилився. «Вам буде цiкаво дiзнатися, що географiя - така наука, яка охоплює надзвичайно рiзнi сфери життя та розвитку всiх країн свiту, а також суспiльства». Вiн мовчав. «Виходить що так!» Додав я.

«Хлопцi, а давайте подивимося, що в нас є на десерт!» «I покличемо Снiгуроньку», - подумки додав я. Гестапо вирiшив виступити в ролi миротворця. Ну-ну. «На який десерт? Це що, з головними стравами, виходить що так, завершено? Але я голодний! У мене не було можливостi нормально поїсти. Позавчора в мене була репетицiя, вчора ми гуляли на днi народження Карла, а вiн i не думав нас пригощати. Взагалi вiн вкрав у мене iменну партитуру. Я б нiколи не став їсти з його рук! Я вже мовчу про те, як вiн отримав заслуженого! То що, я не можу i зараз попоїсти як слiд? В будинку свого кращого друга?» «Думаю, що трохи домашнiх ковбасок з яблучним конфiтюром не завадить. Зараз Емiль розiгрiє«. Гестапо не хотiв сперечатися з Валентином Юрiйовичем. От чого я не розумiв, то це того, як вiн мiг товаришувати з таким… суб'єктом.