Сарабанда банди Сари - Денисенко Лариса - Страница 17

Писнув мобiльник. «Сара!» Але то була не Сара, це був Вiолончель. «Павиче (я забув повiдомити про те, що коли Вiолончель не на жарт розiйшовся, вiн почав кликати мене «Павич», а я його - «Валiко»), одну шкарпетку вигаптувано. Незабаром буде друга. Не спати!» Телефон показував третю годину ночi. «Дякую, Валiко!» Вiдправити. Якщо о третiй годинi ночi майже незнайома людина вигаптовує тобi кроликiв на шкарпетках, мабуть, ти не остання наволоч у всесвiтi. Подумав я, посмiхнувся до себе, вимкнув звук на мобiлцi i заснув.

Прокинувся я вiд того, що сонце розпалювало вогнище на моїй потилицi, а ранковий Бог суворо мене роздивлявся. Я не люблю, коли мене роздивляються, а тим паче не люблю, коли на мене дивляться, а я того не бачу. Ранковим Богом виявився Гестапо. Хоча на мене вiн не дивився - це я вже дофантазував. Вiн копирсався на полицях, щось шукаючи. При цьому вiн нiчим не грюкав. Шпигун. Террi десь зник. «Доброго ранку», - сказав я. Гестапо також привiтався. «А де курва?», - запитав я не без подиву. «Перепрошую?» «Де курва?» «Я не втручаюсь у ваше особисте життя, юначе. Я вам про це сказав ще вчора. Вiдповiдь буде така: не знаю я, де ваша курва, мене це не обходить. Називайте все власними iменами!Чи ви когось конкретного маєте на увазi? Може, Валентина? Його немає, ми вiдправили його вчора на таксi, якщо ви не забули». «Пам'ятаю. I не Валентина. Я говорю про вашу курву, а не мою». «Мою?» Господи, який вiн марудний телепень. Я зiтхнув та промовив: «Пiдiймайся, курво! Пiдiймайся, будь людиною! Чого ж ти ще лежиш, курво? Пiдiймай свою смердючу дупу та йди в люди, холєра ясна!» «Тобто ви мали на увазi будильник? Менi просто цiкаво, звiдки у вас взялася звичка так засоромiтнювати свою мову?»

Але ж вiн мене дiстав. «Слухайте, це не я засоромiтнюю. Принаймнi, в мене немає такого будильника. Це ж ваш, погодьтеся, будильник, проголошує всi цi курви, дупи, холєри!» «Мiй, - поважно вiдповiв Гестапо. - Але до чого тут слова? Не треба до них дослухатися. Ви вiдчуйте iнтонацiю! Догори, догори! Вона така, що кортить встати, зробити щось корисне для людства, хiба нi? Не знаєте, де кава?» Я розгубився. Коли людина, з якою ти наче сваришся, запитує про такi мирнi речi, як мiсцезнаходження кави, продовжувати з'ясування стосункiв не iнтелiгентно. Мама мене не похвалила б за це. Тимофiй також. Сара, можливо, похвалила б. Хоча - не впевнений. В будь-якому разi, де ти Саро, чорт тебе повертай!

«Кава має бути там. Велика чорна банка. На нiй так i написано: кава». Треба заспокоїтися, не варто нервово починати новий день. «Iншої немає?» «А чим вас ця не влаштовує?» «Тим, що її немає«. «Чому це?» «Ми вчора її вiддали Валентиновi«. «Дууууже цiкаво. А можна трохи детальнiше?» «Вiн сказав, що буде вигаптовувати вам шкарпетки, i йому треба пiдтримувати бадьорiсть органiзму. Тому було вирiшено вiддати йому для пiдбадьорювання каву в чорнiй банцi». Я в принципi не знав, як реагувати на подiбнi речi. Тому мовчав. Гестапо ж продовжував пошуки. «Кава була тiльки там», - сказав я похмуро. «Слухайте, припиняйте кривити мармизу. Що, кiнець свiту настав? Купимо i банку, i каву».

«А якби от я взяв вашу колбу, ви знаєте про що я. I подарував Валiко. Як вам таке? Подобається?» «Ну, знаєте, тут не можна порiвнювати». «Ну, знаєте, залежить вiд того, як на це дивитися. З моєї точки зору, все це однопорядковi речi». Я думав, що пiсля такої не дуже вдалої розмови Гестапо залишить кухню, але ж нi. Вiн поставив чайник i приготував все для чаю. В принципi, люди, яких постiйно звинувачують у тому, що в черговий раз вони прибрехали з погодою, мають тренованi нерви. «Ви ж не проти?» Поцiкавився вiн, демонструючи менi заварника. «Нi». Я подивився на телефон. Двi sms. Одна вiд Валiко. Вiн повiдомляв, що другу шкарпетку вигаптувано, i бажав менi спокiйного залишку ночi. Отримано в 4:30. Iнша була вiд Тимофiя. Вiн цiкавився, як мої справи. «В мене все ок, як ти?»

Я з тих людей, яких пригнiчує концентроване мовчання, коли поруч знаходиться хтось iнший. Менi таке мовчання заважає набагато бiльше нiж крик, обурення, сварки, пустопорожня балаканина. Не те, що я потребую постiйних балачок. Нi. Але менi потрiбен контакт. Важко пояснити, це треба вiдчувати. Контакт може бути мовчазним, але об'єднуючим, в будь-якому разi не таким як зараз. «Кхм. А ви не запiзнитесь на роботу?» Запитав я. Пiдiйшов, взяв цигарки, вiдкрив кватирку. «Не заперечуєте? Це я так загартовую свої легенi на випадок хiмiчної вiйни». Пояснив я. Заперечити вiн не наважився, хоча я бачив, що йому це не до вподоби. «Нi, сьогоднi в мене бiблiотечний день. Працюю вдома. Єдине, що б я вас попросив, не палити у присутностi Емiля».

Залунала Сарабанда для струнного оркестру та фортепiано Г.-Ф. Генделя. За кiлька хвилин в кухнi з'явилися Емiль та Террi. Обидва кудлатi та заспанi. «Чобiтка пiд подушкою знайшов?» Вмить пожвавiшав Мiлiк, вгледiвши, що я вже не сплю. Террi, перевiривши миску (порожня), застрибнув на диван i вклався на мою випрану футболку. «Знайшов», - пiдтвердив я. «Ну?» «Я не думаю, що повинен з тобою гратися». «А ти не думай, ти грай! От коли Iраклiй Петрович… пам'ятаєш його? Так от, коли Iраклiй Петрович просто грав в карти (а вiн був гравцем), вiн був непереможним, а от коли вiн почав мiркувати про те, а чи варто грати в карти, налякав фортуну! Скiнчилася його карто-гральна кар'єра, а вiн на цих статках кооператив побудував! Розумiєш?»

«Ти до школи запiзнишся». Буркотнув я. Треба покласти всiх цих стареньких саранських (цiкаво, як їх звали, коли вони не були старенькими?), iраклiя петровича, дядька тараса, олеську, алiка, неонiлку, жорiка, ельку, iраїду разом з iллями расвєтовичами (кого я там ще забув?) до колби Гестапо i нiколи не вiдкривати! «А менi не треба сьогоднi до школи! Сьогоднi за розкладом день неважливих предметiв. Я буду готуватися до академконцерту цiлий день, щоправда, з перервами. Тому погуляю з Террi, а ще менi треба Цунамi вигуляти. Ти ключа де поклав?» «Якого ключа?» «Тамарантонiвського!» «Тамарантонiвськi ключi, тарантинiвськi стрiчки, тамариск, тарталетки, тарантас… Цiкаво. То ось для чого вона його менi передала. Зрозумiло. У вiтальнi».

Я думав про те, що залишатися за таких умов вдома - самогубство. «Емiлю, снiданок собi приготуй сам, нагодуй Террi, а я пiшов до себе працювати. Тримайтеся, хлопцi». Гестапо налив собi велику чашку чаю та подався геть. «До себе» вiн пiшов - ви це чули?

«Ти снiдав?» Запитав малий. Я сказав, що поснiдаю в мiстi. I вiдразу ж зрозумiв, що дiйсно буду звiдси вшиватися. «Ех, кавоман ти нещасний, не можна дозволяти собi вiд чогось залежати! Залежнiсть псує карму. Я можу зробити тобi напiй з тертого шоколаду, з того, що ми вчора не встигли затягти до носа! Не кава, звiсно, але тебе трохи попустить!» «Це хто робив цi казковi напої? Старенька Саранська? Гаррi Потер?» Гмикнув я. «Нi. Старенька Саранська не може пити каву та їсти шоколад. Тиск зависокий. Натомiсть в неї завжди є чорноплiдна горобина, мате та перець чiлi». «Це ще для чого, для ворожби?» «Можливо, можна використовувати i для ворожби. Точно не знаю. Старенька Саранська вживає це для зниження тиску. Додає в мате перцю чiлi i п'є. I тиск - трамблям - скотився! А я буду млинцi з сиром!» «Для зниження тиску?» «Для пiдвищення iмунiтету!»

«Ти коли повернешся?» «Не знаю, а що?» «Ти хоча б пообiдати прийшов, буде щось свiженьке, замiсть знову споживати смiття!» «Побачимо». «Про чобiт не забувай! Я ж старався!» «Ок, ок. Все. Сiдай грати». «Менi ще з собакою виходити. Агов, куди ти? Зайди до батька сказати йому "бувай"!» «Це ще навiщо?» «Бо в нашiй родинi так заведено! Щоб батько не турбувався, куди ти подiвся». «Я не думаю, що вiн аж так турбуватиметься». «Буде, буде. Я його знаю». «Еее. Я пiшов. До побачення». «Щасти, Павле! Дякую, що попередив!» Гестапо вийшов з кухнi, зайшов в мою-свою кiмнату i перетворився на iншу людину. Неймовiрно!

На п'ятому поверсi мiй лiфтовий простiр стиснули Вазука та її господар, визначений Мiлiком як ММ. Я вирiшив, що слiд привiтатися. «О», - сказав ММ. Сука-Вазука нiчого не сказала. Я завмер, очiкуючи. Коли людина промовляє до тебе «о», в бiльшостi випадкiв цим «о» вона не обмежується. Так воно й було. «Це ж твiй малий патлатий обносок з нiмбом на головешцi?» Взагалi я не звик, коли люди, з якими я ранiше навiть не вiтався, кидають в мене подiбними запитаннями, тому перепросив. «Та не треба менi цi «перепрошую». Ти йому перекажи: ще раз почую чи побачу, як вiн пiдбрьохуватиме щось у мiй бiк, я цей нiмб до його голови цвяхами приб'ю, зрозумiло?» «Що таке?» «Саме таке». В головi крутилося «айвоннабiлавбайю». Ми доїхали. «Як на Мерелiн, ви занадто агресивна постать», - сказав йому я. «Не будете шануватися - можете також погано скiнчити». Не переказуватиму, що почула моя спина вiд ММ, сука-Вазука ж сказала менi «ууууггггггрр».