Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць - Денисенко Лариса - Страница 17

Ми ж з Iриною познайомилися банально: в лiкарнi. I вона нiде й нi з ким не валялася. Хоча в нас є де повалятися досхочу. Наприклад, пiд операцiйним столом. Iрина була травматологом. Пила вона, за свiдченнями Валерiя, ще з медичного училища. «В неї дуже мiцний органiзм. Я не знаю людей, якi можуть її перепити». Я уявив собi чергу людей, якi приготувалися перепити Iрину. «Привiт, невдахи». Сказав їм я. «Тому чоловiки не витримують. Iрка трохи п'янiє, стає розкутою i до всього готовою. А вони теж стають готовими. Вщент». Я згадував, як за п'ятою чаркою вона пожвавiшала, як її струнка ступня почала блукати лабiринтами моїх схрещених пiд столом нiг. Аж раптом я зник зi свого поля зору. «Так воно й буває«. Констатував мудрий Валерiй.

«Потiм починає працювати перевiрена схема. Вона кличе офiцiанта, вона платить за вечерю, вона пiдхоплює кавалера й тягне до мене. Ресторан вона обирає так, щоб був неподалiк вiд мого житла. Ось так воно й буває, хлопче». Iз цим не сперечатимешся. Буває. «А я почав пити, знаєш». Каже менi Валерiй, вiн дуже вiдвертий. «Вона знає, що я п'ю. Думає, що з солiдарностi. А я просто так п'ю». Вигляд при цьому в нього задерикуватий. «Ось залишила нам трохи грошви, щоб ми похмелилися. Ох, то баба винувата, що дiвчина черевата». «Вона сказала, щоб ти поки в мене полежав, а потiм вона побачить». «Що побачить?» Занервував я. Валерiй здвигнув плечима. Варто зауважити, що Iрина про мене геть забула.

«Привiт». Сказав я їй на роботi. «Привiт». Сором'язливо усмiхнулася вона. Вона говорила дуже тихо. «Що робитимеш надвечiр?» Поцiкавився я. «Та нiчого такого». Вона трохи пiдняла плечi, покрутила головою, пройшлася по них своїм тугим вузлом. Я її дуже хотiв. «Слухай, приходь завтра до мене. Тiльки вдень. Я нiколи не встаю рано». «Я завтра заступаю на добу». Сказала вона. «Може, сьогоднi ввечерi?» «Сьогоднi я в нiч». «У нас не збiгаються цикли». Знову посмiхнулася вона. «А ти вiзьми лiкарняний». Порадив я. I Iрина скористалася моєю порадою. Вона стала надзвичайно хворобливою жiнкою.

Колобку вона не подобалася. НАТО її схвалював. Втiм, НАТО був налаштований на пiдтримку будь-яких стосункiв, якi можуть вважатися засадами для справжнього подружжя. Варто сказати, що моя мати й Катерина, хоча i вважали НАТО не дуже кмiтливим хлопцем, обожнювали його за «нормальнi», «правильнi» життєвi погляди. Будда її коли уникав, коли не помiчав (у принципi, Будда так ставився до переважної бiльшостi людей). Я казав Колобку, що вона й не повинна йому подобатися. «Чому тобi повиннi подобатися мої жiнки?» «Тому що ми друзi». Колобок вiдповiдав. А я нiчого не говорив йому з приводу його фарбованих бiлявих подружок, бо це були не його жiнки, а тренери з сексу. «Андрiю, там привезли таке, матiр Божа, в нього чи неї не голова, а схованка вивiркових харчiв».

У нас з Iриною були складнi стосунки. Я важко сприймав її пияцтво, її випадкових подружок, її брата, котрий усе життя паразитував на нiй, а отже, спробував паразитувати й на менi. Мати говорила про те, що роман зi старшою за мене жiнкою спочатку її бентежив, а тепер вона розумiє, що ми iдеально пiдходимо одне одному. «Як вродилися!» Мати казала. Катерина Iрину не схвалювала, вважала її невдахою, хвойдою та п'яничкою. «Ти вiдзначаєшся повним невмiнням пiдшукувати собi рiвню». Катерина зауважувала. Вони були однолiтками, мали спiльну професiю, а отже, мали всi можливостi стати подругами, але Катерина ставилася до Iри зi скепсисом. «Що вас узагалi пов'язує? Секс?» Катерина запитувала. Iрина до всiх людей ставилася досить дружньо, спокiйно, нейтрально, але нiколи нi до кого не прив'язувалася. В неї нiколи не було близьких подруг, я так думаю, що свого брата вона тягла на собi, пробачала, сплачувала всi його борги (а вiн був схибленим гравцем), тому що насправдi думала, що це єдина у свiтi людина, яку вона любить.

Я ж його не любив. По-перше, вiн надзвичайно дратував мене своєю зовнiшнiстю. Цi його маснi очиська, блуклива посмiшка, рiдка борiдка, вертикальна ямочка на пiдборiддi. А ще вiн фарбував волосся. I користувався гелем. А по-друге, важко любити чоловiка майже твого вiку, який нiде не працює, грає в казино, нюхає кокаїн, переховується вiд боржникiв, програє великi суми. Часто програє твої, до того ж важко заробленi грошi. Повертаючись iз добового чергування, я сподiвався насолодитися ранковим сном, але часто мене зустрiчав п'яний Iринин малий, який продавлював мiй диван; його пiдозрiлi приятелi, темнi типи з вiдсутнiми поглядами; залишки смужок бiлого роздмуханого кокаїну на моїй занедбанiй кухнi; порожнiй холодильник; а iнколи й худорлявi голi незнайомки, що чекали на мене в ваннiй кiмнатi. Їм постiйно було холодно, тому вони тремтiли на махрових рушниках.

Одна з них, довiрливо притиснувшись до мене, повiдомила, що серед вiзерункiв на дерев'яних дверях моєї ванної кiмнати вона помiтила голу, розп'яту за ноги мертву жiнку з довгим хвилястим волоссям. Я не пам'ятаю, який вигляд мала та мала наркоманка, але щоразу, коли заходив у ванну кiмнату, шукав очима мертву, розп'яту за голi беззахиснi ноги жiнку. I часом менi здавалося, що я її бачу. Тодi я раптово пiтнiв, сiдав на пiдлогу, тримав голову двома руками, бо менi здавалося, що моя вiдтята голова зараз опиниться бiля нiг тiєї нещасної на дверях. (На цьому мiсцi Катерина неодмiнно запитала б, чи є в нашiй лiкарнi тямущий психiатр).

Iрина була вiдчайдушною нечупарою, чого я органiчно не був здатним терпiти. Я трохи вмiв куховарити i нiколи не вважав за проблему невмiння жiнки готувати. Я обов'язково прибирав хату щотижня та робив генеральнi прибирання щомiсяця. Вона ж розкидала свої речi по стiльцях, мiй вiшак вона перетворювала на чудернацьке дерево з листям-панчохами, плодами-лiфчиками та трусами, суцвiттям грайливих спiдниць; її панчохи можна було знайти пiд диваном, пiд крiслом, бруднi шкарпетки вона могла запхати мiж диванними подушками. Чашки з недопитками чаю та горнятка з кавовою гущею перетворювалися на шатерникiв, вони бродяжили столами, шафами, полицями. Їх легко можна було вiднайти пiд столом та лiжком. Вони були всюди, крiм тих мiсць, де їм належало бути. Я починав обурюватись, Iрина не зважала. «Якщо тебе це так бiсить, то прибирай. Мене воно не бiсить». Iрина казала. I я прибирав. А потiм припиняв прибирати. Тому що це було, на мою думку, несправедливо - не я все перетворював на смiтник. Коли я припиняв усе вичищати, бруд заполоняв геть усе. Я знову заводився. Iрина казала, що мене не розумiє. «Якщо це настiльки тебе колошкає, то чого ти доводиш до цього, чого вчасно не прибираєш? Я взагалi не розумiю, навiщо ти з цього вироджуєш проблему». Я ж вiдчував себе бiлим комiком нiмого кiно. Що стоїть iз роззявленим ротом та розведеними руками, занурюючись у проблеми, якi iншим не здаються вартими уваги.

Апофеозом моєї лютi став випадок, коли я побачив на своєму застеленому вишуканою бiлизною лiжку двi бруднi запилюченi валiзи. Я був тодi здатен тiльки вимахувати щось руками. «Спина затерпла?» Iрина в мене запитала. Вона сидiла на бильцi крiсла, копирсалася в купцi своїх трусикiв, щось складала, щось розкидала на пiдлозi; бiля неї на колiщатковому столику вишкiрилися на мене чотири брудних чашки. Тодi я скинув валiзи на пiдлогу. Вони важко гепнулися. Я здригнувся. Вона цього не помiтила. Тодi я скинув її. З фотеля. Вона засмiялася. «Ти чого, я ж збираюся! У вiдрядження!» «Навiщо ти поклала свої смердючi валiзи на моє чисте лiжко?» Я запитав. «Ну, так, а що сталося»? Iрина виглядала трохи спантеличеною. «Вони - бруднi, розумiєш, а лiжко - чисте. Взагалi-то ми на ньому спимо!» Злобився я. «То ти ж їх наче скинув? То в чому тепер проблема?» Iрина посмiхнулася й простягнула до мене руки. Їй хотiлося швидкого кохання. «Сядеш у поїзд, хай собi їде, може у Прагу, може у Вiдень, мокрi дерева бiгтимуть слiдом, лишиш позаду всi радощi й бiди». Їй спiвалося. А менi хотiлося швидкого вбивства.

Поступово особисте життя Iрини налагоджувалося. Пiсля того, як з її вини ледь не загинула людина, вона пиячила набагато менше. Вона стала лагiднiшою, нiж була. Хоча в нiй вiд природи було мало в'їдливостi. Спокiйна та осяйна. Налагодила стосунки з Катериною, в них з'явилися спiльнi таємницi. Я помiчав, як часто вони сокорять по телефону. В них з'явилася спiльна косметичка. А нiщо, на мiй погляд, так не поєднує жiнок, як спiльнi перукарки, гiнекологи та косметички. Катерина безплатно ставила Iрцi пломби, Iрка домовлялася про неї зi своїм гiнекологом. Пам'ятаю, що в той час Катерина почала вдягати романтичнi блузки з глибокими викотами. А в неї була така гарна шия. Вони обмiнювалися намистами. Обирали подарунки для матерi. Несподiвано для мене в них усе стало гаразд. Натомiсть ми з Iриною вiддалялися одне вiд одного з кожним кроком їхнього зближення. Вона дуже хотiла дитину, а я думав, у що перетвориться моя хата пiсля того, як вона народить.