Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць - Денисенко Лариса - Страница 38

Столик обрала я. Менi набридло вештатися. Я подумала, якщо я їх не всадовлю за столик, ми будемо вештатися без кiнця. Вздовж цiєї дамби я бiгала щоранку й була щаслива, але вранцi для бiгання та вдень для прогулянок - це були двi абсолютно рiзнi дамби. Денна менi зовсiм не подобалася - забагато людей, забагато свiтла, замало кисню та води, навiть воду окупували, затьмарили люди. Омар мiг мовчати дуже довго, Едику було байдуже, про що молоти язиком, давно я не зустрiчала людину, яка постiйно щось говорила, але щось таке, що неможливо вiдтворити. А ще менi хотiлося попоїсти. Омар попрохав меню i втупився в нього. Едуард прасував меню нiгтиком, який був знайомий з манiкюром, вiн наче диригував назвами блюд та їхнiми цiнами. Торочив про щось незрозумiле, зокрема, про гумовi рукавички для миття посуду. Мiла копирсалася в серветках. Я терпляче чекала, поки вони визначаться, а що менi було робити? Минуло п'ятнадцять хвилин. Офiцiантка, яка завзято почала нас обслуговувати, зiв'яла на дванадцятiй хвилинi й пiшла собi.

«Мiло, ти будеш пиво?» Запитала я. «Так», - тихо вiдповiла Мiла, яка встигла зробити собi дуже гарну браслетку з блакитної серветки. Едуард дiстав iз сумки вологi серветки й почав терти свої доглянутi руки. Якийсь час я стежила за тим, як ретельно вiн дiставав пил з-пiд нiгтiв. Омар мовчав собi. «Дiвчино!» Звернулась я до офiцiантки. «Будьте ласкавi, нам - «Стелла Артуа» - два по нуль п'ять». «А може, будете щось до пива?» - натренованим голосом спитала дiвчина. «Кальмари є?» «Є анчоуси, жовтопузик та кiльця омарiв».

Я подивилася на Омара. Вiн мудро змовчав. Вiн був схожий на щось таке величне, що вiдкриває писок тiльки тодi, коли просиш його про пораду. Напевне, по ньому можна було ворожити, як по Книзi Змiн.

«Знаєте, омари в нас уже є, дякую». Нi, i зараз не вiдреагував! «Ну, оце тепер знаю. А ви знаєте, в нас не можна вечеряти своїми омарами». «А ми не будемо їх їсти». «О'кей. Але звиняйте, я буду придивлятися. То що вам принести?» «Анчоуси». Менi було шкода, що нiхто не додумався назвати продукти «едиками». Могли б так назвати, наприклад, цитрину. «Едичка». На честь Едуарда Лiмонова, але - нi. А якби назвали, тодi б ця дiвчина могла спитати: «А едичок до коньяку не бажаєте?» Я б тодi таке їй вiдповiла… «Анчоуси i все?» «ЦЕ ВСЕ??» - не вiдмовила собi в задоволеннi заверещати я до своїх спiвзастiльникiв.

«Зачекайте». Промовив Омар. «Три пива», - виник Едик. Вистрибнув грайливою рибкою з власної промови. «А анчоусiв на порцiю - нормально»? Запитав. «Едик, може, анчоусiв на порцiю i нормально, але менi, наприклад, треба подвiйна порцiя», - сказала я. «Тодi менi - грецький салат». Едик сяяв. «Яблучний сiк». Це вже Омар. Усi ми мовчали, тiльки Едик щось говорив по мобiльному телефону. Я в принципi не дуже балакуча, але то був мiй вихiдний, я мала намiр спiлкуватися з сестрою, а натомiсть отримала двох незрозумiлих чоловiкiв. Один - постiйно мовчить, iнший - несповна розуму. Я вiдчувала напруження. Мiла чухала плечi. Спочатку - лiве, потiм - праве. Було б у неї бiльше плечей - вона б перечухала всi по черзi. Едик теревенив по телефону, Омар мовчав. Чудово.

Я кахикнула. «А чим ви займаєтеся?» - спитала. Омар подивився на мене несподiвано уважно, покопирсався в барсетцi, яка нагадувала морду бульдога, i витяг вiзитiвку. На нiй було написано, що вiн - власник ресторацiї схiдної кухнi, розташованої в центрi мiста. «Це ж треба! - не витримала я. - А чого ж тодi ми тут сидимо? Ти чого нас до себе не запросив? Посидiли б, як люди, люля-кебаб, самса, кальян». Я була настiльки здивована, що покликала офiцiантку й замовила ще пива собi та Мiленi, а також каву, арахiс, фiсташки та прикопчений сир - сулугунi. Омар не вiдповiдав. Вiн знизав плечима. «В Омара кухня на цiнувальникiв саме схiдної кухнi, вiн нiкому не нав'язує свої смаки». Сказав менi Едик, вiн уже скiнчив розмовляти по мобiлцi. «А ти - цiнувальник?» Поцiкавилася я. Едик зареготав. Менi було сумно. Я замовила ще пива. Менi неважко напитися, як будь-якiй людинi, хто зазвичай не зловживає спиртним, хоча чому, власне, зловживає, хто це сказав? Людина спиртним насолоджується. Або використовує його. Я подумала, що зараз натовчу пику Едику. Встромлю йому в очi анчоусiв, що вiн тодi теревенитиме?

«Може, i в тебе є ресторацiя?» Запитала в Едика. Той знову протер руки вологими серветками. Потiм узяв серветку й почав терти краєчок свого бокала. Потiм схопив i почав терти бокал Мiлени. «Нi, я - хiрург». I тут мене наче вразила блискавка, я згадала, хто такий Едик. «Мiлено, це той бовдур, який вигнав тебе зi свого замiського будинку в Новий рiк, тому що ти наставила вiдбитки пальцiв на його вiтражних дверних врiзах?» «Так, це вiн. Слухай, менi так приємно, що ти пам'ятаєш цю дотепну iсторiю». Мiла мала натхненний вигляд. Я не зводила очей з Едуарда. Вiн посмiхався. На його мiсцi я б не почувалася так упевнено, я можу бути брутально-невихованою з людьми, яких ненавиджу. А ще я думала, як менi примудритися насцяти в його бокал або, може, просто прополоскати там руки так, щоб вiн цього не побачив, а потiм випив цю рiдину.

Я згадувала, як вона менi телефонувала тодi. Мiла. Трохи завернуло на першу ночi, i я встигла випити келих шампанського (тiльки через повагу та за компанiю з мамою, тому що я ненавиджу цей напiй), як зателефонувала Мiлена. Розгублена, чужа. Вона була наче зламаний банкомат, повiдомляла, що не може йти, не може їсти, нiчого не може. Не знає як. I я тодi зiрвалася й поїхала в передмiстя - забирати її. Скiльки коштувало менi таксi в новорiчну нiч? О, це пусте. Скiльки коштували мої сльози, коли я побачила це створiння, яке було подiбне на снiговика на узбiччi. Я б його застрелила, цю наволоч. Едуард. Чого вiн запросив мою нечупару Мiлу в свiй охайний будиночок? На що вiн сподiвався? На те, що вона стерилiзує себе на цю новорiчну нiч? Або на все подальше спiльне життя пiд одним дахом? Яке право вiн мав вигнати її надвiр тої казкової ночi, її, Мiлку, яка до двадцяти рокiв вiрила в дiдуся Мороза? Вбити.

Замiсть убивства я спокiйно допила своє пиво i з'їла все, що залишилося в тарiлках. Знищила недоїдки. «Я пiду». Сказала я. Пiд моїм поглядом Мiла закрилася, як денна квiтка надвечiр. «Заходьте при нагодi до мене в ресторацiю». Урочисто промовив до мене Омар. Вiн заслiпив мене металокерамiкою, наче сонцем. «Слухайте, панночко-Ганночко, було великим задоволенням нарештi познайомитися з вами. Треба частiше бачитися!» - джеркотiв Едуард.

Мiла задзвонила менi ввечерi. «Привiт. Дякую тобi за… Як тобi Омар та мiй Едик?» Я думала, чи гострiше їй вiдповiсти, чи нiчого не вiдповiдати, а просто заслати на хер? Якби в мене не було Андрiя, я б поводилися, як завжди - безцеремонно. Сказала б Мiлi, що вона непристосована до життя iстота, позбавлена можливостi думати ще з дитинства, що вона обирає чоловiкiв, поруч з якими я б не пiшла виносити навiть смiття, що кращого екземпляра на вiдстрiл, нiж Едик, не iснує… Але зараз я наче побачила, як Мiла сховалась у власнi плечi, тому я була шляхетною, Андрiй облагородив мене м'якiстю. Я була поблажливою. «Я думаю, Мiло, що ти - доросла дiвчина i сама здатна обирати собi знайомих». Тiльки це й вiдповiла. «А вони тобi не телефонували?» «Хто?» Я встигла подумати про господарiв, якi здають Мiлi хату, про податкових полiцiянтiв, про сусiдiв, яких Мiла перiодично затоплювала, але аж нiяк не про…

«Омар та Едик. Менi здалося, що вони тобi хотiли зателефонувати. То вони не телефонували, нiчого не питали про мене?» Я мовчала. «Розумiєш, я почала думати, а чи кохаю я Едика? I не змогла собi нiчого вiдповiсти. Уявляєш, зовсiм нiчого? Так дивно, я завжди наодинцi з собою була такою вiдвертою. Тодi я випадково познайомилася з Омаром. Вiн такий надiйний, ти не вважаєш? Вiн менi здається саме таким, але для впевненостi менi конче необхiдно було комусь його показати. Таким людям, що розбираються в людях. А в людях серед усiх моїх приятелiв розбираєшся ти та Едик… От я i… Вiн вiдмовився зi мною говорити про Омара, а що скажеш ти?» «Ну, вiн дуже стриманий». Так вiдповiла я. I поклала слухавку. I пiшла вкладатися спати. Завтра я буду точно знати, як звуть Андрiя. Обов'язково буду це знати. Знати - або вмерти. Тiльки так.