Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса - Страница 12

Яка хвацькiсть, мiй тесть, мабуть, вдавився б, дiзнавшись, що iснує така вправна жiнка - i вона не його донька. "Як звати кота?" - питає Леся. От i маєш, нiколи б не подумав, що їй це треба знати. "Мартiнi" - кажу я. "Досить тобi пиячити, любий", - рiшуче каже Леся. "Це так звати кота, я не п'ю мартiнi. Навiщо пити мартiнi, коли розумнi люди вигадали горiлку?" "Мартiнi? О, невже? Б'янко чи Росо?" Все-таки Леся - типова людинка, типова жiночка, бо у вiдсоткiв 99,9 людей реакцiя на iм'я мого кошака була б саме такою тупою: "Б'янко чи Росо?" Обмежене людство, якби не було того самого 0,1 вiдсотка, у нас нiколи не з'явилося б комп'ютерiв, радiо, теплої води, машин, лiтакiв та навiть велосипедiв. Я посмiхаюсь, я дiзнався про її таємницю. Вона - посереднiсть, умерла б, мабуть, якби дiзналася. "Мартiнi Чоколято", - кажу я.

I не брешу, бо кiт мiй темно-рудий, майже коричневий. "Чоколято? - дивується Леся. - Гiвно, мабуть, якесь, бо я такого не пила". Авжеж, люба.

Чудово вiдпочивати в Єгиптi в готелi "Рiтц Карлтон". Не були, нi? А чого так? Раджу, раджу. Шикарний готель, а яке обслуговування, а який дешевий кальян та свiжi соки з такими назвами фруктiв, що спочатку здається, що це не фрукти, а якась мiсцева отрута. Едем, справжнiй Едем. Правда, Едем густо населений рiзноманiтними людьми, а люди, шановне панство, здатнi зiпсувати навiть Едем.

Я їхав сюди для того, щоб набратися сил i закохатися в людство, принаймнi повiрити в те, що не все так погано, як менi здається. Вiдверто кажучи, я обрав не найкраще мiсце. Тому що чудово вiдпочивати в Єгиптi в готелi "Рiтц Карлтон". Погано лише те, що чудово вiдпочивати там багатьом. Коли у вас мiцнi нерви, то доволi цiкаво спостерiгати за людьми, якi вперше потiшили своєю присутнiстю готель "Рiтц Карлтон", їх помiчаєш вiдразу, бо це саме вони кидаються на живi квiтковi композицiї, котрi розставлено тут рясно, труть листя, пелюстки, квiтки, принюхуються й волають: "Воно ж, блiн, ето!!! Воно ж, блiн, живе!!! Це ж скiльки бабла просрано!" Знаєте, я розумiю, що в це важко повiрити, але цi люди - не iталiйцi, не нiмцi й навiть не американцi.

Вони ж перевертають англiйськi порцеляновi заварники в ресторацiях так, що заварка виплескується на натуральнi пастельного кольору скатертини з льону, тiльки для того, щоб побачити клеймо видатних порцелянових фабрик. "О, братело, диви, це ж реальна порцеляна!" Потiм на скатертинах залишаються плями насиченого темно-жовтого кольору, котрi спочатку надзвичайно дивували служок, тому що справляли таке враження, наче на скатертини помочилася зграя ельфiв, у яких, до того ж, проблеми з нирками.

Вони ж намагаються помiняти тканини, якими драпiруються численнi подушки, i дуже обурюються, коли їм лагiдно забороняють це робити. Вони так само намагаються поцупити частини срiбних столових сервiзiв, але служки навченi, i вони стоять на охоронi готельних iнтересiв, тому крадiї постiйно потрапляють у скрутне становище, i кожного разу щиро дивуються, коли темношкiрi руки обережно торкаються їхнiх бiлих ручок-хапужок. "Чого ти причепився, чорне сучидло, в тебе що, око на всю дупу?"

Вони ж годують екзотичних рибок булками, якi крадуть пiд час снiданкiв. Булки вони ховають у шорти та пiд футболки, щойно побачать служку, який наближається до них. Служки спецiально навченi глядiти за тим, щоб рибок не годували. Варто зауважити, що поки залiзну завiсу не пiдняв усесвiтньо вiдомий конферансьє на iм'я Михайло Горбачов, спецiально навчених служок при готелi не було, бо якось нiкому не спадало на думку годувати булками екзотичних рибок, тим бiльше, коли на маленьких акуратних постерах було написано, що слiд утримуватися вiд годування рибок. Тепер цi написи зроблено винятково росiйською мовою, ги, чи можна налякати написами радянську людину? Котра дозрiвала, росла на численних заборонних написах i завжди їх iгнорувала? Не можна. Але звiдки це знають мiсцевi? Хоча трохи б мали бути обiзнаними, бо дехто в нас учився.

Служки приходять, булки ховаються в шорти та майки, пiдпiльнi годувальники рибок обурюються: "А що я? Чого це ти до мене докопався? Ти що, чорна мавпо, крайнього, блiн, знайшов? Нi хера я їх не годував". Так воно буркотить, поки йде мiстом до готельного парку. Негодований хер при цьому залiг на лiвий бочок, його риси легко можна вгадати (якщо вам уже зовсiм нема що роботи) пiд бiлими шортами, якi насправдi не шорти, а сiмейнi трусняки. Вiн скрутився вiд голоду. Вiн тихо стогне.

Цi ж самi люди роздивляються тонкi гiлки рослини, що в'ється по стiнах i квiтне нiжними рожевими та молочними квiтками. Цi рослини прикрашають веранди номерiв. Люди принюхуються, приглядаються, аж потiм телефонують нездарам, що залишилися в далекiй росiйськiй веснi, яка схожа на росiйську ж зиму. "Слухай, тут у мене пiд вiкном спецiально заплели й пiдклеїли сакуру, прикинь, а? Що, не чутно тобi? (Починається активне дмухання в мобiльну трубку "Самсунг" останньої моделi, яка коли щось i не робить, то хiба що мiнет, а може й робить, але поки нiхто не допетрав по це до неї звернутися.) Га?? Са-ку-ру. Та це такий японський жасмин!"

Коли настає вечiр, можна засiсти в ресторанi, насолоджуючись iнтелiгентною тишею, палити кальян, повiльно смакуючи чай, заварений на якихось хитруванських мiсцевих травах, i налаштовуватися потроху добрiшати. Аж потiм, ти не розумiєш як, але бачиш результат, вони спромоглися домовитися з мiсцевою пiанiсткою, котра щовечора дає насолоду вашим вухам та душi джазовими акордами, виконує пiснi Френка Синатри, який повiдомляє, як непогано пожив i в 17 рокiв, i в 21, о, це був прекрасний рiк, який же то був прекрасний рiк! Але несподiвано ти чуєш: "Как упоительны в России вечера, у-у, а". I розумiєш, що для цих людей немає нiчого неможливого, а ще ти усвiдомлюєш, що подобрiшати сьогоднi нiяк не вийде.

А коли ти йдеш гуляти з випадковою, але досить приємною дамою, i намагаєшся вiднайти якесь затишне мiсце поза територiєю готелю, бо при дамi iснує чоловiк (тому що чоловiки завжди iснують при таких дамах, i її чоловiк трохи нервовий, бо чоловiки, якi завжди iснують при таких дамах, найчастiше не можуть бути не нервовими), у вас єгиптяни безпомилково впiзнають росiйськомовних людей. Вас викрито, незважаючи на глибоко продуманий камуфляж: на вас - бiлий светр вiд Френка Мюглера, недбало накинутий на атлетичнi плечi, на нiй - вишуканий шовковий шалик у тендiтнi маки вiд Йошi Ямомото, яким вона прикриває кумедне ластовиння, через яке комплексує все життя. Ви думаєте, що вони зараз почнуть чiплятися до вас, просити зробити покупку, але вони просто верещать, ослiплюючи бiлими зубами, якi нiколи не знали про Орбiт Супер Мiнт: "Привiт? Як справи? Харашо? Заїбаца!" Ти вже не романтично налаштований, її грайливий настрiй перетворюється на регiт. I жiноча терапiя, що стовiдсотково мала б зрушити твоє вiдношення до людей у бiк потеплiння, такий собi жiночий Гольфстрiм, не спрацьовує.

А коли, нарештi, ще бiльше зневiрений у людствi, нiж ранiше, ти стоїш у холi, щоб дiзнатися в адмiнiстратора, чи не приходило на твоє iм'я нiяких факсiв (бо, може, "кицюня" не пожалiла офiсних грошей i написала тобi про стан здоров'я залишеного кота), ти бачиш хлопця з рахунком, бiльше схожим на газету "Таймс". Вiн розмахує цим "Таймсом" перед обличчям адмiнiстратора i вважає за необхiдне вивалювати тому на голову вельми приватнi пояснення. "Менi сказали, що ця шльондра - манекенниця, i що? В неї ноги навiть не метровi, пiдсуєтили коротколапу карлицю. I бачте, скiльки ця манда наїла? Як той, у дитячому вiршику. О! Робiн Бобiн Баран Бек. Поназивають, блiн, як тiльки дiти таке запам'ятовують. Це стерво говорило, що йде провiтритися, бракує їй, блiн, повiтря, риба недотрахкана, а сама лазила по кабаках тутешнiх, погань. Я ж навiть її не трахнув, блiн, як повне мудило. А воно носом крутило весь час, i це їй не те, i те не так, i цiпуру я їй купив не таку товсту, як її, блiн, губа, i взагалi мало роблю їй подарункiв. Дупа маленька, а претензiй, блiн, претензiй. Як зустрiну, то я її носа довгого з ротом зрiвняю, сука невдячна".