Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса - Страница 16

Незабаром активнiсть та iмiдж Павла справили враження на серйозних людей, якi запросили його попрацювати радником одного президента. Спочатку Павло перебував у ейфорiї, це ж треба, свiй власний величезний кабiнет, кiлька телефонiв, а отой чорний - вiн же напряму може з'єднати Павла з Cамим! Вiн водив сюди своїх приятелiв, виписуючи щодня кiлька перепусток, тiльки для того, щоб вони вiдчули власну нiкчемнiсть, ступивши на традицiйно червоний килим його кабiнету. Скiльки цей килим перебачив колiн, що пiдгинаються, нiг, що трусяться, задiв, що тремтять, жiночих спин, що вигинаються. Гей, чуваки, бачте, як може влаштуватися молодий хлопець, якому ще не виповнилося й тридцяти рокiв? Йому здавалося, що вiн -,ог, цар, герой. На засiданнях вiн сидiв поруч iз людьми, котрих дотепер бачив тiльки по телебаченню, вiн навчився їх зневажати, вiн навчився нехтувати їхнiми словами, вiн вiдпускав жарти їхнiм дружинам, вiн знав вади їхнiх коханок та коханцiв, вiн знав, у кого з них смердить iз рота, а в кого такий хворий шлунок, що єдиний харч, котрий ця велика людина собi може дозволити - розведена водою вiвсяна кашка.

Коли ти користуєшся одним туалетом iз найвидатнiшими постатями сучасностi, ти вже не тремтиш вiд усвiдомлення їхньої величi, їхня велич провалюється у злив, ти знаєш, що вiд них так само смердить, що бiльшiсть iз них соромиться своїх членiв, дехто нiколи не змиває за собою, а дехто так засирає туалет, що доводиться позачергово викликати прибиральницю. Йому здавалося, що вiн знає про них усе, але деякий час вiн продовжував бути зачарованим владою. Вiн припинив їх боятися, бо неможливо боятися людину, якщо ти хоча б раз спостерiгав за її цiвкою, спрямованою в пiсуар.

Тому згодом Павло вiдчув дискомфорт. Усi приятелi були проведенi до його кабiнету, всi коханки були перевiренi на вiдданiсть своїм папiкам, грошей ця робота не приносила, а запах втратив новизну, вiн для нього злився з iншими. Власне кажучи, тi, хто його найняв, i не мали намiру надiляти Павла потужною владою, вони вирiшили, що цьому хлопчиковi буде цiлком достатньо окремого, хоч i справдi величезного кабiнету з привабливою секретаркою в приймальнi, котра не вiдзначалася сором'язливiстю, що йому ще? Та вiн має пищати вiд радощiв. Але Павло не пищав, бо вiн розраховував на великi грошi. А мiж нiг секретарки їх не було.

Павло вирiшив дiяти самотужки, бо тi, хто його сюди привiв, не мали намiрiв дiлитися та щось радити. О'кей. Вiн почав вивчати ринок, можливостi, пропозицiї, нормативнi акти. Вiн читав сотнi, тисячi папiрцiв, заяв, пропозицiй, аналiзiв, проектiв, що приходили i приходили.

Вiн причаївся в засiдцi, вiн знав, що треба бути терплячим i бути напоготовi, завжди - i жирна здобич обов'язково втратить пильнiсть, проходитиме повз, i в цей час треба лише пiдчепити її кiнчиком пазура. Вже тодi вiн знайшов пiдтримку, так, вiн був не сам, ви правi, саме на цiй стадiї Павлу з'явилося Воно.

Одного разу Павла попросили бути присутнiм на якомусь дипломатичному прийняттi. Влаштовували його корейцi, йти туди Павловi не хотiлося, якщо б таке було на початку його державної кар'єри, вiн би туди побiг на всiх чотирьох, але зараз йому хотiлося або пiти додому, або затягнути Дашку до дорогої ресторацiї, де мав iстотну скидку. Яке б вiн мiг справити враження на це мале, струнке й дурне дiвчисько! Але з проханням звернувся один iз тих, хто час вiд часу пiдкидав Павловi можливiсть заробити на пiдписах. Тому вiн, попри всi свої особистi плани, пiшов на це прийняття. Там нiчого надзвичайного не трапилося, той самий шведський стiл, тi самi канапки та вино, тi самi вiтчизнянi та iноземнi обличчя. Всi тi, хто вештається по прийняттях. Державнi службовцi середньої та вищої ланки, кiлька пiдприємцiв, аналiтики, журналiсти, люди, наближенi до мистецтва, спiвачки, представники так званого громадянського суспiльства. Останнiх Павло щиро ненавидiв - пiдлабузники, грантожери, патякала.

Павло не знав, що вiн устиг сподобатись органiзаторам i зацiкавив кiлька корейських бiзнесменiв.

Нi, до цього вiн прийшов не вiдразу. Вiн спокiйно сидiв на черговiй нарадi, на якiй обговорювались якiсь деталi щодо торгових чекiв. Касовi чеки - що може бути нуднiше? Вiн був зайнятий тим, що розглядав повнi ноги Олени Михайлiвни, але, вiдверто кажучи, вони йому не подобалися. Вiн зiтхнув. Один iз речникiв надривався, розповiдав, про що треба домовитися на цiй нарадi, якi мають бути зазначенi реквiзити на цих чеках, як уникати зловживань, коли кожна торгова точка використовує щось своє, а немає державного стандарту, скiльки грошей iде поза державним бюджетом (тут чиновник трохи примовк, мабуть, замислився над черговою несправедливiстю: чому цi кошти йдуть повз його власної кишенi), вiдпочив, а потiм продовжив про те, що вiн чекає на пропозицiї стосовно стандартiв, якi можна використовувати для касових чекiв. "I касовi апарати застарiлi", - сказав якийсь утомлений голос.

Нарада тривала. Павло мовчав, тому що вiн уже все збагнув. Пiд носом було лоскотно, вiн боявся чхнути, бо йому здавалося, що зараз там, пiд його носом, завис маленький янгол бiзнесової удачi, що лоскоче його нiс крильцями, i не треба його нервувати чханням. Iще помре. "З вашого дозволу, менi потрiбно на iншу нараду, а свої пропозицiї, Миколо Миколайовичу, я передам вам у письмовiй формi". Павло пiдвiвся й вийшов. Долонi його свербiли.

Вiн перебував у дивному станi. Здавалося, бiльшiсть присутнiх бачить, що з ним щось не те, i може викрити його. Долонi засвербiли ще дужче. Павло замкнувся в кабiнетi, сказав секретарцi, що його немає, вiн вирiшує важливi державнi справи. Дiвчина слухняно кивнула для порядку, вийшла з приймальнi, закрила її й пiшла до подружок у бухгалтерiю розповiдати, який вiн, Павло, жлоб та iмпотент.

Зробив кiлька дзвiнкiв, вiд того настiльки збудився, що захотiв було запросити секретарку, але потiм передумав: а раптом вона прожене фарт? Рiвно через день вiн надав свої письмовi рекомендацiї, а ще через день - проект одного указу, а ще через пару днiв - святкував позитивнi висновки, якi були винесенi щодо проекту указiв керiвниками двох профiльних департаментiв, а ще через пару днiв Павла було викликано на килим до Самого. Сам сказав, що вражений його, Павла, заповзятливiстю i сподiвається на те, що Павло розумiє: дiлитися сам Бог велiв. Павло сказав, що, в принципi, вiн все усвiдомлює, вiдразу назвав розмiр своєї частки й запропонував частку Самому. Потiм вiн пiдготував заяву про звiльнення, почекав, поки певнi документи наберуть чинностi, й вiдбув за iншою робочою адресою.

Через мiсяць пiсля його звiльнення представники торгiвлi жваво обговорювали новий указ президента про те, що всi пiдприємства, незалежно вiд форми власностi, мають використовувати в своїй роботi винятково касовi апарати корейської фiрми, назвемо її, ну - "Снек". Павло сидiв уже в iншому, не такому величному, але дуже комфортному кабiнетi. У приймальнi сидiла секретарка, яка, мабуть, змiнила свою думку про те, що її бос - жлоб, не знаю, як щодо iмпотента. У кабiнетi поруч сидiв керiвник одного з департаментiв, що дав позитивний висновок на проект указу. Це був заступник у справах зв'язкiв. Поруч iз вхiдними дверима, що запрошували в старовинний триповерховий будиночок кольору розведеного водою розчину марганцiвки, гордо блищала табличка: "Офiцiйне представництво корейської фiрми "Снек" в Українi".

Ще через мiсяць Павло Д. щасливо смiявся, поливаючи французьким брютом, пляшку якого його спiвробiтницi, чарiвнi дiвчата зi знанням англiйської, встромили йому мiж ноги, таких самих щасливих спiвробiтникiв. Вони ставали на колiна й жадiбно ковтали цiвки шампанського. Так Павло святкував отримання свого першого мiльйона.

…

Поки я слухав цю захопливу та повчальну iсторiю, моя сусiдка розслабилася, навiть руку свою закинула на територiю мого крiсельця. Хто дозволив, га? Сидiти й боятися! "А ну, встала корова й пересiла, геть вiд мiльйонера". Засмагла сука в боргу не залишилася, вдарила мене пластиковим, якiсним, добре, що порожнiм, судком, у яких нам стюардеси з налiпленими посмiшками подавали обiд. "Я мiг би взяти тебе секретаркою, звiсно, якщо ти щось торопаєш в оральному сексi", - пихато промовив я. Вона озиралася в пошуку чогось важчого за порожнiй судок. "Гей, на моєму боцi сам Месiр". А з ким менi ще було подiлитися такою карколомною новиною?