Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса - Страница 26

…

"То чого ти замовк?" - питає мене Iгорко, наче я все це йому розповiдав, а не вiн менi. "Е", - тiльки й вичавлюю з себе я. "Наливай давай. "Е", - каже тепер Iгорко. "Слухай, але ж це не найнижча посада, як вона може її обiймати? На чому вона, блiн, розумiється, крiм масажу простати язиком?" "По-перше, друже, я знаю дуже небагато жiнок, котрi б розумiлися на масажi простати язиком, уже тiльки це робить її майже неповторною й перетворює на цiнного спiвробiтника. А по-друге, вона має вiдповiдний диплом, а її має вiдповiдний чоловiк. Ще є по-третє. Ти не повiриш, але вона непогано розумiється на цих клятих пiарах. Чесне благородне слово. Звiсно, на керiвника вона не тягне, але я бачив iще й не таких бовдурiв".

"Чудернацькi перевтiлення. Масажистка простати - керiвник величезного державного департаменту з питань пiару", - муркочу я. Муркотить i Мартiнi. Iгорко каже, що йому треба вiдлити. Я кажу: чи не час нам iти спати? Iгорко каже, що це буде неввiчливо щодо Степана. "Буде вiн у нас якийсь занедбаний". "А", - згадую я про Зрiз Стiни й бачу, що третю пляшку ми вже почали. "Може, пiти до якоїсь крамницi купити щось пожерти?" "Нi, якщо воно спочатку було, може, й незайвим, то зараз - точно нi до чого", - доноситься голос Iгорка з убиральнi.

"Слухай, а хто тобi вибрав такi грайливi фiранки на вiкна? Жовтi в бiленькi квiточки, це ж треба таке. Тiльки не кажи, що це твоя iдея". "Нi. Не моя. Я думав, що цю квартиру буде знято для моєї коханки, тому агент пiдбирав обставу хатки з урахуванням цього". "Вправний агент. Знав я одну жiнку, агента, теж була досить вправною, особливо щодо анального сексу, то…" Я наливаю ще по однiй стопцi, мене хитає, я хочу спати, я кажу, що залюбки послухаю про вправного агента коли-небудь iще, на сьогоднi менi вистачить масажу простати.

"Знаєш, Степан у нас справдi розумний, iз цим уже нiчого не поробиш. Але вiн розумний не розумом". "Що?" - перепитую я, бо не збагну, чи то горiлка, чи то мiй слух, чи Iгорко почав заговорюватися, хоч воно й не дивно. "Чим вiн розумний?" - переформульовую я, бо Iгорко мовчки п'є. "Дупою. Вiн розумний дупою. Всi знання вiн нею бере, своєю дупою залiзною. Сидить, працює, днями, вечорами, ночами, навiть уранцi. Увесь час бiля свого компа. Навiть вiдливати виходить тiльки по обiдi".

У мене починається гикавка. "А вiн…" Я гикаю, Iгорко дубасить мене по спинi. "Вiн був некрофiлом i став керiвником за квотою некрофiлiв? Чи був педофiлом? Чи трахав тваринок?" "Гидота яка, - каже Iгорко. - Збоченець ти. Як тiльки можна було до такого дотумкати. Жах". Вiн заливає жах горiлкою. Я бачу, що розповiдати про Степана йому дуже нудно. "Це ж Степан, воно ж мудило. Як ти мiг подумати, що такi люди здатнi взагалi трахатися, а тим бiльше трахати тваринок? Тут повинна бути фантазiя. Однiєї дупи замало".

Я погоджуюся. "I що, про нього немає нiяких iсторiй?" "Та є. Двi. Одна така само нудна, як вiн". Виявляється, Степан - дуже економний, iншими словами - рiдкiсний жлобко. Коли вiн їхав будь-куди за кордон, обов'язково брав iз собою ковбасу, згущене молоко, сухарики, якi сам робив iз батонiв, та дешевий чай у пакетиках. Усiм цим вiн харчувався, а грошi економив. "Не повiриш - ходить як жебрак, один i той самий костюм на всi випадки життя, двi сорочки, одна двобiчна краватка, Валерик уже почав зауваження йому робити, не може так злиденно виглядати юрист i керiвник середньої ланки, це ж сором для установи".

Пiсля цього нападу, як здалося Iгорковi, та й не тiльки йому, Степан перефарбував костюм. "У темно-зелений колiр, став схожим на вiйськового, ще б лампаси нашив, козел". Iгорко каже, що ця Степанова поведiнка дуже всiх дiставала, особливо страждали тi, хто їздив iз ним у вiдрядження. Нi попоїсти в ресторанах, нi купити собi щось, постiйно перед очима це обличчя в жалобi, що хрустить крихiтним сухариком. "I уяви собi, це опудало, народжене десь там за обрiєм, на цi грошi купило собi квартирку й авто в Києвi. Звiсно, все це не першокласне, але вбити його хочеться не менше".

Менi весело. Iгорковi, втiм, також. "Ще є цiкава iсторiя. Я теж одного разу був iз ним у Швейцарiї. Тодi весело менi не було через усi цi сухарi та ремствування менеджерiв готелю й служок, що "ваш колега знов куховарить у номерi, а це є для нас неприйнятним". Мене корчило щоразу, коли я бачив це насичене згущеним молоком тiло". Iгорко здригається. Спогади. В мене така сама реакцiя, коли я пригадую тестя.

"I от одного вечора ми вийшли пройтися. Йшли мiстом, роздивлялися вiтрини, примiщення банкiв, бо це ж Швейцарiя - там купа банкiв.

I тут ми помiтили повiй. Вони стояли при дорозi, майже бiля мiнiстерства закордонних справ. Я про це знав, бо я хлоп щодо бабiв цiкавий, а цей - нi. Вони стояли в коротких шубках, крутили крихiтними сумочками. Доволi страшненькi. I цей стояв. Як причарований. I я подумав: о-па, Степановi закортiло продажної любовi. Припекло хлопцевi, сперма вдарила в голову. Але, бачу, вiн дiстає з сумки фотоапарат. Я вiдразу йому сказав: не треба, вони цього не люблять. А Степан аж зайшовся: "Нi, ти тiльки подумай, стоять шльондри просто бiля мiнiстерства, я хочу це зняти". "Хтось бабiв хоче зняти, а хтось хоче зняти їх фотоапаратом. Прiоритети, блiн".

Iгорко починає говорити голосом футбольного коментатора: "Степан вирушає на полювання, тримає фотоапарат напоготовi. Повiї помiчають Степана, вони обертаються, Степан думає, що це вони позують, i налаштовує на них фотоапарат, i тут несподiвано вiн отримує по головi крихiтною сумочкою. Го-о-о-о-ол!!! Степан бiжить вулицями Берна, за ним бiжать, нестримно наближаючись, швейцарськi повiї, як фурiї та гарпiї на картинах великих митцiв, волосся їхнє скуйовджене, очi блищать, штучнi нiгтi чекають на жертву, ось їм удається наблизитись, але Степан пришвидшує свiй бiг. А от вiн гепається, послизнувшись на винятково чистому асфальтi, i тодi сумочки вiдходжують його по головi".

Уранцi Степан мав подряпаний писок i втомлений вигляд. "А я тебе попереджав. Не лiзь їх знiмати, вони уникають публiчностi", - сказав мстивий Iгорко. Степан зiтхнув, з'їв од хвилювання ресторанну булочку й запропонував Iгорковi половину коштiв, видiлених на вiдрядження, за те, щоб Iгорко про цю iсторiю мовчав. Ги-гик. Якраз. "Цих коштiв менi ледь вистачило на один день. Хiба мiг я замовчувати таку чудову iсторiю? Ховати її вiд людства?" Я кажу, що це було б злочином, якби Iгорко сховав таку iсторiю вiд людства. "Па-па, Степане, до завтра", - абсолютно серйозно каже Iгорко, заливаючи в себе останнi грами горiлки. "Все. Спимо", - повiдомляє вiн менi й миттєво засинає. Я ж дивлюся на будильник i розумiю, що забув, як його заводити. "Знаєш, що? - питаюся в будильника. - Ти вже стiльки в мене мешкаєш, що мiг би й сам без моєї допомоги заводитися". Я дивлюся на свої руки. "А ви взагалi - зрадники, як можна забути такi простi речi - не розумiю". З цими словами поринаю в сон.

vii)

Коли я виходив з убиральнi, то наштовхнувся на Iгорка в трусах. "Воруши батонами, - не вельми люб'язно промовив вiн до мене. - Не сам удома". Вранцi сперечатися менi не хотiлося, втiм, який це був ранок? Майже дванадцята година. День. "Збирайся хутчiш", - намагається перекричати зливний бачок Iгорко. Я збираюся. "В тебе праска є?" Я кажу, що мусить бути в шафi, Iгорко вiдкриває шафу й випускає Мартiнi. "О! Хто тебе сюди запхнув?" - питається Iгорко в Мартiнi. Але той уже подався до кухнi полювати на харчi, залишенi на столi, але там нiчого немає, це я розумiю з його ображеного нявчання. Я вiдчуваю голод.