Теплі історії до кави - Гербіш Надійка - Страница 15

І поки солодкий дух випічки гуляв кухнею, вона сиділа на витесаному чоловіком стільці й думала про те, скільки всього змінилося за останні роки. Якщо раніше їй неодмінно потрібно було, щоби Тимофій і говорив із нею, слухав її історії, дивився її листівки - був із нею безперестанку, не зводячи очей і не кліпаючи, - то зараз їй вистачало думати про нього, дивитися, як його вправні пальці витісують щось із дерева, готувати йому сніданки та вечері й тримати його руку, коли сонце ховається за обрій. Вона навчилася виявляти свою любов піклуванням і тим, що просто була щаслива поруч із ним. І він це добре знав. Особливо через те, як він сам зізнавався, що в будь-яку пору року, за будь-якої погоди, у будень чи у свято вона вставала за півгодини до його пробудження й готувала йому сніданок.

Юстина не знала, що буде далі - чи справдяться її очікування, чи вдасться Тимофію розвинути власну справу, чи навчаться вони згодом обробляти свою землю, чи випаде їй ще нагода поїхати до Калькутти, - але це її зараз не хвилювало. Тут, на її кухні, у саду, в затишній спальні, у маленькому кабінеті-бібліотеці на горищі, на веранді й у вітальні панував спокій.

«Знаєш, Ле, - писала вона електронного листа своїй подрузі-натхненниці, - у місті якийсь безперервний потік думок-думок-думок. А тут натомість безперервний потік вдячності-вдячності-вдячності. Й довіри. Саме тут до мене прийшло усвідомлення, що Творець, Який піклується про смішних зелених синичок і непривітних чорних граків, не забуде й нас. То навіщо мені хвилюватися?»

У відповідь Оленка надіслала малюнок - безтурботного беззубого малюка, що сидів на великій перині, схожий на хмаринку, і малював якісь закарлючки на карті світу. За мить надійшов ще один лист від Ле, там був малюнок Євангелинки - квіточка для тітоньки Юсі.

Юстина спробувала попрацювати, але її улюблена муркотлива нахаба пробралася до кабінету, вискочила на стіл і вляглася на клавіатурі, ліниво примруживши очі. У саду була справжня весна - хто в таку пору сидітиме перед монітором?

Жінка обкутала плечі шарфиком і вийшла на вулицю, щоби сповна насолодитися тишею. Сад радісно привітав її, осипавши весняним конфетті.

ПЕРЕДСМАК ВЕСНИ

Щойно передсмак весни з’являється в повітрі, дівчата забувають про обережність та існування будь-яких правил: вони вмикають жваву - і завжди таку літню! - французьку музику в навушники, взувають легке весняне взуття на підборах, щоб у такт улюбленим композиціям вистукувати життєстверджуюче стакато по бруківці, яка вже встигла прорізатися з-під снігу й тішить жителів повеснілих містечок не менше, ніж проліски й крокуси в садах і парках.

А ще дівчата надягають барвисті шарфики й хустки, виймають із чарівних скриньок великі яскраві сережки й браслети, забувають шапки вдома, а голову - десь в передостанньому дні зими, і безперестанно танцюють: ледь прокинувшись, у ліжку, від ліжка - в душ, у душі, з душу - на кухню, розсипаючи навколо бризки води, з кухні, із кавовим горнятком у долоні - до шафи з кольоровим одягом, тоді вулицями - на навчання чи роботу, з навчання чи роботи - до парку, з парку - до кафе на чаювання з подружками, з кафе - додому, де можна танцювати весь вечір, а тоді падати в м'яку постіль і танцювати навіть уві сні.

Бабусі зі жменями букетів виходять на роги вулиць і бажають щастя й палкого кохання кожній парі, що проходить повз; вуличні музиканти виносять свої скрипки, баяни й гітари, мостяться десь на залитих сонцем місцинах центральної площі й передають усім мешканцям міста закодовані у звуках телеграми від весни. Задоволені й страшенно ліниві коти виходять надвір і влягаються коло музикантів. Коти-меломани. Коти-тепломани. Коти-весномани.

У вітринах магазинів, книгарень, кав’ярень і навіть аптек з'являються веселі інсталяції з квітковими мотивами, що теж нагадує про близькість весни. З гір сходить сніг, річки скидають із себе кригу - так само рвучко, як змії скидають набридлу й поторсану стару шкіру чи метелики випростовують крильця, вивільняючись із обіймів замалого вже для них кокона. Для річок, правда, замалим виявляється не лише льодовий кокон, а й рідні береги. Вони виплескуються, витікають, розбігаються струмками, інколи забігають у місто, цікаво заглядаючи у вулиці, які їм ще позавчора заступали високі стіни будинків, ловлять перехожих за ноги й нагадують про те, що мине ще зовсім небагато часу, й мокре зараз взуття стане геть непотрібним, і можна буде ходити босоніж, лежати на траві, мружитися від сонця, жувати травинки та вгадувати, якого ж то баранця транслюють саме тепер на небі з кучерявими хмарками.

А поки з міста поволі зникає монохром: сповзає втомленим, розмореним снігом зі стріх, і тепер, замість білого-білого-білого світу, пташок, що саме розгаласувалися й усіма можливими оркестрами й вуличними танцями вітають весну, зустрічають червоні й шоколадні дахи.

Навесні починаються застуди, нежиті, авітамінози. Навесні легше заробити почервонілість над верхньою губою і задирки коло нігтиків. Але навіть мами не читають лекцій і не сварять за перше «апчхи», лишень просять пити гарячий чай і надягати теплі шкарпетки. Мами чудово знають: навесні в розумі не затримується жодна порада, крім тих, які зачіпають серце. А гарячий чай і теплі шкарпетки - це саме те, що треба, щоби і серцю потеплішало, і голова не боліла.

Словом, передсмак весни з кожним днем усе повніший. Я ще не встигла зовсім-зовсім перейнятися ним. Але, здається, щось усередині стало туди, де мало бути. Пізньозимовий щем у серці зник, натомість повернулися радість і натхнення. Я вже мрію про те, як даруватиму весну найдорожчим друзям за філіжанкою кави з горіховим сиропом. Скучила за читанням на гамаку. А ще далека дорога знову кличе - і це для мене чи не найпевніший сигнал про те, що весна вже просто-таки за рогом. Близько-близько.

ПРОВІНЦІЙНЕ БАЧЕННЯ ВЕЛИКОГО МІСТА

Поруч струменіли тоненькою цівкою люди. Вона ще не дійшла до великої підземної печери, з якої народ валив просто-таки фонтаном, тому встигала роздивлятися кожного перехожого. Уважно, вивчаючи, докопуючись. Вони її погляду чомусь не помічали. Звичні, мабуть. У неї вдома перехожі завжди обмінюються такими поглядами - нехай і різних відтінків (хто оцінює, хто милується, хто, як вона, вивчає), але там люди помічають один одного, а тут - ні.

Молода і дуже вродлива панянка пройшла повз неї. Впевненим, чітким, ледь не армійським, кроком. Сірі тони ділового костюму, матова помада, ледь підведені вії. У неї дуже чуттєві губи й надто зосереджений погляд. Брови ледь зсунуті на переніссі. І нащо жінці з таким поглядом такі губи? Вона все одно використовує їх не за призначенням… Кар’єристка. А могла б стати ідеальною дружиною… Жінки з такими губами завжди дуже ніжні та вічно закохані дружини. Завжди, якщо вони не кар’єристки.

Чоловік з елегантною зачіскою. Каштанове волосся пересіяне сивиною. Дорога сумка, дороге взуття. Дуже доречне вбрання. Дивиться під ноги, погляд зосереджений. Аналізує. У нього добрі очі. Здається, він таки щасливий. На нього вдома чекає сім’я. Якщо в чоловіка такі добрі й спокійні очі, в нього обов’язково є надійна опора.

Дівчина з сяючими очима й рожевою помадою. Розглядає верхи будинків, розглядає небо. Закохана. Зовсім юна. Зовсім ще не вишколена життям. Вона викликає усмішку й жалість водночас… Чому? Леся не знала. У цьому великому місті все було якесь не таке, несправжнє, може? Або просто незрозуміле…

Кав’ярня. Тут каву готують на п’ять хвилин, а замовлену випічку виймають просто з холодильника. Усе нашвидкуруч… Леся зайшла й сіла на вільне місце в закутку. Туди треба було йти повз декілька столиків, а це для жителів міста занадто далеко. Вони окупували ближчі столики. Завжди поспішають. Та ще й уранці. Молода пані швидко вбігла й попросила кави з собою. В пластиковому горнятку. І побігла. Рух, рух, рух.