Теплі історії до кави - Гербіш Надійка - Страница 7

Але перша сторінка зошита, де темніє пляма від першої кави і фраза, яка завершила той мій сон, висить у рамці над моїм письмовим столом. І щоразу, коли в грудях виникає те хлоп’яче відчуття боягузливого зіщулення, я кажу собі, що потрібно просто розпружитися. Зчепити штанину з кілка і діяти, залишивши страх на дерев’яному тині - на пам’ять.

ЛАТЕ ІЗ АРОМАТОМ БЛЮЗУ

- Ну і що там може бути цікавого? За що мені кожної п’ятниці така кара?

Ліля неохоче підвелася з дивану й побрела у ванну, заодно додавши звуку в програвачі. У кімнаті там і сям лежали різні частини вечірніх нарядів, а коло м’якого крісла шеренгою розмістилися декілька пар взуття.

Дівчина уважно розглядала своє відображення в дзеркалі: зараз була зима, й шкіра виглядала втомленою і… якоюсь сумною.

- У виснаженої та знудженої жінки завжди кисла міна й прив’яла шкіра, чого ж іще хотіти, - із удаваною байдужістю сказала Ліля й узялася дбайливо змивати денний макіяж із обличчя й ніжно, самими пучками, наносити крем.

Сьогодні була п’ятниця, і дівчина могла б залишишся вдома, послухати музику, прийняти ванну з ароматичною піною під стелю, подивитися смішні фільми, напекти коржиків чи почитати книжку про і гномів. Та що завгодно можна було би зробити аби тільки нікуди не йти. До того ж надворі було холодно, брудно й страшенно неприємно.

Але робота є робота, а її робочий день у п’ятницю продовжувався на невизначену кількість годин, якщо якимсь нехорошим людям приходила в голову ідея влаштувати вечірку, концерт чи відкриття готелю, як ото сьогодні. За останній рік роботи в редакції часопису, куди постійно, без усілякого сорому, приходили запрошення на всі ці події, Ліля повірила, що нехороших людей у світі тьма-тьмуща, і вільні вечори в п’ятницю їй не особливо світять.

Інколи дівчині щастило - і до міста приїжджали нереальні хлопці зі шкірою кольору міцної кави та грали джаз. Або ж талановиті пари палко танцювали танго. Або ж хтось - раз на сто років - писав хорошу книжку й розповідав про неї так захоплююче, як колись Лілин дідусь розповідав онуці про свою службу в армії і те, як вони з товаришами купалися в Байкалі.

Але щастило їй рідко. Зазвичай у бокалі п’ятничного вечора змішували кричущий несмак у декорі, попсову музику, декілька «грошових мішків» і непропорційно багато довгоногих мисливиць за гламуром та ефемерним яхтово-діамантовим щастям. Усе це заливали великою кількістю алкоголю. Мабуть, останній мав перебити неприємний присмак інших інгредієнтів, але їй це нічого не давало - дівчина не пила.

Ліля повернулася до кімнати й почала вибирати одяг. Примірка суконь перетворилася на муку. Вони ну ніяк не пасували до внутрішнього настрою дівчини. А шпилясті підбори й зовсім виглядали, як знаряддя тортур.

- Усе, хай собі думають, що хочуть, а я вдягаюсь так, як мені буде зручно.

За декілька хвилин Ліля вже усміхалася дзеркалу: вузькі блакитні джинси, затишна плетена великими петлями бежева туніка на короткий рукав з коміром-хомутом і такі ж бежеві уггі. На руках - затишні блакитні мітенки з бежевими сніжинками.

У програвачі Дін Мартін саме краяв серце своїм «Різдвяним блюзом».

- Кому що, а мені Санта не приніс нічого, ні натхнення, ні музи, лиш морок за вікном і трохи різдвяного блюзу, - у вільному перекладі підспівувала йому Ліля й пішла до кухні готувати собі какао з молоком на дорогу.

…У фойє готелю було дуже світло й просторо. Дзеркала, світильники з водоспадами кришталевих «краплинок», квіти у вазах. Привітний швейцар з ідеально накрохмаленим білим коміром і красивою, «правильною», усмішкою провів Лілю до святкової зали, де чемно передав її в руки адміністратора. Той - так саме гладенько виголений, із награним шармом і ледь уловимим здивуванням ув очах (імовірно, посіяним туди не зовсім, м’яко кажучи, формальним виглядом дівчини) - підвів Лілю до столика, накрив того білою атласною скатертиною й акуратно, підтримуючи гостю за лікоть, допоміг їй зручно вмоститися на м'якому білому дивані.

- Що би ви хотіли випити? - адміністратор ледь помітним кивком підкликав офіціанта.

Ліля окинула поглядом підкреслено послужливого та привітного юнака - її вже починало нудити від цих галантних істот, схожих на пінгвінів у своїх чорно-білих формах, хіба що з кращою фігурою. А ще їй негайно захотілося додому, під картатий плед, слухати Діна Мартіна й лузати мандаринки.

- Лате, будь ласка.

Вона зумисне підкреслила перший склад - зазвичай у всіх й ресторанчиках офіціанти виправляли її, перекроюючи слово на латЕ, хоча це й було неправильно. Якщо цей пінгвінистий хлопака зробить те саме, прискіплива журналістка в замітці про відкриття готелю напише: «Попри ввічливість і досконало випрасувані костюми своїх підлеглих, керівництво готелів такого рівня мало би краще дбати про те, щоби вони правильно вимовляли назви страв і напоїв і не виправляли відвідувачів, безсоромно нехтуючи золотим правилом “Клієнт завжди правий”».

- Лате, - повторив офіціант за дівчиною, так само виділяючи голосом перший склад. - А яке саме лате любить синьйорина? У нас, - тут він притишив голос і прихилився ближче до вуха дівчини, - роблять неймовірно смачне лате зі спеціями до гарбузового пирога. У американських кнайпах воно так і називається Pumpkin Pie Latte. Туди входять цинамон, мускатний горіх, імбир і гвоздика. Ну от. Я вже «здав» вам рецепт. Але щодо пропорцій - ні пари з вуст. Доведеться вам самостійно почаклувати на кухні, щоби винайти досконалу гармонію, яка вже є у нашого напою.

Офіціант усе менше нагадував Лілі пінгвіна і все більше скидався на дуже приємного співрозмовника. Вона усміхнулася йому найчарівнішою усмішкою зі свого арсеналу й попросила принести їй саме цього лате.

- А самого гарбузового пирога у вас немає?

- Бажання синьйорини - для нас закон. Навіть якщо доведеться перетворювати на гарбуза «карету» котрогось із заможних гостей, пиріг ми для вас усе одно спечемо, - засміявся він. - Ваш вибір дуже вдалий - саме те, що треба для такого зимового вечора, коли за вікном погода… не надто приємна. Але в нас ви начисто забудете про погоду, повірте! Хорошого й теплого вечора вам… - хлопець запнувся й грайливо подивився на гостю.

- Ліля.

- Хорошого й теплого вечора вам, Лілю. Я передам ваші захцянки нашому чарівникові на кухні.

«Напевне, доведеться тут залишитися жити, - подумала Ліля й усміхнулася сама до себе. - Отак би щовечора хтось дбав про те, що мені смакуватиме. А ще краще - щоранку й щообіду теж. Може, вони в своїх номерах ще постіль електроковдрами гріють?»

Дівчина видлубала з сумки свій фотоапарат, ніжно погладила його пальцями й поклала собі на коліна. Саме заради нього вона й прийшла на цю роботу - хоч як це дивно звучало. У той час, коли вона істерично переглядала списки доступних вакансій, лише в цій редакції пропонували службову дзеркалку на додачу до соціального пакету й такої-сякої зарплати.

У залу починали сходитися люди - всі такі вишукані, святкові. Ліля дуже вирізнялася з-посеред них, але ніскілечки не збиралася цим перейматися. Дійство зараз почнеться, ну й нехай. А вона тим часом насолоджуватиметься собі лате з цинамоном, мускатним горіхом, імбиром і гвоздикою й наминати гарбузовий пиріг. Тоді їй точно буде про що написати в замітці про готель, де замість офіціантів прислуговують ельфи, а на кухні живе справжній Рататуй

На сцену збоку зали вийшли музиканти - у таких самих пінгвінячих костюмах. Однак настрій у дівчини значно покращився, і вона вже на це не зважала. Квінтет. Клавіші, саксофон, барабани, бас-гітара, труба. Трохи класики, трохи імпровізації. Ельф із доброю усмішкою приніс лате, за ним - пиріг. Але й це вже не мало аж такого значення, адже музика лунала неймовірна.

Трубач із трохи скуйовдженим волоссям і розхристаним коміром був вродливим - із великими сумними очима й вузькими, грайливо вигнутими губами. Чимось він нагадував дівчині головного героя фільму «Піаніст». А ще він мав такі ж тонкі й красиві пальці.