Художниця - Гербіш Надійка - Страница 18

…Жадана… Одне це тільки вживання її імені, яке він вигадав, було вже такою великою підтримкою! І цей його голос…

Дімка абсолютно не підтримував Нежданине рішення їхати до столиці. Але й силою переконувати у зворотному не став. Можливо, боявся, що це принукування може стати останнім: Неждана навідріз відмовлялася виявляти хоч якусь покору як жінка. На кожне його прохання вона вибухала згустком нігілізму. Вона заперечувала, ставала в опозицію, бунтувала. І він не насмілився її дражнити: перебіситься, переросте. Бачили очі, що брали. Неждана ніколи не була спокійною, милою, привітною дівчиною. Творча натура, художник-імпресіоніст. І що тут поробиш? Нехай.

Але навіть зараз він не скористався миттю її слабкості - не почав вимагати повернення, хоча вже, мабуть, встиг безмежно за нею затужити. Він підбадьорював її!!! І вона ще більше його за те кохала. Але відступати все одно не збиралася. Нехай і страшно. Нехай і рветься серце на шматки. Нехай і тіло тремтить від бажання опинитися в Дмитрових обіймах. Але вона піде туди, куди запланувала. Вона досягне того, що собі вимріяла!!!

- Дякую, Дім… Ну добре… то я заходжу?

- Тримайся, - він намагався приховати розчарування, але воно просочилося в трубку, перелилося в Неждану й наелектризувало ще більше атмосферу довкола неї: вона хотіла додому. Бо все ж була слабкою жінкою. І вона хотіла зайти в цей офіс. Бо вона була художницею…

У голові знову почалася ненависна дискусія. І художниця в ній перемогла.

- Ну що ж, цікаво, дуже цікаво, - місцевий бог у дорогій краватці й дуже красивому сірому піджаку говорив стримано й із таким виглядом, ніби одночасно вирішував ще з добрий десяток складних математичних задач. Неждана ледь могла триматися в кріслі. - Ми візьмемо вас на випробувальний термін. Перших два тижні ми не будемо вам платити, звичайно. Комп’ютер і робоче місце виділимо. Приходьте через три дні, коли все буде готово.

Про фрілансерський графік Неждана не насмілилася питати. А до такого повороту подій вона не була готова.

«Утро вєчера мудрєннєє,» - любила повторяти її покійна бабуся. І Неждана поїхала до маминої подруги, яка згодилася дати їй прихисток на два-три дні, на Русанівку. Гуляти містом сил уже не вистачало. Низ живота віддавав скімливим болем. Мабуть, від перенапруги…

Раптом Неждана відчула себе такою крихітною, слабкою і беззахисною. У холодному, людному, заклопотаному метро їй захотілося плакати.

Але вона одягнула темні окуляри й упевнено закрокувала вперед. Кому яке діло до її самотності? їй потрібно жити далі - і усміхатися. І не дозволити нікому здогадатися, що насправді коїться в її серці…

27

Тітонька Галя зустріла її гостинно й радісно. Це була мамина інститутська одногрупниця. Жила сама - спершу була надто закохана в свою роботу, щоби дозволити собі розкіш людського спілкування і, тим паче, кохання (зі спільною ванною, ліжком і письмовим столом - вона не була готова до таких жертв); потім була надто перебірлива стосовно кавалерів, ну а потім просто занадто - якби це його правильно сформулювати - занадто сформована, з укоріненими звичками й не надто свіжим личком, та й підходящого чоловіка, який би пасував їй за віком, не було: усі порядні сорокалітні мужчини вже були зайняті… Тому на Неждану чекала не лише смачна гостина, але й запилена купка тем для розмов. Звісно, нецікавих молодій жінці.

Тітка Галя пашіла негативізмом.

Тітка Галя була запліснявілою песимісткою.

Тітка Галя вміла насилати головний біль.

І Неждана вчасно попросилася спати…

Проте, заснути не могла. їй не вистачало заколисуючого Дімкиного тепла. Крім того, болів живіт. Неждана довго крутилася в ліжку. Щоби замучити себе до сну, почала рахувати дні. Скільки вона вже заміжня. Скільки їх пройшло відтоді, коли вона послала резюме. Скільки днів від останніх місячних…

Відчуття, схоже на затерпання, пробігло по щоках. Вона не відмічала ці дні кружальцями в календарику вже два місяці!!! І вона навіть не пам’ятає дат!!!

Неждана настільки захопилася вираховуванням, що геть забула про сон. Вона сіла в ліжку й почала перебирати пальці, згадувати події, шукати хоча б якусь червону ниточку, якийсь слід… За її підрахунками місячні мали початися ще півтори тижні тому!!!

їй захотілося негайно подзвонити Дімці й виказати йому все, що накопичилося в ній за довгі-довгі останні місяці. їй захотілося плакати й звинуватити його, його одного, у всіх своїх бідах: навіть у тому, що вона до цього часу ще не стала справжньою художницею. А тепер ще ця потенційна вагітність. Звісно, повторного аборту вона не зробить. Але приймати дитину в сім’ю, де мама з татом самі не можуть вжитися - хіба ж то не верх безглуздості? Народжувати дитину й приковувати себе на припін провінції, хати, памперсів і зцідженого з грудей молока - прощай, Америка! Прощай, шедевр! Прощай, розвиток! А тобі - деградація, пліснявіння, нудьга смертельна - ми кажемо «велкам ту ауве хоум»!

Як він міг не вконтролювати цю вагітність?

Неждана здавлено розридалася. Якби тітка Галя почула, то довелося би вислухати ще одну, майже підліткову, лекцію на тему «ох, цей жорстокий-жорстокий світ». Тільки цього якраз і не вистачало.

Обійнявши подушку, Неждана заснула неспокійним, виснажливим сном.

28

Ніжна мелодія Дмитрового дзвінка пробудила молоду жінку з якогось кошмару. Це що, довіку так буде - Дмитро мене витягуватиме з вічних депресій, поганих снів та інших жахів?

Неждана потягнулася за телефоном. Скасувала виклик.

Спершу потрібно дещо перевірити.

З острахом Неждана відкинула теплу ковдру, зсунула тремтячі ноги вбік. Простирадло ясніло теплим, свіжим, живим зеленкуватим кольором.

Жодної кровинки!!! Місячні так і не почалися!!!

Дев’ятий вал нескінченної радості окутав Неждану.

Усе навколо вимкнулось.

Був лише її живіт. Її дитя. І Дімка, так, так, Дімка!!! Усі сумні вечірні думки безслідно вилетіли з голови. Тепер вона почувалася любленою, люблячою, дружиною, дружиною!!! Майбутньою матір’ю… Жінка розплакалася.

І за що Бог мене так любить?

Вона сама набрала Дмитрів номер.

- Коханий, я повертаюся додому. Я вагітна.

Вагітність - це коли тобі все байдуже. Це коли ти любиш весь світ, і коли весь світ відповідає тобі взаємністю. Це коли ти погладжуєш свій живіт, ніби благословляєш усю земну кулю - ти всім бажаєш лише щастя, ти смієшся, ти постійно почуваєш ще ЧИЮСЬ присутність поруч із собою - ні, в собі, десь там під серцем.

І це тоді, коли чоловік виконує кожну твою захцянку з таким блаженним виглядом, ніби ти його ощасливила на мільйон доларів і золоту рибку в додачу.

І Неждана ніскілечки не шкодувала, що не залишилася в тому людному, шумному, такому самотньому Києві з надокучливою тіткою Галею працювати на якогось там біг боса - із тремтячими колінками, ледь не плазуючи перед ним і не поліруючи йому взуття язиком за ту величезну за провінційними мірками зарплатню - або й без неї, лише за те, що він удостоїв твої роботи своїм поглядом.

Їй було затишно вдома. Сваритися не хотілося. Пригод не хотілося. І працювати теж не хотілося.

Неждані було якось аж занадто добре. Стосунки з чоловіком більше нагадували ляльковий дім, ніж справжнє, здорове, відкрите сімейне спілкування - а ще й якщо врахувати історію хвороби їхнього кохання… Але Неждана намагалася відганяти від себе сумні думки - щоби вони не каламутили їй щастя. У цій боротьбі між сумнівами й радістю минали дні.

І те таке дещо патологічне, аномальне щастя набиралося в ній, як чиряк. Щось було нездорове в її радості, в її майже поганському преклонінні перед власною утробою. Але й ці думки Неждана відганяла від себе…

…Нарешті в неї знову знайшлося трішки часу для теревенів із Мартусею: хоча подруга була завантажена по вуха сімейним життям, курсовою і підробітками, для вагітної Неждани вона завжди знаходила час…