Художниця - Гербіш Надійка - Страница 21

Але я щасливий. Я дуже щасливий вже і зараз. Знаєш, я часто прокидаюся і думаю: який же Бог до мене добрий. У мене є все, що може бути потрібне людині в земному житті. Навіть більше: у мене є моє велииике кохання, - він знову усміхнувся і притиснув дружину до себе, - але крім того, у мене є Він. І є Його Лист до мене - Біблія. Я не знаю, як ти на це зреагуєш, але це вона робить мене щасливим. Вона відкриває мої очі на багато речей, яких я раніше не помічав…

О, Неждана на те реагувала добре. У неї більше не виникало ніякої ревності: після того випадку, коли вона пережила стільки болю, коли вона завдала стільки болю йому - а він все одно був поруч, він тримав її за руку, він пригортав її до своїх грудей - і він залишився з нею, і - Неждана була певна - не збирався її покидати, вона йому повністю довіряла. Крім того, це чоловікове читання, ці його пошуки справді змінювали його. Дмитро став вдумливим, зосередженим на чомусь дуже важливому, хоча й відстороненому. І він дійсно виглядав щасливим. І те його щастя не було поверхневим, воно не було награним - воно БУЛО в ньому. І Неждана теж воліла мати його. Тому тягнулася до чоловіка, розпитувала його про все на світі - а він відповідав, і це лише зміцнювало їхні почуття.

Неждана теж почала читати Біблію. Правда, у неї виникла закупорка на Книзі Чисел. Але Дмитро пообіцяв, що далі буде цікавіше, і Неждана вперто гортала сторінки, бурмочучи про себе невідомі слова…

33

- Жадана, пакуй валізи! Швидко!

Наказовий тон Дмитра здивував Неждану. Вона підняла голову від в’язання і пильно подивилася на чоловіка. Він стояв до неї спиною, вибираючи книжки з полиць.

Легенький холод пробігся по тілу жінки. Що це він задумав? Що трапилося? Знову якісь зміни… Ну ж тільки все втрамбувалося трішки…

Неждана відклала шпиці й обійняла себе - ніби захищаючись чи намагаючись зігрітися. Нижня губка відстовбурчилася сама по собі. Брови з’їхалися докупи і вигнулися здивованою дугою. Неждана думала.

Дімка, все ще стоячи спиною до дружини, крадькома глянув на неї через плече. Ого, серйозний вигляд цієї жінки кого завгодно міг розсмішити. І він розсміявся.

Неждана підвела на нього зляканий, здивований, дещо розгніваний погляд.

Але він присів біля неї, обійняв за плечі й притиснув до себе. І Неждана вже усміхалася.

- Сонечко, я взяв відпустку і заправив повний бак. Ми їдемо на море!!!

Жінка ще ніколи не була на морі. Вона часто його малювала - ще з дитинства, мріяла про нього, уявляла, але ще ніколи не бачила!

Їй хотілося розплакатися, розсміятися, поскакати, потанцювати, кинутися Дмитру на шию - але вона навіть йому не подякувала: зірвалася з крісла, кинула абияк своє в’язання і, вистрибуючи, як молода кізонька, побігла в коридор - витягати з шафи свою велику валізу. За хвилю звідти почувся шум, гам, стукіт, але Дімка не йшов на допомогу дружині. Він знав, що Неждана мусить виразити якось свої емоції. А її поспіх нічим не загнуздаєш. Така вона вже є.

Цілу дорогу жінка не могла нормально всидіти. Вона постійно відкривала-закривала вікно, просила Дмитра зупинити машину, щось фотографувала, наспівувала, пищала, одним словом, потроху виводила чоловіка з рівноваги.

А він так давно мріяв про цю відпустку! Так хотів розслабитися, забути про всі проблеми, негаразди, робочі клопоти. Так довго вмовляв партнера, щоби той погодився попрацювати тих десять днів наодинці! І так сподівався на такий самий спокій з боку дружини. Йому вже хотілося, щоби вона нарешті сама спакувала валізи, наготувала їжі в дорогу, сиділа в машині, наче штурман, із картою, і допомагала йому відшукати правильний напрямок. І тихенько собі насолоджувалася разом із ним.

Але де там. Здається, він подорослішав на багато років скоріше, а вона застрягла в своїй підлітковості. Дмитро зціпив зуби й навіть намагався усміхатися, але коли дружина налякала його черговим писком на трасі, і він мало не врізався в автомобіль, за яким їхав, його терпіння луснуло.

- Жадана, заспокойся!!! - гримнув він. - Скільки можна пищати, вищати! Я за кермом, і це траса, траса, розумієш? Я ше ніколи не їздив по трасі. І мене вже голова болить від твоїх криків і співів. Чесно.

Уже в наступну мить він пожалкував, що накричав на дружину, але просити вибачення не збирався. Адже ж нічого такого поганого він не зробив - просто був змушений трохи притишити збуджену Неждану.

Жінка принишкла, ображена, і притиснула чоло до скла.

Її маленька психологічна втеча.

По дорозі Неждана заснула, і Дмитро знову розхвилювався. Він сам не знав, у чому проблема, чому раптом він почав помічати стільки недоліків у дружині. І чому раптом йому так гостро захотілося її підтримки, навіть просто того, щоби вона зараз не спала, а разом із ним вартувала на дорозі.

- Боже, допоможи мені. Жадана мене чомусь виводить із себе. Може, я вже зовсім розслабився? Розслабився з роботою, розслабився і в сім’ї? Але мені набридло, чесно набридло, весь час панькатись із нею, бавити її. Я хочу бути чоловіком для неї, а не татом. Хочу, щоби вона піклувалася про мене, як має піклуватися дружина. А вона навіть не додумалася зробити достатньо канапок у дорогу… Боже, допоможи мені не зірватися. Я не хочу розрушити те, шо ми так довго будували. Але я вже просто починаю падати на силах. Мені потрібні і її зусилля, також!!!

Дмитро стиснув кермо й навіть не відчув, як почав молитися вголос. Він часто так робив, коли сам їхав у машині.

Неждана прокинулася. Вона чула цю сповідь. Чула, як Дмитро ділився з Тим, у Кого чомусь так палко почав вірити, наболілим. Своїми турботами і страхами. І навіть розповідав Йому про неї. На очі вибігли сльози, але Неждана завмерла, намагаючись не поворушитися, аби не виказати того, що не спить.

І вона почала молитися. Молитися подумки, але, мабуть, на небі її слова звучали громом, наче підсилені найпотужнішими концертними колонками.

- Боже, я теж так не хочу. Я хочу бути доброю дружиною для свого чоловіка. Хочу його кохати так, як Ти це запланував. Хочу піклуватися про нього. Хочу догоджати йому. Хочу бути для нього радістю, а не болем. Хочу жити для нього, а не для себе. І хочу навчитися любити Тебе, як робить це він… Допоможи мені, будь ласка, в цьому! Амінь.

Дмитро також закінчив свою розмову з Богом. Ще кілька хвилин Неждана вирішила повдавати свій сон, а тоді потягнулася, позіхнула, і дуже вдало зіграла своє пробудження.

- Ой, ми ше їдемо? Ти не хочеш лягти трішки поспати? Нічого, якшо ми трохи пізніше приїдемо на море…

- Так ми всю відпустку проведемо в дорозі, - все ще не вірячи в можливість позитивних змін, буркнув Дмитро. Він чомусь був переконаний, що Неждана хоче, аби він зупинився тільки тому, що її трясе, і вона не може спокійно спати. Звісно, їй байдуже до нього.

- Хм… Якби я тільки вміла водити машину! Я би повела, а ти би спав… Ти виглядаєш втомленим…

- Нічого, нормально. Я би тобі все одно не довірив машину на трасі. З твоїми емоціями…

- Дмитрику, вибач мене. Я просто так тішилася!!! - Неждана м’яко поклала руку на чоловікове коліно. -1 навіть не того, шо Їду на море, хоча і того - теж, але більше всього тішилася, шо ми оце з тобою вдвох, і такі щасливі, і шо ти такий хороший, ну, коротше… Дімчику, давай, зупиняй машину. Ну й нехай піввідпустки в дорозі, зате вдвох. Ти і я. Хіба ж ми не заради того їхали?

Дмитро здивовано подивився на кохану. Гм, цікавий поворот… Неждана так раптово стає хорошою дружиною? Молитва так швидко діє? А, може, ця молитва була вголос? Та ну, чого би молитися вголос при сплячій Неждані. Вона би негайно прокинулася… А це ж ні…

Дмитро проїхав ще трішки й припаркував машину неподалік якоїсь заправки. Неждана потягнулася до нього руками.

- Я люблю тебе.

- І я тебе, - Дмитро опустив сидіння, дістав свій картатий плед, і поправив Нежданин. - Тобі не холодно?

- Зовсім нє, - вона усміхнулася, витягнулася і почала допомагати йому закутатися.