Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча - Бриних Михайло - Страница 12

- Нє, мій сонний умом учень, у Токіо летіть необізатільно. А вот у бліжайший кампутірний клуб летіть прийдецця.

- Клуб? О, Боже! Зачєм нам клуб?

Надивившись вдоволь у дверний глазок, доктор Падлюччо приоткрив двері й озирнувся.

- Бо ровно через час на одному японському інтернет-аукционі буде виставлено на продаж лічний архів княгіні Ольги Євгеньївни Чубарової. Ілі же госпожи Чагодаєвої, катора померла почтєнною вдовою знамінітого американського адмірала Кларка. Для нас жи важно, шо нєкоторе врем’я вона підписувала свої пісьма, як Ольга Чубарова-Капабланка.

Глава 5. Княгіня на жимчужині

- Хто там, Кікірікі? Хто прийшов?

Хосе Рауль висунувся з ванної, неудачно прикрившись полотєнцем. Тоість, він то щитав, шо прикрився достаточно, як для джентльмена, но сміх в прихожій заставив його усомніцца в цьому.

- Ба! Вілікій чимпіон расхажує по свому номиру акі Адам! От тіки Єва шото не соотвєцтвує!

Ці басовиті раскати Капабланка опознав навіть раньше, ніж спохопився нащот полотєнца, яке зацепилось за дверний пройом і потому не вполнє дотянулось до місця призначення.

- Савєлій, ти лі?! - всьоравно обрадувався Капабланка, отряхнувши мокрі волоси. - Яким же вітром?

У відповідь готельний номер знову наповнило утробне гоготанье.

- Княгіня, я вас молю, почті шо на колєнях: ну, поясніть ви своєму супругу, шо Росія - не такий мєдвєжий угол, як йому кажицця здаля! Тим більше, шо я давно живу побліже к вашому готелю!

Ольга тожи на повну громкость включила свої сміхові калакольчіки, й атмосфєра номера вміг прогрілася від передчуття грядущої попойки.

Бистро і качіствінно одягнувшись, Капабланка появився в гостінній, широко розвівши руки.

- Савєлій, позволь тебе обнять!

- Рауль, опомнись, в Парижі так не принято! Послєдня здєшня мода полягає в тому, шоби при зустрічі слєгка коснуцца лбами, - як кажуть на югє моєї далекої та незнаної родіни, німного буцнутися!

- Ха-ха! Твій юмор, брат, нічуть не ізмінився! Все такий же гєрмітічний і полукорєктний, як і придумана тобою сістєма в Галанському захисті.

Після жостких обніманій мужчіни угомонились і притихли. Ольга зі скорбним відом встала, охнувши не без притворства:

- Пойду к горнічній, закажу чаю.

Хосе Рауль тут жи і сам подпригнув:

- Душа моя, вам не нада прилагать таких усілій, - я сам спущусь. Ти лучче возьми собі подушку побольше. Хочеш, я принесу тобі шаль?

І, повернувшись до Савєлія, пояснив:

- Ольга ще відучора плохо себе чуствує. Тіки но приїхали в Париж - і на тобі. Впрочім, нема чому тут удівляться: Франция - страна простуди, кашлю і мігрєні.

- Постойте, друг мій, - восклікнув Савєлій, - но це ви, мабуть, попутали наш солнічний Париж із слякотним і мєрзкім Лондоном! Клянусь, тут клімат самий луччий для всіх недужих!

- Ах, Тартаковєр не був би Тартаковєром, якби у нього вирвать нещадне жало подлої сатіри! - вигукнув Капабланка. - Скіки можна іздівацця над моїми чуствами до всього агліцкого? Да, я не скриваю, шо самий грязний участок Темзи в районі доков мені рідніший, ніж ваші луври да мон-мартри.

- Скажіть спасібо, - не унімався Савєлій, - шо перед вами сидить істовий поляк, которому ця Франция також у печінках сидить! Га-га!

Ольга знову з охами і ахами приподнялась, упрєждая допомогу галантних шахматістов.

- Прошу простіть мене покорно, но я, пожалуй, піду прилягу нинадовго. Дасть Бог, і пожже я составлю вам компанію, за ужином.

- Княгіня, ми уповаєм на ваше бистре і рішитільне виздоровлєніє! - бодро вигукнув Тартаковєр провожая Ольгу полупоклоном.

Спустя два часа вона проснулась од жуткої тішини, царящої вокруг. Єслі Ольга чогось і боялась у своїй веселій і беззаботній жизні - то це мгновєній, када навколо не чути звона бокалов, мілого щибетання і шороха. Впрочім, вона атлічно виспалась і чуствовала себе бодрим агурцом, тоість - мімозою.

Потративши всього мінут дваццать на туалєт, вона вошла в гостінну й застала удівітільне й небачене раніше зрєліще: мужчіни сиділи молча за столиком, согнувшись над шахматною доскою. Тут нада пояснить одну странность Капабланки: він нікада не занімався шахматами дома, даже під час турнірів, када жив в готелях. І за всі три года їхнього брака Ольга не помнила такого случая, шоб Капабланка з ким то шпілив за межами турнірного пространства. Більше того, у них ніколи не було жодного камплєкта шахматних фігур!

- Капабланка! - взволновано вигукнула Ольга. - Чим це ви тут занімаїтесь?! Шо це за новозті?

Хосе Рауль винувато улибнувся і розвів руками:

- Це все Савєлій, змєй! Припер з собою шахмати. А ти ж уснула, дарагая, і нам рішитільно не було куда себе подіть! Впрочім, ми уже сиграли, і можем прямо щаз отправитись у ристоран!

- Да? Ну шо ж, атлічно, - прококєтнічала Ольга. - Кстаті, хто виіграв?

- Капабланка вкотре доказав, шо можна бути луччим, і в тоже врем’я - першим! - блєснув потрьопаним афорізмом Савєлій Тартаковєр (ету мисль він уже встиг опубілкувать в мєсних газєтах).

Капабланка, смущонно одмахнувшись, встав із-за стола і взяв листочок, списаний шахматними закарлюками.

- Шоб ти на мене не сильно злилась за етот инцидент, возьми-ка лучче цю бамажку - і спрячь її. Кадато вона буде безцінним бриліантом, люба Кікірікі.

- А как жи! - Піддакнув Тартаковєр. - Єдина неізвєсна партія маестро Капабланкі! Поклонніки та всякі прочі охотніки за рарітєтами будуть убивать друг друга, шоб завладіти нею!

- Да ладно, Савєлій, харош паяснічать… - і зовсім тихо додав. - А втім, у твоїх шутках всігда намного менше юмора, ніж прозріння.

Коли сисадмін спить - це ще не значить, шо він не работає. Доктор Падлюччо з Мішою самі змогли в цьому переконатися, оказавшись перед входом до кампутірного клуба “Дицибел”. На дверях було написане завєтне слово “круглосуточно”, й тому вони були закриті. Прильнувши до стікла, доктор роздивився, шо в дальній комнаті, расположеній за стойкою адміністратора, наблюдаєцця опридільонне копошеніє людських масівов. Якшо виражацця точніше - там було шото вроді бара, а практіка свідчить, шо в барах нікада не припиняється броженіє закваски.

Доктор звонко постукав у вітрину монєткою. Потім ше раз. Міша, нічого не сказавши, нажав три раза подряд на хітро замаскований збоку звонок.

Наставнік удівльонно глянув на мальчіка.

- Тіки не кажи, шо ти харашо знаїш це завідєніє.

- Можу й не казать, - покорно відповів Міша.

З-під стойки адміна спустя мінуту показалась голова і часть тощого туловіща у майці. Нескладне сущіство, яке остановилось у розвитку на порозі повноліття, подошло до дверей і приоткрило їх сантіметрів на п’ять.

- Шо вам нада? - спитав недружилюбний сисадмін.

- Угадай з трьох раз, мій друг, - з разгона наїхав доктор. Не ожидая ескалациї конфлікта, Міша вміг все розтлумачив луччим образом:

- Інтернет на пару часов, жилатільно номер 25 і 27 в залі для курящих. І принесіть туда два кофе, томатний сік і два пірожних “Сьомий левел”.

- Я не хачу пірожного! - бистро вмішався опитний тренір.

- Дак то я для себе, - винувато уточнив Міша.

Істота, яка на глазах набувала осмисліності, пропустила їх всередину і почапала к бару.

Доктор Падлюччо, дорвавшись до кампутіра, дажи не став сідати, а первим ділом набив у строку бравзера завєтний рядок. Вказавши логін і пароль, він в три кліка оказався на странічці потрібних лотів.

- Єзть! Він виставив її, ти бачиш? - взволновано скрикнув доктор.

Міша здивовано кліпав глазами, але не міг роздуплитись.

- Ееее, а в цього сайта хіба нима агліцкої версії? Ну, шоб не вот етіми палочками було написано?

Тіки типер до доктора дошло, шо Міша - в силу своїх скромних язикових познаній - просто не може бачити то жи саме, шо бачить він. Поетому він щолкнув на флажок британської имперії, - й контент преобразився.