Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 107

— Рошер дав обітницю захищати…

— Рошер впустив мене сюди. Зі зброєю. Твоя брехня йому остогидла. У тебе немає вибору. Зізнайся мені. Я мушу почути це від тебе самого.

Камерарій завагався.

Колер звів курок.

— Ти що, не віриш, що я тебе пристрелю?

— Хоч би що я казав, — відповів камерарій, — такий, як ти, ніколи мене не зрозуміє.

— А ти спробуй.

Камерарій якусь мить стояв нерухомо. Його силует чітко вирізнявся в тьмяному світлі вогню. Коли він заговорив, у його голосі зазвучала гідність, неначе мова йшла щонайменше про подвиг во ім’я людства, а не про вбивство.

— З давніх-давен, — почав камерарій, — ця Церква боролася з ворогами Господа. Коли — словом, коли — мечем. І ми завжди перемагали.

Камерарій говорив палко й переконано.

— Але демони минулого, — вів далі він, — були огидними… з ними ми могли боротися, бо вони в усіх викликали страх. Однак сатана хитрий і винахідливий. Із часом він позбувся своєї страхітливої зовнішності і набув нового обличчя… обличчя чистого розуму. Прозорого й підступного, проте все одно бездушного. — Голос камерарія несподівано забринів гнівом, очі спалахнули фанатичним вогнем. — Скажіть мені, містере Колер! Як може Церква засуджувати те, що здається логічним для нашого розуму?! Як ми можемо ганити те, що стало самим фундаментом нашого суспільства?! Варто нам тільки подати голос, щоб нагадати про небезпеку, як ви накидаєтесь на нас і називаєте невігласами! Параноїками, що прагнуть усе взяти під контроль! І так зло, що йде від вас, розростається, прикрившись личиною само-вдоволеної освіченості. Воно поширюється, наче ракова пухлина. Освячене чудесами власних технологій, воно само себе проголошує богом! Намагається переконати всіх, що воно не що інше, як істинне добро! Наука прийшла, щоб урятувати нас від хвороб, голоду й страждань! Дивіться, ось вона наука — новий бог-чудотворець, всемогутній і милостивий! Не звертайте уваги на зброю і хаос! Забудьте про тоскну самотність і безконечні загрози! З вами наука! — Камерарій ступив убік до пістолета, націленого на нього. — Але я бачив зловтішну усмішку сатани… я бачив загрозу…

— Що ти торочиш! Відкриття Ветри практично довело існування твого Бога! Він був твоїм союзником!

— Союзником? Ні, наука і релігія в цьому не єдині! Ти і я, кожен із нас шукає свого Бога! Хто твій Бог? Протони, маси й електричні заряди? Як твій Бог надихає? Як твій Бог досягає сердець і нагадує людині, що вона відповідальна перед вищою силою? Перед іншими людьми? Ветра дуже помилявся. З погля ду релігії, його праця була не доброчинна, а блюзнірська! Не може людина покласти божественне чудо творіння в пробірку й ро ї махувати нею перед усім світом! Це не возвеличує Бога, а навна ки — принижує! — Камерарій говорив із фанатичним жаром, встромивши нігті собі у тіло.

— І тому ти вирішив убити Леонардо!

— Заради Церкви! Заради людства! Подумай лишень, що це за божевілля! Людина не дозріла до того, щоб володіти могутнії тю Творця! Бог у пробірці? Крапля рідини, що може знищиш ціле місто? Його треба було зупинити! — Камерарій раптом зміни-і відвернувся до вогню. Здавалося, він обдумує варіанти дій.

— Ти у всьому зізнався. Кари ти не уникнеш. — Колер підпий пістолет.

Камерарій сумно розсміявся.

— Хіба ти не розумієш? Сповідь — це й є спосіб уникнення кари. — Він подивився на двері. — Коли Бог на твоєму боці, то в тебе завжди є можливості, яких такому, як ти, не збагнути. — З цими словами камерарій вхопився обома руками за комір своєї сутани й різко розірвав її, оголивши груди.

— Що ти робиш?! — здивовано вигукнув Колер. — Камерарій не відповів. Він зробив крок назад до каміна і витягнув з жару якийсь предмет. — Припини! — крикнув Колер, не опускаючи пістолета. — Що ти робиш?!

Коли камерарій повернувся, у руках у нього було тавро, розпечене до червоного. Діамант ілюмінатів. В очах з’явився дикий блиск.

— Я збирався зробити це на самоті. — Голос камерарія звучав моторошно. — Але тепер… бачу, тебе сюди послав сам Бог. Ти мій порятунок.

Доки Колер устиг зреагувати, камерарій заплющив очі, вигнув спину і з силою притиснув розпечене тавро до власних грудей. Шкіра зашипіла, обвуглюючись.

— Мати Маріє! Блаженна Маріє… Дивися, як страждає твій син! — Він дико заволав од болю.

У кадрі з’явився Колер… Він незграбно стояв на ногах, рука з пістолетом сильно тремтіла.

Камерарій закричав голосніше і захитався на ногах. Тоді кинув тавро до ніг Колера і повалився на підлогу, корчачись з болю.

Далі все відбулося дуже швидко.

До кімнати ввірвались швейцарські гвардійці. Загриміли постріли. Колер схопився за груди і, стікаючи кров’ю, впав назад у крісло.

— Ні! — закричав Рошер, намагаючись зупини гвардійців, що стріляли в Колера.

Камерарій, усе ще звиваючись на підлозі, підкотився до Роше-ра і фанатично тицьнув на нього пальцем:

— ІЛЮМІНАТ!

— Ах ти мерзотнику! — закричав Рошер. — Ти нікчемний святенник…

Шартран трьома пострілами його зупинив. Рошер упав мертвий.

Гвардійці підбігли до попеченого камерарія. У кадрі з’явилося приголомшене обличчя Роберта Ленґдона. Він стояв навколішках біля інвалідного крісла й розглядав тавро. Тоді зображення сильно захиталося. Колер прийшов до тями і спробував відчепити мініатюрну відеокамеру від підлокітника крісла. Упоравшись, він простягнув її Ленґдону.

— Від-дайте… — прохрипів Колер, — від-дайте це… репортерам.

Після цього екран погас.

130

Камерарій відчував, як чудесний туман потроху розсіюється, а рівень адреналіну в крові поступово знижується. Коли швейцарські гвардійці вели його Королівськими сходами до Сікстинської капели, він почув спів на майдані Святого Петра і зрозумів, що гори зрушились.

Grazie Dio!

Він молив Бога, щоб дав йому сили, і Бог почув його молитву Коли в нього виникали сумніви, Господь промовляв до нього, У тебе священна місія, казав Господь. Я дам тобі силу. Але навіть із силою, яку дав йому Бог, камерарій відчував страх і не бум упевнений, що обрав правильний шлях.

Якщо не ти, переконував його Господь, то ХТО?

Якщо не тепер, то КОЛИ?

Якщо не так, то ЯК?

Ісус, нагадав йому Бог, урятував їх усіх… урятував від збаіі дужіння. Двома діяннями Ісус відкрив їм очі. Страх і надія Розп’яття й воскресіння. Він змінив світ.

Але це було дві тисячі років тому. Від часу чудо зблякло. Люди забули. Вони звернулися до фальшивих ідолів — технологій і чудес розуму. А як же чудеса серця?

Камерарій часто молив Бога навчити його, як змусити людей повернутися до віри. Але Бог мовчав. І тільки в найтеМнішу мить його життя Бог прийшов до нього. Тієї жахливої ночі!

Камерарій досі пам’ятає, як лежав тоді на підлозі в пошматованій піжамі й роздирав собі нігтями груди, намагаючись очистити душу від болю, що його завдали ті огидні слова… «Цього не може бути!» — кричав він, розуміючи, що це є. Брехня, про яку він дізнався, ятрила йому серце, наче пекельний вогонь. Єпископ, який взяв його до себе, чоловік, який став йому за батька, клірик, поруч із яким камерарій був весь час, доки той ішов до папського престолу… виявився брехуном. Звичайним грішником. Він приховував від світу вчинок, настільки віроломний за своєю суттю, що камерарій сумнівався, чи й сам Бог би його пробачив.

— А як же ваша обітниця? — кричав камерарій Папі в обличчя. — Ви порушили обітницю, дану Богові! Як ви посміли?!

Папа намагався щось пояснити, але камерарій не слухав. Він вибіг з кімнати і, нічого не бачачи перед собою, помчав коридорами. Він блював, роздирав на собі шкіру, доки не отямився, закривавлений і знесилений, перед могилою святого Петра. Мати Маріє, що мені робити? І в ту мить, мить болю і зради, коли камерарій лежав на холодній землі некрополя і благав Бога забрати, його з цього бездушного світу, Господь прийшов до нього.