Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 73

73

Ленґдон пригадав газетні вирізки, що їх уже багато років тому прислали йому колеги, які теж цікавились ілюмінатами. Спершу він подумав, що з нього вирішили поглузувати, і пішов до гарвардської бібліотеки, щоб з’ясувати, чи ці статті автентичні. Неймовірно, але виявилось, що вони справжні. Відтоді він завжди тримав їх на видному місці як зразок того, що навіть респектабельні медії часом переймаються параноєю щодо ілюмінатів. Раптом підозри преси здалися йому зовсім не такими вже й параноїдальними;.. Ленґдон і досі чітко пам’ятав ці статті.

БРИТАНСЬКА РАДІОМОВНА КОРПОРАЦІЯ7

14 червня 1998 року Папа Іван Павло І, що помер 1978 року, став жертвою змови масонської ложі Пі-2… Таємне товариство Пі-2 вирішило вбити Івана Павла І, зрозумівши, що він рішуче налаштований звільнити американського архієпископа Пола Марсінкуса з посади президента Банку Ватикану. Раніше банк підозрювали в сумнівних фінансових операціях з масонською ложею…

НЬЮ-ЙОРК ТАЙМС

24 серпня 1998 року Чому покійного Івана Павла І знайшли в ліжку одягненим у денну сорочку? Чому вона була розірвана? На цьому запитання не вичерпуються. Медичної експертизи не було. Кардинал Вілло не дозволив зробити розтин на тій підставі, що досі ще жодному Папі не проводили автопсії. Крім того, ліки, які вживав Іван Павло, загадково зникли з його тумбочки. Так само, як склянки, капці й заповіт.

ЛОНДОН ДЕЙЛІ МЕЙЛ

27 серпня 1998 року…за цією змовою стоїть підпільна масонська ложа, могутня й безжальна, що простягла свої щупальця аж у Ватикан.

У Вітторії в кишені задзвонив мобільний телефон. Несподіваний звук прогнав з голови Ленґдона неприємні спогади.

Вітторія розгубилась, не здогадуючись, хто б це міг їй телефонувати. Вона відповіла, і Ленґдон навіть на відстані упізнав різкий голос, що звучав у слухавці.

— Вітторія? Це Максиміліан Колер. Ну що, знайшли антима терію?

— Макс? Ви вже почуваєтесь нормально?

— Я дивився новини. У них нічого не згадували про ЦЕРН і антиматерію. Це добре. Що там у вас відбувається?

— Контейнера з антиматерією ми ще не знайшли. Станови ще складне. Роберт Ленґдон дуже нам допоміг. Можливо, нам удасться спіймати того типа, що вбиває кардиналів. Зараз ми їдемо…

— Міс Ветро, — перебив її Оліветті, — ви вже сказали більше, ніж достатньо.

Вона прикрила телефон рукою і роздратовано відказала:

— Командире, це президент ЦЕРНу. Він однозначно має право…

— Він має право, — різко перервав її Оліветті, — бути тут і займатися цією проблемою особисто. Не забувайте, що ви на відкритій лінії. Ви й так сказали більше, ніж достатньо.

Вітторія зітхнула.

— Максе?

— Я маю для тебе інформацію, — сказав Макс. — Про твого батька. Здається, я знаю, кому він розповів про антиматерію.

Вітторія спохмурніла.

— Батько казав, що не розповідав про це нікому.

— Боюся, Вітторіє, твій батько таки з кимсь поділився. Я мушу ще перевірити деякі протоколи служби безпеки. Скоро подзвоню шову. — Він відімкнувся.

Вітторія сполотніла. Запхала телефон назад до кишені.

— Усе гаразд? — запитав Ленґдон.

Вітторія кивнула, але з тремтіння її рук він зрозумів, що це неправда.

— Ця церква біля п’яца Барберіні, — сказав Оліветті. Він вимкнув сирену і подивився на годинник. — Маємо ще дев’ять хвилин.

Коли Ленґдон зрозумів, де розташований третій вказівник, то місцезнаходження церкви пробудило в нього якісь невиразні асоціації. П'яца Барберіні. Ця назва здалася йому знайомою… От тільки невідомо, у зв’язку з чим він її чув. Раптом він ігадав. Двадцять років тому під цим майданом почали будувати станцію метро, а історики мистецтва забили на сполох. Кони побоювались, що внаслідок підземного будівництва п’яца Ііарберіні може провалитися під вагою багатотонного обеліска, що стояв у центрі. Міська влада вирішила перенести обеліск и інше місце, а на майдані встановити невеличкий фонтан із назвою «Тритон».

У часи Берніні, збагнув Ленґдон, на п’яца Барберіні стояв обеліск! Якщо досі в нього й залишались якісь сумніви щодо місцезнаходження третього вказівника, то тепер вони остаточно зникли.

За квартал до майдану Оліветті звернув у провулок, проїхав іще трохи й зупинився. Він зняв піджак, засукав рукави сорочки і зарядив пістолет.

— Ми не можемо ризикувати, бо вас упізнають, — сказав він. — Вас двох показували по телевізору. Сховайтесь десь на протилежному боці майдану і стежте за головним входом. Я зайду ззаду. — Він витягнув знайомий пістолет і простягнув Ленґдонові. — Про всяк випадок.

Ленґдон наморщив чоло. Удруге за сьогодні йому дають пістолет. Він поклав його до кишені і тут згадав, що досі носить із собою сторінку з «Діаграми». Як він міг про неї забути? Треба було залишити її в архіві. Він уявив, як лютуватиме куратор, коли довідається; що цю безцінну реліквію тягали по всьому Риму, наче якийсь туристичний довідник. Потім Ленґдон подумав про гору битого скла й розкидані книжки й вирішив, що кураторові й без цього буде чим перейматися. Якщо взагалі архіви переживуть цю ніч…

Оліветті вийшов з авта і показав назад — туди, звідки вони приїхали.

— П’яца Барберіні там. Стежте за всім уважно, а самі не показуйтесь. — Він постукав по телефону на поясі. — Міс Ветро, перевірмо наш зв’язок.

Вітторія витягнула мобільник і натиснула кнопку, на якій було запрограмовано номер Оліветті. Телефон Оліветті беззвучно завібрував.

— Добре, — кивнув командир. — Якщо щось побачите, дайте мені знати. — Він звів курок. — Я чекатиму всередині. Цей виро док мій.

Цієї миті зовсім неподалік задзвонив інший мобільник. Убивця відповів.

— Говоріть.

— Це я, — сказав голос. — Янус.

— Вітаю, господарю, — посміхнувся убивця.

— Твоє місцезнаходження може бути відоме. Хтось збирається тобі перешкодити.

— Вони запізнились. Я вже про все подбав.

— Добре. Не ризикуй життям. Треба ще дещо зробити.

— Хто стане на моєму шляху — загине.

— Ті, що стануть на твоєму шляху, дуже добре поінформовані.

— Ви маєте на увазі американського професора?

— Ти про нього знаєш?

— Урівноважений, але наївний, — хмикнув убивця. — Недавно він говорив зі мною по телефону. З ним жінка. Здається, вона його цілковита протилежність. — Від згадки про гарячий темперамент дочки Леонардо Ветри убивця відчув легке збудження.

На мить на лінії запала тиша. Уперше за весь час убивця відчув, що господар вагається. Нарешті Янус заговорив:

— Якщо буде потрібно, убий їх.

— Вважайте, що вони вже покійники. — Убивця посміхнувся. Під думки про майбутню насолоду по тілу розлилося приємне тепло. Хоч жінку можна й приберегти як приз.

89

11а майдані Святого Петра спалахнула справжнісінька війна.

Усіх опанувала дика агресія. Автофургони медій, немов штурмові танки, наввипередки намагалися зайняти найвигіднішу позицію. Репортери, як солдати перед боєм, готували зброю — найсучасніші електронні засоби. По всьому периметру майдану інформаційні агентства захоплювали місця, щоб установити найновіше знаряддя медійних-війн — величезні дисплеї з пласкими екранами. /

їх можна встановлювати на даху автофургона або ж на портативних підмостках, вони слугують своєрідною вуличною рекламою, бо під час трансляції на екрані завжди присутній логотип відповідного інформаційного агентства. Якщо розташувати екран вигідно — наприклад, перед місцем подій, — то жодна мережа не зможе вести трансляцію, не рекламуючи водночас конкурента.

Незабаром майдан став не тільки ареною битви інформаційних агентств, а й місцем скупчення звичайної публіки. Глядачі стікалися сюди з усіх боків. Вільне місце на широченній п’яца стало ледь не розкішшю. Люди юрмилися довкола велетенських екранів і, затамувавши подих, слухали прямі репортажі про останні події.

вернуться

7

The British Broadcasting Corporation — BBC.