Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 75
ГОТЕЛЬ БЕРНІНІ
— За п’ять десята, — сказала Вітторія, уважно оглядаючи майдан. Раптом вона схопила Ленґдона за руку й потягла в тінь. Тоді показала очима на центр майдану.
Ленґдон простежив за її поглядом і заціпенів.
У світлі вуличного ліхтаря рухалися дві темні постаті. Обидві пули загорнуті в довгі плащі, на головах мали темні каптури — традиційний убір католицьких вдів. Ленґдон сказав би, що це жінки, але в темряві не можна було знати напевно. Одна здавалася доволі старою — вона згорбилась і йшла ніби через силу.
,Пруга — вища й сильніша — її підтримувала.
— Дайте пістолет, — попросила Вітторія.
— Не можете ж ви…
Спритно, як кішка, Вітторія вдруге за цей день запхала руку до його кишені й видобула пістолет. Тоді, цілком безшумно, гак начебто її ноги й не торкалися бруківки, вийшла зі сховку, іробила кілька кроків ліворуч і перебігла через майдан, набли-ішішись до дивної пари ззаду. Якусь мить Ленґдон стояв на місці, приголомшений. Тоді подумки вилаявся і поспішив за Вітторією.
Пара рухалась доволі повільно, і вже за півхвилини Ленґдон і І’>ітторія доганяли їх. Вітторія невимушено схрестила руки на і рудях, таким чином приховавши пістолет так, щоб його можна і іуло вихопити кожної миті. Чим більше скорочувалась відстань між ними, тим швидше йшла Вітторія, і Ленґдон мусив доклада-і и зусиль, щоб не відставати. Він ненароком спіткнувся об камінь, від чого той відлетів убік, і Вітторія сердито зиркнула на нього. Але двоє попереду, схоже, нічого не почули. Вони розмовляли.
Коли до них залишилося футів зо тридцять, Ленґдон став чути голоси. Слів він не розрізняв — чув лише тихе бурмотіння. Віт торія йшла щораз швидше. Вона послабила хватку так, що стало видно пістолет. Двадцять футів. Голоси лунали чіткіше — один був значно голосніший від іншого. Сердитий. Повчальний. Ленґдон збагнув, що цей голос належить старшій жінці. Різкий. Грубий. Ленґдон намагався розібрати, що вона говорить, аж раптом нічну тишу розітнув інший голос.
— Мі scusi! — Привітний тон Вітторії осяяв майдан, наче яскравий ліхтар.
Ленґдон напружився. Двоє у плащах різко зупинились і почали повертатися. Вітторія швидко йшла їм назустріч, так щоб вони не встигли опам’ятатись. Ноги в Ленґдона немов приросли до землі. Він помітив, як Вітторія звільнила руки. В одній блиснув пістолет. Тоді через її плече він побачив обличчя, на яке впало світло вуличного ліхтаря. Страх передався йому в ноги, і він кинувся вперед.
— Вітторіє, зупинися!
Однак Вітторія реагувала просто блискавично. Швидко й невимушено вона знову піднесла руки й обхопила себе так, як цс роблять жінки, коли мерзнуть. Пістолет зник з очей. Ленґдон підбіг до неї, мало не зіткнувшись із закутаними в плащі незнайомками.
— Buona sera, — бадьоро привіталась Вітторія, намагаючись приховати збентеження.
Ленґдон полегшено зітхнув. Перед ними, похмуро вигляда ючи з-під чорних каптурів, стояли дві літні жінки. Одна були така стара, що насилу стояла на ногах. Друга її підтримувала. Обидві стискали в руках вервиці. Від несподіваної зустрічі вони розгубилися.
Вітторія усміхнулась, хоч було видно, що вона схвильована.
— Dov’e la chiesa Santa Maria della Vittoria? Підкажіть, будьте ласкаві, де церква…
Жінки разом показали на силует великої будівлі на одній із вулиць у тому напрямку, звідки вони прийшли.
— Eld.
— Grazie, — подякував Ленґдон, обнявши Вітторію за плечі й легко відтягнувши назад. Він не міг повірити, що вони мало не напали на двох літніх жінок.
— Non si pud entrare, — попередила одна. — Е chiusa tempo-nineamente.
— Так рано зачинена? — здивувалась Вітторія. — Perche?
Обидві жінки заговорили одночасно. Вони були сердиті.
Ленґдон зрозумів тільки частину їхніх нарікань італійською. Виглядало на те, що п’ятнадцять хвилин тому вони були в церкві й молилися за Ватикан у цю важку для нього хвилину, аж раптом з’явився якийсь чоловік і сказав, що церква сьогодні зачиняється раніше.
— Hanno conosciuto Гиото? — напруженим голосом запитала Вітторія. — Ви знаєте цього чоловіка?
Жінки заперечно похитали головами й пояснили, що чоловік був «неотесаним іноземцем». Він силою змусив усіх, у тому числі молодого священика і прибиральника, йти геть, а коли ті пригрозили, що викличуть поліцію, тільки розсміявся й сказав, що не має нічого проти за умови, що поліцейські принесуть із собою відеокамери.
— Відеокамери? — збентежено перепитав Ленґдон.
Жінки розлючено фиркнули і назвали негідника bar-arabo. Тоді, сердито щось бурмочучи, пішли далі своєю дорогою.
— Bar-arabo? — перепитав Ленґдон. — Це що — варвар?
— Не зовсім так, — мовила Вітторія стривожено. — Bar-arabo — це така зневажлива гра слів. Насправді, це означає Arabo… араб.
Ленґдонові мороз пішов по шкірі. Він повернувся до церкви. Йому здалося, що за кольоровими вітражами він щось бачить, і від цього видовища в нього застигла в жилах кров.
Вітторія нічого не зауважила. Вона витягнула мобільник і натиснула клавішу автоматичного набору.
— Я попереджу Оліветті.
Занімілий з жаху, Ленґдон торкнувся її плеча. Тоді тремтячою рукою показав на церкву. Вітторія охнула. За кольоровими вітражами, неначе очі самого диявола, палахкотіло й розгоралося полум’я.
91
Ленґдон і Вітторія кинулися до головного входу в церкву — дерев’яні двері були замкнені. Вітторія тричі вистрілила з пістолета Оліветті у старовинний замок, і він розвалився.
У церкві не було притвору, і, щойно важкі двері відчинилися, Ленґдон і Вітторія побачили відразу усю церкву. Картина, що постала перед ними, була настільки несподівана й настільки дика, що Ленґдон аж мусив заплющити очі, а тоді розплющити знову, щоб розум зміг осягнути побачене.
Церква була оздоблена в стилі бароко: стіни з позолотою, розкішний вівтар. У самому центрі під головним куполом, немов велетенське погребальне вогнище, палали поскладані на купу дерев’яні лави. Іскри злітали високо, аж під купол. Ленґдон простежив поглядом за велетенськими язиками полум’я і заціпенів з жаху.
Високо вгорі з правого й лівого боку стелі звисали два троси, на яких під час богослужінь підвішують кадило з благовонним ладаном. Однак тепер на цих тросах було не кадило…
Там висіла людина. Оголений чоловік. Він був прив’язаний за зап’ястя до двох тросів, які напнулися так сильно, що мало не розірвали бідолашного надвоє. Руки його були широко розкинуті, ніби він був розіп’ятий на якомусь невидимому хресті у Божому храмі.
Ленґдон, немов паралізований, стояв і дивився вгору. За мить він побачив найстрашніше. Розтягнутий на тросах чоловік був живий… він підвів голову. На Ленґдона з німим благанням ди-пилися сповнені жаху очі. На грудях у чоловіка чорніло тавро. Ленґдон не бачив його виразно, але зміст тавра не залишав у нього сумнівів. Полум’я здіймалося вище і вже лизало чоловікові п’яти. Той голосно скрикнув і затремтів усім тілом.
Неначе під дією якоїсь невидимої сили, Ленґдон раптом кинувся по центральному проходу до величезного вогнища. Легені наповнились димом. За десять футів від пекельного вогню він на повній швидкості наткнувся на невидиму гарячу стіну. Жар обпік йому обличчя, він відсахнувся і, прикривши рукою очі, впав спиною на мармурову підлогу. Підвівся і, випроставши руки перед собою, як щит, знову пішов уперед.
За мить він зрозумів. Цей вогонь надто жаркий.
Ленґдон відійшов на кілька кроків. Оглянув стіни. Якийсь би важкий гобелен, подумав він. Якби чимось накрити цей… Однак він розумів, що гобелена тут бути не може. Це ж барокова церква, Роберте, а не якийсь клятий німецький замок! Думай! Він змусив себе знову подивитися на підвішеного чоловіка.
Дим уже клубочився під самим куполом. Троси, до яких були прив’язані зап’ястя чоловіка, йшли до стелі і, проходячи крізь шківи, спускалися вздовж протилежних стін до металевих затисків. Ленґдон подивився уважніше на один із затисків. Він був високо на стіні, але Ленґдон зрозумів: якщо він зможе до нього дістатися й послабити один із тросів, підвішений кардинал гойднеться вбік, подалі від вогню.
- Предыдущая
- 75/116
- Следующая
