Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 81

Але раптом зупинився. З-під саркофага почувся звук. Такого звуку боявся кожний пожежник.

— Bomba! — крикнув він. — Tuttifuori!

Сапери, що прибули на виклик, підняли кам’яну труну і здивовано витріщились на джерело електронного сигналу.

— Medico! — нарешті закричав один. — Medico!

99

— Від Оліветті нічого не чути? — втомлено спитав камерарій, повертаючись у супроводі Рошера з Сікстинської капели до кабінету Папи.

— Ні, сеньйоре. Я побоююсь найгіршого.

Коли вони дійшли до кабінету Папи, камерарій мовив глухим голосом:

— Капітане, я більше нічого зробити не можу. Боюсь, я й так уже зробив забагато. Тепер я йду до цього кабінету молитися. Прошу мене не турбувати. Решта — в руках Божих.

— Так, сеньйоре.

— Часу майже не залишилося, капітане. Знайдіть контейнер.

— Пошуки тривають. — Рошер завагався. — Зброя, схоже, схована дуже добре.

— Так. — Камерарій скривився, наче від болю. — Рівно о 23:15, якщо церква й далі перебуватиме в небезпеці, ви розпочнете евакуацію кардиналів. Відповідальність за їхню безпеку я покладаю на вас. І прошу лише про одне. Нехай ці чоловіки покинуть це місце гідно. Нехай вони вийдуть на майдан Святого Петра і стануть пліч-о-пліч із рештою світу. Я не хочу, щоб останнім епізодом в історії цієї Церкви були злякані кардинали, що втікають через чорний хід.

— Добре, сеньйоре. А як же ви? По вас теж прийти о 23:15?

— У цьому не буде потреби.

— Перепрошую?

— Я піду тоді, коли Господь дасть мені знак.

Рошер застановився, чи камерарій збирається йти на дно разом із кораблем.

Камерарій відчинив двері до кабінету й увійшов.

— До речі… — сказав він, повернувшись. — Хочу вас попросити ще про щось.

— Слухаю, сеньйоре?

— Сьогодні в цьому кабінеті чомусь дуже холодно. Я весь тремчу.

— Електричне опалення вимкнуте. Дозвольте, я розпалю нам камін.

— Дякую. Дуже дякую, — і камерарій втомлено усміхнувся.

І'ошер вийшов із кабінету Папи, залишивши камерарія молитися при світлі каміна перед невеличкою статуєю Діви Марії. Це (іула дивна, моторошна картина — чорна зіщулена тінь у мерехтливому світлі вогню. Рошер пішов довгим коридором. За мить:і іншого боку з’явився гвардієць. Він біг. йому назустріч. Навіть при світлі свічок Рошер упізнав лейтенанта Шартрана — молодого, зеленого, завзятого.

— Капітане, — звернувся Шартран, простягаючи мобільний телефон. — Здається, звернення камерарія таки подіяло. Тут на лінії чоловік, який каже, що має для нас важливу інформацію. Нін подзвонив на один із приватних телефонів у Ватикані. Не уявляю, звідки він узяв номер.

Рошер зупинився.

— Як ти сказав?

— Він хоче говорити тільки з найстаршим за званням.

— Від Оліветті нічого не чути?

— Ні, сер.

Він узяв телефон.

— Це капітан Рошер. Я найстарший за званням.

— Рошере, — почув він, — я поясню вам, хто я такий. А тоді скажу, що робити далі.

Коли незнайомець закінчив говорити й відімкнувся, Рошер стояв приголомшений. Він зрозумів, хто йому наказує.

Л в ЦЕРНі Сильвія Боделок насилу встигала реєструвати всі запити щодо придбання ліцензії, які надходили на голосову пошту Колера. Коли ж на столі директора задзвонив приватний телефон, Сильвія аж підскочила. Цього номера не знав ніхто. Вона взящ слухавку.

— Так?

— Міс Боделок? Це директор Колер. Зв’яжіться з моїм пілотом Літак має бути готовий за п’ять хвилин.

100

Роберт Ленґдон розплющив очі і побачив над собою розкішний розписаний фресками купол. Він не знав ні де він знаходити, ні скільки часу пробув без свідомості. Угорі клубочився дим Щось затуляло йому рот. Киснева маска. Він скинув її. У при міщенні стояв жахливий сморід — наче від паленого м’яса.

Ленґдон скривився від болю в голові. Спробував сісти. І І,ІІ(ним схилився чоловік у білому халаті.

— Riposati! — сказав він і легко натиснув Ленґдонові на груди, намагаючись покласти назад на спину. — Son ilparamedico.

Ленґдон не опирався. Думки кружляли, як той дим ш/| куполом. Що, чорт забирай, сталося? У свідомість знову:і.і повз страх.

— Sorcio salvatore, — сказав лікар. — Мишеня… рятівник. Ленґдон розгубився ще більше. Мишеня-рятівник?

Чоловік показав на годинник з Міккі-маусом у Ленґдона п і руці. У голові почало прояснюватись. Він пригадав, що ввімкнув будильник. Збентежено дивлячись на циферблат, він зауважив годину. 22:28.

Він різко сів.

І враз усе згадав.

За хвилину Ленґдон уже стояв біля головного вівтаря з браид мейстером і кількома пожежниками. Вони засипали його заии і.шпями, але він не слухав. У нього були свої запитання. У всьому тілі відчувався гострий біль, але він знав, що мусить діяти негайно.

До Ленґдона підійшов іще один пожежник.

— Я ще раз все оглянув, сер. Ми знайшли тільки тіла кардиналі Ґідери і командира швейцарських гвардійців. Жінки немає.

— Grazie, — подякував Ленґдон, не знаючи, радіти чи жаха-шся. Він пам’ятав, що бачив Вітторію на підлозі непритомну. І еі іер вона зникла. Єдине пояснення, яке спадало на думку, було невтішне. Убивця висловився по телефону чітко. Жінка з силою чолі. Це мене збуджує. Можливо, я перший тебе до ранку знайду. І тоді…

Ленґдон розглянувся.

— Де швейцарські гвардійці?

— Не можемо до них додзвонитися. Усі лінії Ватикану заблоковано.

Ленґдон почувався розбитим і самотнім. Оліветті мертвий. Кардинал мертвий. Вітторія зникла. І півгодини його життя як не бувало.

Було чути, що під церквою вже юрмились репортери. Ленґдон підозрював, що кадри страшної смерті третього кардинала неза-(і.іром з’являться в ефірі, якщо ще не з’явились. Ленґдон надіяв- и, що камерарій уже давно приготувався до найгіршого й ужив індповідних заходів. Евакуюй клятий Ватикан! Досить бавитись! Ми програли!

Раптом Ленґдон усвідомив, що всі бажання, що керували ним.(осі, — прагнення врятувати Ватикан, визволити чотирьох кар-ципалів, побачити на власні очі братство, яке він досліджував імгато років, — усе це враз утратило значення. Війну вони про-ірали. Тепер він був одержимий тільки одним бажанням. Дуже простим. Палким і примітивним.

Знайти Вітторію.

Він несподівано відчув у душі порожнечу. Ленґдон неоднора-юво чув, що напружені ситуації іноді зближують людей більше, ніж десятиліття спільного життя. Тепер він у це повірив. Залишившись сам, без Вітторії, він відчув щось таке, чого не відчувші уже багато років. Самотність. Біль додав йому сили.

Викинувши з голови все зайве, Ленґдон зосередився на голом ному. Він відчайдушно надіявся, що вбивця дбатиме насамперед про справу, а вже потім про задоволення. Бо інакше він запі:і ниться. Ні, сказав він собі,у тебе ще є час. Убивця ще не завершив і своєї місії. Він мусить вигулькнути ще раз, перш ніж назавжди! зникнути.

Останній олтар науки, думав Ленґдон. Убивці залишилос ь одне, останнє завдання. Земіїя. Повітря. Вогонь. Вода.

Він подивився на годинник. Півгодини. Ленґдон швидко пішом повз пожежників до «Екстазу святої Терези». Цього разу, дивлячис і. на вказівник Берніні, Ленґдон точно знав, що його цікавить.

Хай янголи у пошуку ведуть…

Просто над тілом святої на тлі золотого полум’я застиг янгол Берніні. В одній руці він стискав гострого вогненного списа. Лені дон простежив очима за напрямком списа — у правий бік церк ви. Погляд його натрапив-на стіну. У тому місці, куди показувап спис, не було нічого особливого. Проте Ленґдона це не збентс жило: він бо ж знав, що янгол показує на щось, розташоване десі, посеред Рима, далеко за стінами храму.

— Який це напрямок? — рішуче запитав Ленґдон, звертаючис ь до брандмейстера.

— Напрямок? — Брандмейстер подивився в бік, куди поки зував Ленґдон, і збентежено відповів: — Не знаю… мабуть, західний.