Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 83

Ленґдон тихо вислизнув на вулицю й обійшов журналістів, які ' групами заходили до церкви. Він перетнув п’яца Барберіні і, схо- навшись у тіні будинків, увімкнув рацію. Спробував зв’язатися t Ватиканом, але в рації тільки тріщало. Або він був поза зоною ік’язку, або ж для користування рацією потрібно було набрати якийсь код. Ленґдон крутив регулятори, натискав кнопки, але нічого не допомагало. Він зрозумів, що викликати підмогу, мабуть, не вдасться. Озирнувся в пошуках телефону-автомата. Жодного. Зрештою, до Ватикану й так зараз Не додзвонитися.

Він почувся дуже самотньо.

Відчуваючи, як упевненість тане, Ленґдон якусь мить постояв, оцінюючи своє жалюгідне становище: весь обсипаний уламками зогнилих кісток, поранений, смертельно втомлений і голодний..

Він озирнувся на церкву. Над маківкою, освітленою прожекторами медій і пожежними машинами, звивався дим. Може, варто повернутися й покликати когось на допомогу? подумав він. ()днак інтуїція підказувала, що помічники без спеціальної підготовки можуть тільки зашкодити. Якщо убивця нас побачить… Нін подумав про Вітторію й усвідомив, що це його остання нагода зустрітися з її викрадачем.

П’яца Навона, думав він, знаючи, що може дістатися туди добряче заздалегідь і підстерегти вбивцю. Він розглянувся в пошуках таксі, але вулиці були майже порожні. Навіть таксисти все покинули заради телевізора. До п’яца Навона була тільки миля, але Ленґдон не збирався витрачати дорогоцінні сили на пішу прогу-/іянку. Він іще раз глянув на церкву, застановляючись, чи не міг (ш він позичити в когось авто.

Пожежну машину? Мікроавтобус інформагентства? Жартуєш, чи що? ~ '

Відчуваючи, що хвилини невблаганно спливають, Ленґдон прийняв рішення. Витягнув з кишені пістолет і вчинив дещо, настільки на нього не схоже, що він аж запідозрив, що став одержимий дияволом. Ленґдон підбіг до одного-єдиного «сітроена», що зупинився перед світлофором, і націлився крізь опущене вікно на водія:

— Fuori!

Переляканий чоловік хутко вийшов з авта. Ленґдон ускочии за кермо й натиснув на газ.

101

Ґюнтер Ґлік був в офісі швейцарської гвардії. Він сидів на лаві в кімнаті для тимчасово затриманих і молився всім богам, яких тільки знав. Ох, тільки б це НЕ виявилося сном. Сьогодні він оприлюднив сенсацію, про яку не міг навіть мріяти. Про яку ніхто б не міг мріяти. Кожний журналіст на землі бажав би зараз бути на місці Ґліка. Ти не спиш, казав він собі. Ти став зіркою. Ден Разер у цю мить гірко плаче.

Макрі сиділа поруч і здавалася трохи приголомшеною. Ґлік на неї не сердився. Після ексклюзивної трансляції звернення камерарія вони вдвох показали світові страхітливі фотографії вбитих кардиналів і Папи — з отим страшнючим язиком! — а також монітор, на якому видно контейнер з антиматерією, що відлічує секунди. Неймовірно!

Звісно ж, усе це відбулося з благословення камерарія, і під замком в офісі швейцарської гвардії вони опинилися з іншої причини. Гвардійцям не сподобалося те, що Ґлік додав до репортажу на власний розсуд. Він знав, що розмова, яку він прокоментува н у прямому ефірі, не призначалася для його вух. Але це був його зоряний час. Іще одна сенсація!

— Теж мені самаритянин одинадцятої години, — невдоволено буркнула Макрі.

— Суперово вийшло, правда? — усміхнувся Ґлік.

— Тупіше не буває.

Вона просто заздрить, подумав Ґлік. Невдовзі після промови камерарія Ґлік знову випадково опинився в потрібному місці і? потрібний час. Він підслухав, як Рошер роздавав своїм людям накази. Здається, Рошерові подзвонив якийсь таємничий тип і сказав, що має важливу інформацію. Рошер говорив, що цей чоловік може їм допомогти, й наказував гвардійцям приготуватися до його візиту.

Хоч ця інформація явно не призначалась для сторонніх пух, Ґлік учинив так, як учинив би на його місці усякий порядний репортер — без сорому й совісті. Він знайшов темний закуток, наказав Макрі ввімкнути камеру й поділився новиною зі світом.

— Несподіваний поворот подій у Божому місті, — оголосив він, грізно примружившись. Тоді повідомив, що до Ватикану їде таємничий гість, який врятує Церкву. Ґлік охрестив його самаритянином одинадцятої години — чудове прізвисько для безликого незнайомця, що з’являється в останню мить, аби зробити добру справу. Інші інформагентства підхопили сенсаційну новину, і Ґлік іще раз увічнив своє ім’я.

Я неперевершений, із задоволенням думав він. Пітер Дженнін/с сховається.

Звісно ж, на цьому Ґлік не зупинився. Доки загальна увага була прикута до нього, він на додаток поділився зі світом власними міркуваннями про всю цю змову.

Блискуче. Просто блискуче.

— Ти нас обох підставив, — заявила Макрі. — Ти все зіпсував.

— Чому це? Я був неперевершений!

Макрі подивилась на нього недовірливо.

— Колишній президент Джордж Буш — ілюмінат?

Ґлік усміхнувся. Невже це не очевидно? Ні від кого не таємниця, що Джордж Буш був масоном тридцять третього ступеня і саме він очолював ЦРУ у той час, коли воно припинило розслідування у справі ілюмінатів через брак доказів. А всі ці промови про «тисячу точок світла»! І про «новий світовий лад»… Буш, поза всяким сумнівом, був ілюмінатом.

— А навіщо ти приплів ще й ЦЕРН? — докоряла Макрі. — Завтра під твоїми дверима вишикується довжелезна черга з адвокатів.

— ЦЕРН? Ой, ну що ти! Це ж так очевидно! Подумай лишень. Ілюмінати зникають у п’ятдесятих роках приблизно в той самий час, коли з’являється ЦЕРН. ЦЕРН — це рай для всіх просвітлених людей на землі. Мільйонні пожертви від приватних осіб. Вони створюють зброю, яка може знищити церкву, і раптом… її в них викрадають!

— І це ти вважаєш достатньою підставою, щоб заявляти на весь світ, що ЦЕРН — новий плацдарм ілюмінатів?

— Звичайно! Братства ж просто так не зникають. Ілюмінати мусили кудись подітися. ЦЕРН для них — ідеальний притулок. Я не стверджую, що кожний науковець у ЦЕРНі — ілюмінат. Мабуть, це схоже на велику масонську ложу, більшість членів якої — невинні люди. А от верхні ешелони…

— Ґліку, ти колись чув про наклепи? А про відповідальність?

— А ти колись чула про справжню журналістику?.

— Журналістику? Ти вигадуєш нісенітниці і називаєш це журналістикою! Мені треба було вимкнути камеру! А що за фігню ти наплів про корпоративний логотип ЦЕРНу? Символ сатаністів? Ти що, з глузду з’їхав?

Ґлік усміхнувся. Макрі явно йому заздрила. Логотип ЦЕРНу був його найблискучішою здогадкою. Після звернення камерарія всі інформагентства заговорили про ЦЕРН і антиматерію. На деяких каналах логотип ЦЕРНу красувався як фон. Він доволі стандартний — два кола, що символізують прискорювачі части — нок, і п’ять рисок, що відходять від них і символізують інжектори. Весь світ зараз споглядав цю емблему, але тільки він, Ґлік, який сам трохи цікавився символами, побачив у ній приховані символи ілюмінатів.

— Ти ж не символог, — не вгавала Макрі, — ти просто репортер, якому несподівано пощастило. Символами нехай би займав ся професор із Гарварда.

— Професор із Гарварда це проґавив, — відповів Ґлік. '

Зв’язок цього логотипа з ілюмінатами неможливо не помітити!

Від радості він увесь аж сяяв. Хоч ЦЕРН має багато прискорювачів, на емблемі їх лише два. Два — це число, що символізує дуалізм ілюмінатів. Хоч більшість прискорювачів має лише один інжектор, на логотипі їх зображено аж п’ять. П’ять — це число, що символізує пентаграму ілюмінатів. Але головний фокус був після цього. Ґлік звернув увагу глядачів на те, що логотип ЦЕРНу містить велику цифру «6», утворену одним колом і рискою. А якщо малюнок обернути, з’являється ще одна шістка… а тоді ще одна. Тобто логотип ЦЕРНу містить три шістки! 666! Число диявола! Знак звіра!

Ґлік був генієм.

Макрі готова була його вдушити.

Ґлік знав, що заздрість рано чи пізно мине, й особливо не переймався. Йому спало на думку інше. Якщо ЦЕРН — штаб-квартира ілюмінатів, то чи не там тепер зберігається славнозвісний «діамант ілюмінатів»? Ґлік читав про нього в Інтернеті — «дивовижний алмаз, народжений давніми стихіями, — такий досконалий, що всяк, хто його бачив, застигав у німому подиві».