Кінець Великого Юліуса - Сытина Татьяна - Страница 34

— Я — Кірин товариш, мене звуть Володею! — пояснив юнацький голос. — Ходімте, я доведу вас до дивана… Вам погано?

— Так! — сказав Горелл. — Це зі мною буває. Кілька годин. Боже, як болить голова! Ні в якому разі не викликайте лікаря і не роздягайте мене, я ввечері мушу їхати. Та… скажіть Аделіні Савеліївні, що я від Мещерського… Мещерський шле привіт!

Його палаюча голова вдавилась у клейончастий валик дивана, і більше він нічого не чув.

Цінителя балету і знавця старовинних соборів доктора філософії Робертса спіткало справжнє людське нещастя…

Його дочка Белла на дачі під час сніданку проковтнула кусок скла.

Склянка, з якої вона пила гаряче молоко, виявилась тріснутою біля краю. Непомітно для дівчинки важкий півкруглий кусок скла просковзнув разом з молоком в рот і далі — в горло.

Белла скрикнула, закашлялась і відкинула склянку. З кожним приступом кашлю з її рота витікали струмочки крові. Дівчинка зблідла, втрачала сили. Мати, плачучи, тримала її на руках. Робертс побіг у гараж по машину.

На той час, коли Беллу привезли в дитяче відділення лікарні імені Скліфосовського, осколок скла вже глибоко зайшов у тканини і горло запухло.

Подружжя Робертс провели страшні півтори години в приймальній дитячого відділення, чекаючи зустрічі з хірургом.

Нарешті хірург вийшов і сказав:

— Загалом так! Операція пройшла вдало. Скло витягли. Зробили переливання крові. Якщо треба буде, повторимо переливання. Є, звичайно, труднощі. Годувати її доведеться через зонд, ну і все таке інше… Температура трохи високувата… Подивимось, що буде завтра!

— Пане хірург! — сказав Робертс, у якого судорожно пересмикувалось підборіддя. — Ми з дружиною дякуємо вам від усього нашого серця… Ми благаємо, ради всього святого благаємо дозволити дружині доглядати за Беллою! Адже жодні руки не замінять материних. Благаємо!

Хірург поморщився, подумав і сказав:

— Звичайно, це всупереч правилам. Дівчинка велика. Але оскільки ви наші гості, підемо на поступки. Нехай мати залишається, я її проведу до дівчинки…

Дружина Робертса заплакала. Через хвилину хірург повів її у відділення. Пан Робертс повернувся додому один.

Зразу ж, як тільки він увійшов до себе в квартиру, до нього прийшов Білліджер.

— Великі новини! — сказав Білліджер. — Є неприємні відомості від Горелла!

— Зараз! — втомлено зітхнув Робертс. — Я тільки що одвіз Беллу в лікарню…. Дайте мені опам'ятатись!

— Так, так, даруйте! — квапливо вибачився Білліджер. — Як почуває себе бідолашна дівчинка?

— Не знаю, дружина лишилась з нею. Мабуть, погано! Так що, ви кажете, повідомив Горелл?

— Відомості надійшли з резервної точки, з Афанасіївського провулка!

— Ви збожеволіли!.. — Робертс побілів і відразу забув про дочку. — Значить, провал!

— Так, і вже, мабуть, давно! — розгублено усміхнувся Білліджер. — Не розумію, сер, де був ваш славнозвісний нюх! Усі останні повідомлення Горелла виявились підробленими… Ми з вами листувалися з працівниками державної безпеки!

— Що повідомляє Горелл?

Робертс гарячково намагався уявити собі розміри катастрофи. Чи позбувся Горелл переслідувачів, прибувши на Афанасіївський? А що, як і ця точка вже під наглядом? Тоді — повний провал! Можливо, навіть ще один міжнародний скандал!

— Він просить переслати повий комплект документів на інше ім'я і новий комплект апаратури. Перший довелось покинути при відступі. Він наполягає на п'ятнадцятому варіанті.

— Ай-ай-ай… — переривчасто зітхнув Робертс і взявся за серце. — Це нікуди не годиться, Білліджер! Не можна було втрачати апаратуру…

— Якщо так трапилось, значить у Горелла не було іншого виходу! — знизав плечима Білліджер. — І я особисто думаю, що п'ятнадцятий варіант найбільш прийнятний у даних умовах!

— Почекайте, почекайте, Білліджер! — роздратовано сказав Робертс. — Треба поміркувати! Треба терміново зв'язатись із керівництвом. Самотужки вирішувати це питання я не можу…

— Я гадаю, що керівництво буде дуже невдоволене вами! — зловтішно зауважив Білліджер. — Адже це ваш провал! Горелл завжди все виконує якнайточніше. Виходить так, начебто ми з вами перешкодили його роботі! Так, так! — повторив Білліджер, помітивши рух протесту в Робертса. — Запевняю вас, у керівництва буде саме такий погляд на це!

— Так… Там, дома, їм все здасться надзвичайно простим! — злобно сказав Робертс, вмикаючи лампу на письмовому столі. — Я б теж непогано керував операціями — звідти!

— Ні, сер! Якщо ми з вами сьогодні повідомимо про наш великий промах, — з насолодою сказав Білліджер, — боюсь, що вам уже ніколи не доведеться керувати!

— Як ви сказали? — грубо перебив Робертс, відводячи погляд від співбесідника. — Він просить документи, гроші і апаратуру? П'ятнадцятий варіант? Ну що ж! — з тяжким зітханням погодився Робертс. — Зараз я подзвоню в лікарню, узнаю, як Белла, і почнемо готувати операцію. Займіться документами, Білліджер! А по-вашому, точка на Афанасіївському надійна? — улесливо спитав Робертс, кладучи руку на важіль телефону.

— Я нікому не вірю! — жовчно відповів Білліджер уже біля дверей… — Хіба надійна грязюка, через яку іноді доводиться йти? Вона неминуча в сиру погоду і тільки… Передайте моє щире співчуття вашій дочці і дружині!

Робертс мовчки кивнув і почав набирати номер чергового лікаря.

— Як я з'ясував, — доповідав Смирнову капітан Берестов, — хазяйка квартири у Великому Афанасіївському, Аделіна Савеліївна Прейс, ніде не працює. Її чоловік, інженер-будівельник, прописаний на іншу адресу, на Покровці…

— Чоловік зв'язаний з промисловим будівництвом? — швидко спитав Смирнов.

— Ні, спеціаліст по дачних котеджах. Сім'я Аделіни Савеліївни складається з дочки-студентки і старухи, хатньої робітниці, яка живе з ними близько сорока років.

— Товаришу Берестов, у вашій групі підібрались хороші, чесні люди! — трохи стривоженим тоном почав Смирнов. — Це я знаю! — продовжував він. — Але все-таки поговоріть окремо з кожним із своїх людей. Нехай зрозуміють, яка відповідальність лягає зараз на наші плечі! Наступає найважчий момент операції!

— Ми це розуміємо, товаришу полковник! — кивнув Берестов.

— Окремо з кожним поговоріть! — наполягав Смирнов. — Помилитись нам зараз не можна!

— Так, це вірно! — погодився Берестов! — Гарасиме Миколайовичу, як Захаров себе почуває?

— Погано з Захаровим, капітане! — похмуро сказав Смирнов. — Ніж у цього негідника був отруєний. Кров весь час переливають, а користі ніякої. Гасне.

— А… хлопчик не заговорив?

— Ні. Погані, погані справи, Берестов. Коли б можна було таких, як Горелл, зразу ізолювати, як скажених собак!

— Ще б пак! — зітхнув Берестов.

— А от возимось! — із злістю підхопив Смирнов. — Візьмемо — теж не легше, доведеться копатись у всій погані, яку зібрав негідник за довге життя!

— Товаришу полковник, дочка у Прейс користується авторитетом в інституті… Дані загалом позитивні. І хлопчина до них ходить, друг її, комсомолець. З матір'ю в неї незгода.

— Ні вже, товаришу капітан, давайте будемо на себе надіятись! — незадоволено перебив Смирнов. — Основне зараз — гнучкість і твердість. От зумійте поєднати дві такі якості! А все-таки ви впевнені, що він прийшов на Афанасіївський саме тому, що ви проявили гнучкість?

— Аякже, товаришу полковник! — ображено відповів Берестов. — Хіба ж він собі ворог?

— Ну, ну! Я розумію, вам важко. Але завдання здійсниме! Пам'ятаєте, товаришу Берестов, після нападу на Захарова він же майже дві доби вас не відчував! Хіба ви тоді якось особливо працювали? Ні, злі були на нього за товариша! Ось ви тепер, як комуніст, як командир, допоможіть кожному з своїх людей відчути, що це за птиця Горелл! Адже одним тільки розумом жити не можна, капітане! Без палкого серця немає чекіста! Згадайте Фелікса Едмундовича!

Така розмова відбулась між Смирновим і капітаном Берестовим приблизно опівдні.

А ввечері, о сьомій годині, капітан Берестов подзвонив полковникові і голосом, який зривався від злості і хвилювання, повідомив, що Горелл арештований.