Прекрасні катастрофи - Смолич Юрий Корнеевич - Страница 42

— О!

— І Гальванеску добровільно погодився на таку операцію?

— Зовсім добровільно. Звісно… під мушкою того ж браунінга.

Веселим сміхом реагували лікарі на ці слова Сахно.

— Мені не пощастило. Доктор Гальванеску піймав мене. Мої друзі — шофер Чіпаріу та рибалка Йонеску — заплатили за спробу визволити мене. Їх полонили і препарували на рабів поміщика Гальванеску. Я також мала бути препарована для виконання функцій покоївки доктора Гальванеску замість слуги, якого мені довелося попсувати, забити, будемо говорити, коли я тікала. Але пізніше мені пощастило. Я втекла вдруге і остаточно, препарувавши самого препаратора і захопивши з собою своїх товаришів. Ну, та не про це тут зараз мова. Товариш Думбадзе правий — я не докінчила ще моїх пояснень. Яким способом доктор Гальванеску обертав препаровані людські тіла на своїх робітників? Яким способом він примусив їх виконувати робочі функції?

— Так! Так! — відгукнулися всі.

Сахно присунула знову до себе згаданий вище апарат.

— Справа, бачите, в тому, що рінгерлоківська рідина, як виявляється, може бути прекрасним середовищем для проходження гальванічного електричного струму.

Ну, згадаймо відрізану жаб’ячу ногу, яку нам показували ще в школі. Вона згиналася й розгиналася, коли через неї пускали струм. Отже, в організмі, насиченому рінгерлоківською рідиною, можна утворити постійну циркуляцію електричного струму. Напруження його, певна річ, можна зосередити на котромусь одному із органів організму. На якийсь один м’яз чи сплетіння м’язів, що керують моторними функціями певного органа. І дати їм рух, як тій жаб’ячій нозі. Наприклад, на м’язи, що дають руці рух від плеча наперед. Або від плеча назад. Елементарний рух руки пильщика, що ріже дрова.

Зосередження напруження струму на м’язах ноги, якими згинають й розгинають ногу під коліном, разом із напруженням струму в пахових м’язах, що дають нозі поступальний рух — дають елементарний рух ніг, потрібний для пересування з місця на місце. Тобто — ходіння.

Досі докторові Гальванеску пощастило вже опанувати керівництво кількох десятків, правда, найелементарніших рухів ніг, рук та хребта. Але цього вже досить для того, щоб виконувати такі роботи, як різання, рубання, копання й такі функції, як просте управління навіть найскладнішими машинами та пристроями. Наприклад, вмикання й вимикання рубильника, сіпання важеля, обертовий рух колеса тощо. Це дає можливість Гальванеску ставити робітників за керівників до машин. Що ж до загального керівництва цілим процесом роботи, то знову ж через передатні інстанції механічного керування машин механізованими людьми, а механізованих людей машинами — воно здійснювалося самим господарем з допомогою радіо.

Досягнення в керуванні механізмами на віддаленні з допомогою радіо, які давно вже відомі нашій науці, досі переважно в частині військової техніки, лихий геній доктора Гальванеску вдосконалив і широко використав для керівництва своїм господарством…

— Чудово! — нарешті заговорив і професор Трембовський. — Чудово! А чому ви прийшли до нас? Що ви хочете?

Сахно трохи помовчала, обвівши поглядом усіх слухачів.

— Злий геній капіталіста й експлуататора доктора Гальванеску обертав людей, робітників на неживі ляльки. Між ними він таким чином спотворив і товаришів Чіпаріу та Йонеску, яких мені пощастило видерти. Я хочу, щоб ви повернули їх до життя…

Професор не сказав свого неодмінного “чорт забирай” і, спустивши голову, на мить задумався. Проте він зразу підвів голову й з усмішкою глянув Сахно в очі.

— Під мушкою вашого браунінга?

Всі зареготали. Сахно з професором перші.

— Що ви, професоре! Ми з вами радянські вчені…

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Мрії Коломійця нарешті здійснилися. Двері трансплантаційного відділу перед ним розчинилися.

Притамувавши схвильований віддих, Коломієць переступив через поріг цього святая святих сучасної хірургії, його студентське серце прискорено билося. Він зараз побачить усе те, про що тільки чув на лекціях та читав у підручниках в таких загальних та невиразних висловах. У лекціях та підручниках цей розділ хірургії так стиснуто, так загально й несміливо викладено. Ах, ці підручники стільки товчуть про речі загальновідомі і легкоприступні, але так бояться трактувати сміливі, не розв’язані ще або дискусійні проблеми медицини! І надто саме з цієї галузі — вівісекції. Коломієць переступив поріг, силкуючись затамувати надмірне биття схвильованого студентського серця, і враз спинився, вражений і захоплений.

Думбадзе тихо причинив двері і підійшов ближче до Коломійця. Коломієць стояв, прикипівши очима просто перед собою, і притримував лівою рукою ту частину грудей, під якою билося його схвильоване студентське серце, його очі прикипіли до великої кубічної скляної посудини на високому вузькому п’єдесталі. Там у тр. охи мутнуватій, половистого відтінку рідині лежало вирізане людське серце разом з найближчими судинами і — пульсувало…

Воно було живе, воно жило, це серце без людини! Воно жило собі само тут, в цій мутнуватій рідині, своєму інфузійному середовищі. Воно билося, пульсувало, його м’язи скорочувалися, і коли б наситити його протоки кров’ю, воно б гнало цю кров. Ось воно, сірувато-синє, м’язисте, дебеле й тендітне людське серце. Ось воно саме по собі, оголене, спокійно й розмірено пульсує проти другого, живого й насиченого кров’ю, схвильованого й розбурканого студентського серця. Це, друге, серце пульсує швидше і дужче, бо захоплення прискорює його биття.

Коломієць і Думбадзе стояли в першій кімнаті трансплантаційного відділу. Це був величенький зал без вікон, із світлом, що спадало з скляної стелі. Вдень це було сонячне світло крізь скляну баню на даху, вночі це було розсіяне світло з захованих між рамами електричних ламп. В усіх чотирьох стінах залу були двері, з десяток дверей. Вони вели в палати з хворими, до операційної, до лабораторії, до кімнати медперсоналу, до кабінету асистента відділу. Зал був центром усього відділу. Він був просторий і порожній. Крім круглого стола посередині, трьох десятків стільців та невеличкої конторки, тут не було меблів. Тут інколи відбувалися засідання кафедри, наради аспірантури, збори практикантів, вузькі доповіді професора або його найближчих помічників про незвичайні операції, видатні експерименти тощо. В кутку темніла сітка та засклені грати ліфта. То був підйомник з підвалів, звідкіля подавалися до лабораторії заморожені чи препаровані трупи тварин або людей для експериментальних розтинів.

Праворуч від вхідних із загального клінічного корпусу дверей, на високій тумбі, в якій захована була складна апаратура, стояла ота кубічна скляна банка з препарованим людським серцем. Оживленим людським серцем, вирізаним із трупа. Коли таке препароване серце через якийсь час втрачало свої штучно викликані моторні функції, хтось із практикантів чи інтернів вирізав нове з трупа, препарував його і оживлював замість уже негодящого старого. Це встановилося, як тверда традиція трансплантаційного відділу. Оживлене серце не завмирало. Воно немовби стояло на чатах там, біля входу. Воно немовби зустрічало кожного, хто приходив, і, як прапор, як бойове гасло, вістувало йому ідеї, прагнення, сенс боротьби цього бойового загону радянської хірургії, що розташувався тут. Це був один із загонів боротьби із смертю, боротьби за продовження життя, боротьби за творення живого із мертвого, життя із смерті.

Коломієць застиг перед цим прапором, перед цим оживленим серцем, і сотні думок вирувало в його запальній студентській голові. Це були думки про людину. Про її життя. Про її смерть. Про її геніальність.