Прекрасні катастрофи - Смолич Юрий Корнеевич - Страница 86

— Адже сучасна фізика й хімія дають медицині величезний матеріал, цілу науку про сонце та його вплив на живу тканину, на живі клітини. Сонячний промінь, такий химерний і незрозумілий першому-ліпшому геліотерапевтові з приморського пляжу, такий небезпечний у руках профана, може обернутися на колосальне джерело людського здоров’я, коли покликати на поміч всі знання фізики й хімії. Що знає сучасна геліотерапія про сонячне світло, як таке, про цілющі властивості “білого”, тобто змішаного сонячного променя? Вона…

Думбадзе нарешті перестав мацати себе по кишенях, — він знайшов, що шукав.

З внутрішньої кишені він вийняв бумажник, а з нього добув невеличкий клаптик газетного паперу — звичайну собі газетну вирізку. З тріумфальним виглядом він поклав її на стіл перед Нен-Сагором. Нен-Сагор не встиг глянути не неї, докінчуючи свою мову:

— Сучасна геліотерапія в загальних рисах знає таке: сонячне світло збуджує людський організм, сонячне світло підвищує кислотні процеси, сонячне світло викликає гіперемію периферійних жил, тобто гонить кров від глибоких жил і тим знижує кров’яний тиск. Сонячне світло підвищує температуру тіла, сонячне світло прискорює і тим поглиблює дихання, сонячне світло прискорює газовий обмін речовин, сонячне світло, діючи через центральну нервову систему, змінює нервово-м’язовий апарат. Це все. Як це багато! Але заразом, — як це загально, як це ненауково! — Тут Нен-Сагор на мить спинився і поглянув на газетну вирізку, запропоновану йому Думбадзе.

На жаль, вона була писана російською мовою, і Нен-Сагор не міг збагнути її змісту. З жестом нерозуміння він повернув її Думбадзе.

— Наша заслуга — “сонцепоклонників”, як охрестив мене з моїми однодумцями сорок сьомий з’їзд Королівського медичного товариства, саме в тому, що ми насамперед фізико-хіміки, а тоді вже — медики. Наша геліотерапія тим і різниться від консервативної офіціальної геліотерапії, що ми використовуємо абсолютно всі знання фізики й хімії та ще самі працюємо в галузі експериментальної фізико-хімії як дослідники — ніяк не більше, і жодного знахарства тут, певна річ, нема! Суть лише в тому, що ми — “сонцепоклонники”,— Є використовуючи сонячний промінь для медичних процедур, не беремо його таким, яким він спадає на нашу землю, а, як і слід фізико-хімікам, розкладаємо на його складові світло- і теплочастини. Ми маємо справу не просто з сонцем, а з його спектром! Звідси і його лікувальне використання. А що знає сучасна геліотерапія про сонячний спектр, про цілющі властивості, зокрема, кожного променя сонячного спектра, кожного кольору сонячного проміння? Нічого! Чи майже нічого. Вона трохи хіба знає про те, що червоний колір збуджує, а синій заспокоює. Це надто мало. Вона ще трохи знає про те, що “засмаглість” — це діяння хімічних, ультрафіолетових променів. Це також мало. Цього досить для пустотливої дамочки, що хоче на березі моря засмагліти й стати гарною, бо це їй до лиця, але цього надто мало для медика, що хоче лікувати сонцем. Це занадто мало!

Нен-Сагор спинився передихнути, й Думбадзе скористався з цього, щоб знову передати йому газетну вирізку, тепер уже з перекладом на аркушику з блокнота. Нен-Сагор узяв цю записку і держав перед собою, поки говорив далі:

— Геліотерапія, сонцелікування, зараз наймодніша медична новинка. Про неї можна почути скрізь. Про неї говорять, пишуть, кричать усі. Всі нею захоплюються. Всі їй вірять і хочуть лікувати нею свої недуги. З року в рік відкриваються нові й нові санаторії, курорти багатіють, на приморських пляжах ніде пройти, мільйони людей щороку їдуть на курорти, тікають до сонця й жертвують усім, щоб спробувати вилікувати свої хвороби всемогутньою сонячною енергією. І скільки хворих розчаровано повертаються назад, скільки проклинають і себе, і лікарів, що порадили їм ужити цього методу, — здобувши під сонцем ще нові хвороби і ніяк не позбувшись старих. А скільки й зовсім гине там, на приморському пляжі,— Є понівечені, замордовані, убиті профанською геліотерапією, скільки людей повік покалічено “сонячними ваннами”, “сонячними душами”, “соляріями” та іншими невігласькими злочинними вигадками!..

Він схвильовано спинився і поглянув на папірець, який усе ще тримав перед очима. Він прочитав переклад поданої Думбадзе газетної вирізки.

“У Слуцьку, поблизу Ленінграда, закінчено будівництво “Палацу сонця” (активно-метричний інститут). “Палац сонця” буде вивчати кількість променистої енергії, що спадає на землю за різних умов”.

— Кількість! А якість? — повернувся він до Думбадзе. — А якість?

— Це також стане в програмі робіт, — захвилювався Думбадзе.

— Це чудово! — зразу ж відгукнувся Нен-Сагор: — Я дуже радий, що нарешті дочекався того часу, коли не сам буду в світі. Ми домовимося з вами… — Але тут Нен-Сагор згадав про умови конспірації своїх двох гостей і нагло перервав мову, обернувшись знову до трьох мовчазних і скептичних ескулапів.

— Наша заслуга в тому, що ми стали на той постулат, що кожний складовий кольористий промінь сонячного спектра, впливаючи на клітини людського організму, має свої особливі, свої особисті цілющі, лікувальні властивості. Ви розумієте, що коли точно знати ці цілющі впливи кожного променя спектра на кожний з органів людського організму і на центральну нервову систему, то…

Тут Нен-Сагорові несподівано перешкодили. Двері кабінету раптом розчинилися й до нього швидкою ходою ввійшла місіс Ліліан.

Місіс Ліліан була дуже стурбована.

Принаймні вона навіть забула привітатися до присутніх. Вона просто пройшла до діда й заговорила до нього дуже швидко, гаряче й схвильовано.

Ніхто з присутніх, крім асистента Ями, не міг зрозуміти її, бо говорила вона мовою гінді. Але, безперечно, вона прийшла з якимось дуже важливим повідомленням, бо, тільки почувши її перші слова, асистент Яма зірвався з місця й підійшов ближче.

3 сер О сполохано насторожилися.

Альберт Сю, тільки тепер здобувши змогу випростувати над стенограмою втомлену руку, поглянув на місіс Ліліан більше з подякою, ніж з цікавістю.

— Але ж, — пробурмотів сер Овен Прайс, відкопиливши губу, — місіс Ліліан не може похвалитися своєю чемністю: вона так раптово вдерлася сюди, що навіть перелякала мене. Навіть якби сталася десь поблизу пожежа, то й тоді…

— Пожежа? — злякано сахнувся сер Олівер Вебенс. — Де пожежа?!

Він до нестями боявся вогню. Крім того, він трохи задрімав під кінець Нен-Сагорової промови, і розбудив його не так прихід місіс Ліліан, як шепіт його колеги з цим страшним словом — пожежа!

Нен-Сагор у цей час рвучко встав.

— Я прошу пробачити мені,— Є промовив він і хутко попростував до дверей.

Місіс Ліліан пішла за ним. Яма теж нерішуче подався за ними.

— Це мені подобається! — розвів руками сер Овен Прайс. — Нас лишити самих! Нехай навіть трапилося якесь нещастя, але не можна ж так, не попередивши…

— Дійсно, — сер Кеммері теж звів плечі з пихою стопроцентного джентльмена. — Але чи й можна шукати чемності в цій… дикій країні?

Сер Олівер Вебенс негайно ж погодився з своїми двома колегами.

— Як вам сподобалася критика сучасної геліотерапії? — звернувся сер Овен Прайс, терапевт, до Думбадзе. — І це він говорить нам, терапевтам, просто в лице… Альберте, ви все справно нотуєте?

— Так, сер, — схопився клерк, — я нотую все дуже справно.

Коломієць не стерпів і, залишивши Думбадзе в приємній компанії трьох набундючених ескулапів, тихо вийшов з кімнати. Цікавість тягла його навздогін за Нен-Сагором.

В коридорі не було нікого. Кабіна ліфта була внизу. Коломієць перехилився через поручні сходів і побачив Яму, що сходив униз. Швидкою ходою Коломієць пішов за ним. На третьому повороті він його наздогнав.

— Що там трапилося? — спитав він Яму. — Може, потрібна й наша допомога?

Яма нічого не відповів. Він тільки зробив короткий рух рукою, запрошуючи Коломійця йти за ним. Вони вийшли в палісадник.