Прекрасні катастрофи - Смолич Юрий Корнеевич - Страница 89

Вони були спокійні. Хвилювалися інші. Хвилювався Яма. Хвилювалися Думбадзе з Коломійцем.

Надто хвилювався темпераментний Думбадзе. Під час Нен-Сагорової мови він не раз зривався з місця, патлав свою шевелюру та позичав цигарок з портсигара сера Овена Прайса, не просячи навіть на те дозволу. З його уст не раз зривалися гарячі репліки: “Надзвичайно! Блискуче! Геніально! Та невже?..” Але зараз, коли Нен-Сагор зовсім закінчив, він теж на якийсь час замовк. Видно було, що Нен-Сагорова доповідь справила на нього надто сильне враження, і перехвильований Думбадзе неспроможний був ніяк на неї реагувати. Хвилин зо дві проминуло в загальній мовчанці. Нарешті Думбадзе опанував себе і зміг заговорити. Але його репліка на цей раз, навдивовижу, не виявила ні захоплення, ні піднесення. Навпаки, він досить іронічно ще раз поглянув на аркуші діаграм на стіні і зовсім скептично промовив:

— Н-так… а схемка ваша досить-таки механістична… патроне…

3 сер О враз аж підскочили і обернулися до нього. Вони ніяк не чекали почути від Думбадзе таке критичне зауваження.

Але Нен-Сагор реагував на це спокійніше, ніж можна було гадати.

— Так, — промовив він, — це ви цілком слушно. Цю роботу розпочато вже дуже давно, і в той час і я, і мої колеги були, звісно, звичайні собі носологи. Носунтологічного методу ми ще тоді не збагнули. Тепер нам довелося гостро засудити цілий носологічний метод. Сама практика наших експериментів довела нам це. Зараз ми перебудовуємо цілу систему нашої роботи. Саме про це я доповідав на сорок сьомих зборах медичного товариства. Потрібний деякий час, щоб перебудувати нашу теорію. Але тепер це не страшно нам. Ми маємо цілу шкалу ефективності різних променів сонячного спектра, і на цій основі не важко буде побудувати нову систему лікування. Всі наші експериментальні заходи зараз скеровуються на вивчення не типізації, а, навпаки, індивідуалізації симптомів. Кожний наш хворий, перед тим як стати на лікування в Спектрарії, проходить щонайменше через двотижневий курс дослідів. Винятки, певна річ, допускаються лише для гострих захворювань.

3 сер О тим часом повставали з своїх місць.

— Нам буде дозволено трохи перепочити? — якнайувічливіше запитав сер Овен Прайс.

— Так, панове, певна річ.

— Я гадаю, — правив далі сер Овен Прайс, — сьогодні ввечері ми не провадитимемо далі роботи. Потрібно обговорити все, щойно почуте. Я з моїми колегами повинен влаштувати маленьку нараду.

— Як ваша ласка, сер, — уклонився Нен-Сагор. — Тоді дальшу роботу ми відновимо завтра вранці.

— І я так гадаю, сер.

3 сер О попростували до дверей. Нен-Сагор і Яма пішли за ними.

Коломієць на мить затримався і запитливо поглянув на Думбадзе.

— Ну? — сказав він. Думбадзе сплеснув руками.

— Геніально! Ви розумієте, що віщують світові ці результати точного встановлення ефективності кожного променя сонячного спектра? Сучасна геліотерапія може полетіти шкереберть!

Пізніше, вже виходячи, Думбадзе додав, знизавши плечима:

— Не розумію тільки, чого так накинулися на нашого шановного патрона староанглійські ескулапи? В медицині він робить революцію, але ця революція не з тих, що їх так боїться й ненавидить старий світ. В цій науковій революції ще немає елементів революції соціальної.

Проте на ранок другого дня не пощастило продовжити роботу королівської ревізійної комісії. Деякі події перешкодили цьому.

Ці події виникли ще далеко до ранку — темної південної ночі, приблизно годині о другій.

Годині о другій, коли Геліополь спав і в ньому мирно відпочивали всі його гості,— Є нагло порушений був загальний спокій сумирного гірського містечка.

О другій годині головною вулицею Геліополя раптом зацокали кінські підкови і заторохкотіло кілька моторів. Півсотні кавалеристів, півдесятка мотоциклістів та одне авто вдерлися в тишу ночі й сполошили мешканців своєю присутністю в таку годину. Авто й мотоцикли були поліцейські, півсотні кавалеристів були з кінного полку Пешаварської британської дивізії.

Авто з мотоциклами безпосередньо покотили на надбережжя, до оселі Нен-Сагора, кавалеристи пригарцювали до Сольготелю і менше як за дві хвилини оточили, зійшовши з коней, Сольготель з усіма його мешканцями.

Думбадзе з Коломійцем схопилися: їх збудила голосна військова команда під вікнами й бряжчання шпор та зброї. Зони кинулися до вікна.

У затінках околишніх будинків, у світлових плямах вартових електричних ліхтарів гостро вилискувала зброя і матово сивіли шоломи солдатів. Просто серед майдану верхи на коні сидів офіцер; це він своїм гучним голосом подавав команду солдатам. Солдати, покинувши коней, з гвинтівками за плечем без ладу сунули до головних дверей Сольготелю.

— По нас! — зблід Коломієць. — Чорт забирай, але ж звідки вони дізналися?

Обмірковувати не було часу. До їхніх дверей неголосно, але твердо постукали.

Це був сержант. Він перепросив і зайшов без запрошення до покоїв. Він обійшов усі кімнати одна по одній і так само, перепросивши, вийшов. Очевидно, він не побачив того, що шукав.

Справді, Думбадзе з Коломійцем переполошилися передчасно.

Поліція і військо шукали пешаварських повстанців.

Але обережні повстанці, звісно, й не наважилися переночувати в готелі. Вони зайняли кілька будинків на північних околицях Геліополя.

На південній же дорозі, біля перевалу через верховину кратера, вони передбачливо виставили свою варту.

Варта попередила повстанців, і за чверть години до наскоку війська повстанський гурт уже залишив свою ночівлю й хутко подався до північного перевалу — на Афганістан.

Якби начальник роти кавалерії віддав наказ негайно рушати навздогін північною дорогою та, зійшовши з прямого шляху, розсипав цепом своїх солдатів по кратеру, то не далі півтора кілометра, в хащах і серед уламків породи, він виявив би усіх до одного втікачів…

Такий наказ начальник і віддав. За п’ять хвилин з півсотні кавалеристів рушили риссю на північ, північним прямим шляхом.

Тим часом поліцейське авто теж під’їхало до Сольготелю і приставило туди разом з поліцейським комісаром і Нен-Сагора з місіс Ліліан.

В загальному залі Сольготелю зібралися вже всі його переполошені мешканці.

Сер Овен Прайс у халаті, сер Освальд Кеммері в піжамі та сер Олівер Вебенс в шлафроці [49] сиділи вже в кріслах і схвильовано розмовляли.

Коли на дверях з’явилася висока постать Нен-Сагора, всі троє ображені джентльмени враз кинулися до нього. Через свою наївність вони певні були, що це їхній господар, цей старий ворожбит і дикун, винний був ‘у наглому наскокові війська і в усіх зв’язаних із цим прикростях недоспаної ночі.

— Сер! — обурено заволав сер Овен Прайс.

— О сер! — люто загримав сер Освальд Кеммері.

— Так, сер, — приєднався до них і сер Олівер Вебенс.

Вони ладні були наговорити безневинному господареві цілу купу неджентльменських слів, але тут, услід за Нен-Сагором, до покою ввійшла місіс Ліліан, і обурені джентльмени не. наважилися виголосити ці слова. До того ж усі вони були без комірців, і це остаточно зв’язало їм язики перед дамою. Вони навіть ладні були зразу ж ретируватися з тисячею пробачень. Сер Олівер Вебенс і почав уже задкувати.

Але в цей час до кімнати увійшов і комісар поліції.

— Пробачте, джентльмени, — сказав він, — але ми одержали зовсім певні відомості, що тут, у цьому містечку, стала на ночівлю банда повстанців.

— Банда?

— Повстанців?

— Тут?

3 сер О зразу перелякано заточилися.

— Чому ж ви не затримаєте їх?

— Що ж ви розбалакуєте?

— Де вона?

— За нашими відомостями, вона ще надвечір перейшла через гори й захопила Геліополь.

— Ще надвечір?

Сер Овен Прайс, почувши за собою могутню руку свого друга, губернатора, нарешті опанував себе і прибрав свого звичайного джентльменського вигляду. Він запнув халата й прикрив рукою своє голе горло.

49

Шлафрок — халат.