Голубий пакет - Брянцев Георгий Михайлович - Страница 42

— От і все!

Кров ударила в обличчя Тумановій, і вона швидко засунула посвідчення в кишеню.

Підійшов Герц і кинув лопатку під заднє сидіння. Потім він обтер руки, надів піджак і, сідаючи до руля, сказав:

— Більш не сміятиметеся з мене, — і включив мотор.

— Побачимо, — зауважила Юля.

Машина рушила, легко вибралася з вимоїни, а за хвилину вийшла на мальовничу галявину, оточену березами та соснами.

— Далі не треба, — промовила Юля. — Залиште мене тут!

Герц розвернув машину, заглушив мотор.

Туманова хутко вискочила. Вийшов і Герц. Він поліз до багажника.

У лісі було тихо. Ще не спала роса. Дівчина поправила пом'яте плаття і вдивилася в неосяжну височінь рідного неба. По ньому пливла біла хмаринка, схожа на парусник. Юля стояла зачарована, хоч, дивна річ, десь у підсвідомості, мабуть, в результаті виробленої звички фіксувалося все, що діялось.

— У цьому ранці, — пролунав голос Герца, — є все, що необхідно людині на добрий тиждень.

Він поклав ранець біля ніг дівчини.

— Дякую. Ви все передбачили, — сказала вона і перевела очі з туго набитого ранця на Герца.

Він стояв, опустивши руки, і дивився їй в очі. І в його погляді був ніби смуток.

— Так може трапитись тільки раз у житті, — повільно сказав він, і груди його піднялись від глибокого зітхання. — Тільки раз і не з кожним. Якби це сталося з кимось іншим і він розповів мені таку історію, я, скажу чесно взяв би правдивість її під сумнів. Я знаю, що ви мені не вірили, та бог з вами. Тепер мені лишається попередити вас. Я врятував ваше життя, рискуючи власним, не вимагаючи від вас нічого! Та мені буде безмірно боляче, якщо ви самі себе занапастите.

Дівчина насторожилась.

— Я не зрозуміла вас, пане Герц!

— Ви прекрасно мене зрозуміли, фрейлейн Марія, — промовив Герц. — Я не пророк, але можу провістити, що ви знову спробуєте пробратися в місто…

Туманова скинула брови. Герц продовжував:

— Мені це так само ясно, як те, що зараз ранок. Я не хочу знати, які причини спонукають вас зважитись на цей необачний крок. Я хочу лише застерегти вас: будьте обережні, стережіться. Вас уже шукають. Мені здається, що я востаннє бачу вас… Але запам'ятайте: якщо вас іще спіткає лихо, я знову, як друг, прийду вам на допомогу.

— Чим я можу віддячити вам? — якимось штучно піднесеним тоном вигукнула Туманова.

Герц замислився і сказав:

— Про одне хочу просити: якщо становище на фронтах зміниться і ваші прийдуть сюди, засвідчити моє ставлення до вас.

— Охоче зроблю, — твердо сказала Юля.

— І ще в мене прохання…

— Яке?

— Обіцяйте мені, що коли вам загрожуватиме небезпека чи потрібна буде допомога, ви звернетесь до мене.

— Обіцяю! — запевнила дівчина. — Але як я зможу це зробити практично?

— Дуже просто. — Герц дістав з піджака записну книжку, написав щось, вирвав аркушик і подав Тумановій. — Черкніть мені кілька слів на цю адресу. Можна поштою, можна будь-яким шляхом. Я з'явлюся, куди ви покличете, і зроблю все, що в моїх силах.

— Гаразд, — відповіла Юля, — дякую вам від душі! — і подала йому руку.

Герц знову поцілував її і, не сказавши більше ні слова, попростував до машини.

Туманова мовчала, не спускаючи з нього очей і про щось розмірковуючи.

Герц сів у машину, вона плавно рушила з місця, піднялася на підгірок і незабаром зникла з очей.

— Незрозуміло… Виходить, все-таки… — промовила Юля, підсумовуючи хід своїх думок.

Вона підняла важкий ранець, уважно оглянула галявину і попрямувала в ліс. Пройшовши кроків з десять, вибрала підхожу сосну з сучком і почепила на нього ранець. Потім швидко пішла на південний захід.

Чорноп'ятов відчинив двері котельні, і сонячне проміння полилося до підвалу. Він постояв кілька хвилин біля порога, кинув горобцям, що вже чекали, жменю проса, сів на чавунну тумбу з краю тротуару і замислився.

Решта ночі минула без сну, невдача, що спіткала підпільників, не давала йому спокою. Чому це гестапівцям раптом заманулося на зворотному шляху до тюрми пересадити Готовцеву з «п'ятірки» в «шістку»? Чи не пронюхали вони чого? Не може бути! До нічної операції залучались тільки старші групи, люди надійні, перевірені. Найдивовижніше те, що «шістка» так і не з'явилась. Її прождали дві години. Вона або простояла ніч у дворі гестапо, або вернулась у тюрму іншим маршрутом.

Організовувати новий напад на машину не було ніякої рації. Гестапівці зроблять висновки з нічної події і вживуть необхідних заходів, У крайньому разі вони переведуть Готовцеву з міської тюрми до внутрішньої.

Як же визволити посланця фронту? Що робити? Голубий пакет ще й досі тут лежить!

З роздумів його вивів гітлерівський солдат. Він зупинився біля входу в котельню і хазяйським оком оглянув двері. Чудне спорядження солдата здивувало Чорноп'ятова: за плечима у нього була гвинтівка, в руці — відерце, в другій — рулон паперу.

Не звернувши на Чорноп'ятова ніякої уваги, солдат поставив відерце на землю і, взявши з нього щітку з коротким держаком, почав швидко замазувати старий наказ начальника гарнізону, що вже давно красувався на половинці дверей. Потім із згорнутої в рулон пачки він витяг аркуш і наліпив його на двері.

Зробивши свою справу, солдат закурив сигарету, і, взявши відерце, пішов далі,

Чорноп'ятов підійшов до оголошення. На аркуші впадали в око фотографії трьох чоловіків і жінки, зовсім, незнайомих Чорноп'ятову. У тексті говорилось:

«Розшукуються небезпечні злочинці, які переховуються в місті або в його околицях (див. фото зліва направо):

Самойлов Петро, Лисичкін Микола, Бугаєнко Федір і Готовцева Валентина…»

На цьому місці Чорноп'ятов перервав читання, і його очі впилися в обличчя молодої жінки. Він довго розглядав знімок, намагаючись запам'ятати кожну рисочку. Потім прочитав оголошення:

«… за виявлення названих осіб або за їх спіймання призначена велика грошова премія і безкоштовна двотижнева екскурсія до однієї із західноєвропейських країн.

Бургомістр Юрст.

15 червня 1942 року, м. Горєлов».

Чорноп'ятов ще раз прочитав оголошення, подивився на знімок і завмер, здивований,

«Нічого не розумію, — признався він сам собі. — Анічогісінько! Виходить, вона втекла, вона на волі? Як же це сталося? Хто і як міг її вирвати з тюрми?»

Зовсім спантеличений, Чорноп'ятов не знав, що діяти. Потім спустився в котельну, переодягнувся і квапливо подався до центра міста.

Через півгодини він уже входив до міської перукарні.

Всі майстри були зайняті. Чорноп'ятов сів біля круглого столика, взяв до рук ілюстрований журнал крупного формату і почав його перегортати. Та малюнки двоїлися в очах, на сторінках журналу спливало сумне обличчя Валентини. Зрідка він поглядав на крісло, де Заболотний уже закінчував обробку німецького артилериста. Заболотний давно побачив Чорноп'ятова, але робив вигляд, що не помічає. Руки його працювали ритмічно, впевнено, тільки ще моторніше, ніж звичайно. Він квапився.

Музика, що лилася з репродуктора, замовкла. Голос диктора спочатку німецькою, а потім російською мовою оголосив:

«Хто бажає зробити приємну прогулянку до однієї з країн Європи й одержати необхідні кошти для цього, той повинен подати реальну допомогу окупаційній адміністрації в розшуках і спійманій злочинців Самойлова, Лисичкіна, Бугаєнка і Готовцевої, які переховуються в місті й загрожують безпеці мирних жителів. Кожен, хто надасть їм притулок, підлягає смертній карі».

У репродукторі почулося клацання, і знову заграв оркестр.

Заболотний сприснув свого клієнта одеколоном, припудрив, зірвав простирадло і сказав:

— Готово!..

Артилерист підвівся не відразу. Він наблизив обличчя до дзеркала, обдивився, погладив облізлого носа і, кинувши майстру зім'яту кредитку, вийшов.