Голубий пакет - Брянцев Георгий Михайлович - Страница 45

В очах у Грундта блиснули злі вогники,

— Хто ж міг уявити, що тоді, як я возився з цією впертою мадам, якісь негідники нападуть на другу машину?

— Не нервуйтесь, — повторив Штауфер. — Я певен, що ви доберетеся до винуватців… Так, так!.. Я навіть більш ніж певен цього. Як я пригадую, Готовцеву доставили сюди «п'ятіркою» і назад повинні були везти «п'ятіркою». А в «шістку» вона потрапила зовсім випадково…

Стілець під Грундтом заскрипів, він подався усім корпусом уперед. Зараз у ньому ніяк не можна було впізнати скромного стажиста Роберта Герца.

— Ви хочете сказати…

— Я хочу сказати, — перебив його Штауфер, — що ті, хто нападав, були твердо переконані, що «п'ятіркою» везуть Готовцеву. А вже вона, напевно, знає своїх друзів.

Грундт відкинувся на спинку стільця і зітхнув. Це відкриття йому ще нічого не давало. Мало що знає Готовцева!

— А ви не втрачаєте надії, що вона згадає про мене? — з усмішкою спитав Грундт.

Штауфер мовчки простягнув йому конверт. Грундт глянув на нього і зірвався з місця. Він квапливо взяв конверт, дістав аркуш паперу і прочитав:

«Любий мій і доброзичливий друже! Ви знову маєте рацію. Мені не обійтися без вашої допомоги. Я хочу бачити вас. Чекаю завтра, 16 червня, о шостій ранку на тому ж місці, де ми розлучились. Ваша Марія».

— Я вражений! Приголомшений! — вигукнув Грундт. — Побожно схиляюсь перед вами, пане Штауфер. Ви — геній! Ви маєте якийсь дар прозріння! Остаточно визнаю свою нікчемність… Я розповім про вас у Берліні!

— Досить, годі!.. Для чого ці гучні слова? — спинив його із задоволеною посмішкою Штауфер.

Грундт заходив по кабінету.

— А я свиня, — несподівано признався він. — Коли ви ознайомили мене з своєю ідеєю, я подумав, що це занадто небезпечна гра. Театр. Так, так!.. І мені здавалося, що вас влаштовує не результат гри, а сам процес її… Є ж такі азартні люди… Але вона, вона! — Він прихлопнув рукою листа. — Яка простота! Яка наївність! — Він ще раз перебіг очима текст. «Любий мій… друже… Ви знову маєте рацію!.. Ваша Марія…» Дурна! Дурна, аж світиться!.. А ще розвідниця!..

— Не згоден! — заперечив Штауфер. — Вона зовсім не дурна. Вона розумна і трималась дуже обережно. Справа в тому, що, здійснюючи мою ідею, вам талановито вдалося переконати її, змусити повірити в те, що ви не той, за кого вона вважала вас. Крім того, вона жінка. А жінки вірять красивим людям…

Тут настала черга самозадоволено посміхнутися Грундту.

— Виходить, що так, — промовив він, думаючи про щось своє, і спитав: — Невже вона зуміла непомітно вернутись до міста? Адже її повинні були відразу засікти! Вжито всіх заходів,

Штауфер посміхнувся.

— Я не думаю, що вона в місті. Це занадто рисковано. По-перше, у неї нема ніяких документів, по-друге, плаття, яке ми підсунули їй, дуже примітне. Готовцева десь у селі. Звідти вона й надіслала листа. А заходів лише зараз вжито.

— На перший погляд це звучить логічно і переконливо, — згодився Грундт. — Але в нас нема ніяких повідомлень. Дивно!.. Хто ж довіз її до села?

— Завтра все з'ясується, — спокійно відповів Штауфер. — Рівно о шостій ранку пан Герц з'явиться перед своєю підопічною. І можу заздалегідь сказати, що вона попросить у вас або документи, або допомоги, щоб проникнути в місто! Жеребок було кинуто знаєте коли?

Грундт запитально подивився на Штауфера, Той зробив паузу й урочисто продовжив фразу:

— Коли ви вручили їй власний пістолет і вона не уклала вас із нього.

— Мабуть, що так… Це був найбільш рискований момент.

— Авжеж. Ви вбили її цим пістолетом без пострілу. А тепер перевіримо, що зробили наші молодчики. — Штауфер зняв телефонну трубку, натис кнопку і гукнув: — Грейвіц? Зайдіть!

Через кілька хвилин до кімнати зайшов штурмшарфюрер.

— Грейвіц! Яких заходів ви вжили за моїми вказівками?

— Все зроблено, пане гауптштурмфюрер! Вона нікуди не дінеться. На перехрестя доріг послано секретні пікети. Фото Готовцевої роздано вісімнадцяти агентам. У район, окреслений вами на карті, вранці викинуто на автомашинах рухому групу з радіопередавачем. Вона човниковим способом прочісує ліс.

— Ясно! Запам'ятайте: якщо в неї з голови упаде хоч одна волосина, то ви назавжди позбавитесь своєї голови. Спостереження і тільки спостереження! Всі зустрічі фотографувати! Осіб, з якими вона зустрічатиметься, брати під нагляд і нікого без мого відома не чіпати! Я думаю, що з'явилась вона сюди не сама. У лісі її хтось піджидає. Та й міські її співучасники від нас нікуди не втечуть. — Штауфер задоволено потер руки.

— А як бути з шофером і двома конвоїрами «шістки»? — спитав Грейвіц.

Штауфер дістав з кишені ключ і подав Грейвіцу.

— Їдьте до них. Оголосіть мою подяку і поясніть, що їм доведеться ще деякий час посидіти. Довідайтесь, що їм треба, і забезпечте їх усім необхідним аж до горілки. Ось так! Ідіть!

Грейвіц вийшов,

— Ви геній! — ще раз вигукнув Грундт. — Я вражений… Як це все просто і водночас мудро!

Штауфер скромно знизав плечима і сказав:

— Якщо вона попросить вас підвезти її до міста на вашій машині, не відмовляйте. Але ніяких запитань. Як і досі, застерігайте, попереджуйте про небезпеку, розстилайтесь перед нею гладенькою доріжкою.

— Розумію. Цебто вести таку саму лінію.

— Так, так, так… І тільки!

Величезний стовбур сосни, зваленої буреломом, уже прогнилий і порослий травою, надійно приховував двох людей і собаку.

Години за три до заходу сонця провідник собаки сержант Волков змусив свого Моржа лягти на землю і поклав руку йому на холку. Пес когось зачув і нервувався.

Дмитрієвський відповз трохи вперед, підвів голову й одразу ж побачив між стовбурами трьох гітлерівців. Вони рухались прямо на засідку. Попереду, нюхаючи повітря, йшла без поводка вівчарка.

Капітан швидко зметикував, що сутичка неминуча. Якщо зараз почати перебиратись в інше сховище, то вівчарка неодмінно почує.

Він підтягнувся на руках до сержанта й коротко пояснив:

— Як подам сигнал, спускайте собаку!

Волков кивнув.

— Стріляти тільки по моїй команді! — вів далі Дмитрієвський. — Спробуємо взяти їх живими.

Група наближалась, і від засідки її віддаляло не більше як сто п'ятдесят метрів.

Раптом собака гітлерівців зупинився, витягнув шию, повів головою і загарчав. Есесівці перезирнулися. Один з них тихо скомандував вівчарці: «Вперед!.. Тихо!.. Кроком…»

Капітан вичікував.

Морж спробував підвестися, але Волков поплескав його, і пес, прищуливши вуха, лишився на місці. Всі затамували подих.

Коли гітлерівці наблизились метрів на двадцять, їхня вівчарка кинулася вперед.

Дмитрієвський штовхнув Волкова, який лежав поруч, і той відпустив Моржа. Пес звився пружиною, і за три-чотири кроки від сховища зіткнувся носом із своїм собратом. Вівчарки зчепилися. Чорно-сірий клубок покотився по землі.

Гітлерівці сторопіли. Прийнявши Моржа за вовка і не бачачи людей, двоє з них із вигуками та лайкою кинулися до собак, що гризлися, а третій розгублено закружляв на місці, намагаючись передбачити, з якого боку загрожує небезпека.

— Огонь над головами! — тихо наказав капітан, і короткі автоматні черги прорізали повітря.

Гітлерівець, який кружляв на місці, миттю впав на землю, а решта великими стрибками подалися навтікача.

— Хальт! Хальт! — вигукнув Дмитрієвський, та це не вплинуло.

Гестапівській вівчарці також вдалось вирватися з зубів Моржа, та лише на одну мить; він знову налетів на неї, збив з ніг, вчепився в горло. Волков відкликав Моржа. Пес неохоче відійшов од своєї вже мертвої жертви. Весь він був у крові: перемога коштувала йому половини правого вуха.

— Стріляй по втікачах! — скомандував сержантові Дмитрієвський, а лежачому есесівцю наказав кинути зброю.