Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 58

Вона пішла. Лаванда й Парваті миттю понахилялися одна до одної й почали обговорювати цю нову ситуацію, пригадуючи все, що знали про Маклаґена й усе, що чули про Герміону. Рон скис і нічого не говорив. Гаррі мовчки міркував про те, як низько можуть упасти дівчата заради помсти.

Коли він о восьмій вечора вийшов у вестибюль, то побачив там незвично багато дівчат, які підпирали стіни й кутки, обпікаючи очима Луну, яка натягла на себе цілий комплект блискучих сріблястих мантій, за що присутні брали її на кпини, але загалом була досить мила. Гаррі радів уже тому, що вона не наділа свої сережки-редиски, намисто з маслопивних корків та спектрокуляри.

- Ось і я, - сказав він. - То що, йдемо?

- О, так, - зраділа Луна. - А де буде вечірка?

- У кабінеті Слизорога, - пояснив Гаррі й повів її вгору мармуровими сходами далі від заздрісних очей та гострих язиків. - Ти чула, що туди має прийти вампір?

- Руфус Скрімджер? - запитала Луна.

- Як… що? - розгубився Гаррі. - Тобто міністр магії?

- Так, він же вампір, - буденним голосом сказала Луна. - Батько написав про це довжелезну статтю, щойно Скрімджер замінив на посаді Корнеліуса Фаджа, але хтось із міністерства наполіг, щоб її не друкували. Зрозуміло, хотіли приховати правду!

Гаррі дуже сумнівався, що Руфус Скрімджер - вампір, але він звик, що Луна переповідає чудернацькі вигадки свого батька, як реальні факти, тому навіть не відповідав: вони підходили до Слизорогового кабінету, і з кожним кроком дедалі голосніше чулися сміх, музика й гамір.

Можливо, він був так побудований, а може, Слизоріг скористався якимись магічними витівками, але його кабінет здавався значно більшим, ніж у інших учителів. Стеля й стіни були затягнуті смарагдовою, малиновою та золотою тканинами, тому створювалося враження, ніби всі опинилися під величезним шатром. У кабінеті було людно й душно, все осяювало червоне світло з вишуканої золотої лампи, що звисала зі стелі і в якій яскравими блискучими цяточками пурхали справжнісінькі феї. З дальнього кутка долинав голосний спів у супроводі якихось «а ля» мандолін; дим клубочився з люльок кількох старших чаклунів, заглиблених у бесіду, а численні ельфи-домовики, попискуючи, продиралися крізь ліс ніг, непомітні під важкими срібними тарелями з їжею, що їх вони несли, й тому ці тарелі були схожі на невеличкі рухомі столики.

- Гаррі, мій хлопчику! - загорлав Слизоріг, щойно Гаррі з Луною протислися в двері. - Заходь-заходь, я хочу тебе познайомити з багатьма людьми!

На Слизорозі була прикрашена китицею оксамитова шапочка, яка пасувала до його домашньої куртки. Він так міцно схопив Гаррі за руку, ніби хотів разом з ним роз'явитися, й потяг його вглиб приміщення; Гаррі вчепився в Луну, і їй довелося бігти за ними.

- Гаррі, хочу тебе познайомити з колишнім моїм учнем Елдредом Ворплом, автором книги «Брати по крові: Моє життя серед вампірів»… і, звісно, з його другом Сангвіні.

Ворпл, маленький чоловічок в окулярах, схопив Гаррі за руку й радісно її потис; Сангвіні, високий виснажений вампір з темними колами під очима, лише кивнув головою. Здавалося, що йому тут нудно. Щебетливі дівчата, що зграйкою стояли неподалік, з цікавістю до нього приглядалися.

- Гаррі Поттер, я просто захоплений! - вигукнув Ворпл, короткозоро зазираючи Гаррі в лице. - Я кілька днів тому казав професорові Слизорогу: «Коли вже нарешті вийде біографія Гаррі Поттера, на яку ми всі так чекаємо?»

- Е-е, - промимрив Гаррі, - невже?

- Скромняга, як Горацій і казав! - Ворпл був у захваті.

Але якщо серйозно… - його тон зненацька став суто діловим, - я з радістю її написав би… хлопче, люди так прагнуть довідатися про тебе більше, так прагнуть! Якби ти був готовий виділити мені яких чотири-п'ять годин для кількох інтерв'ю, то чого там, книжка була б готова за пару місяців. І майже ніяких зусиль з твого боку, запевняю… ось запитай Сангвіні, чи це не… Санґвіні стояти - раптом суворо осмикнув друга Ворпл, бо вампір з пожадливим блиском в очах підкрадався до щебетливих дівчат - На, з'їж пиріжок, - Ворпл схопив пиріжок з таці, що її проносив ельф, і тицьнув Санґвіні в руку, а тоді знову звернувся до Гаррі.

- Дорогий хлопчику, це ж можна заробити купу грошей…

- Мене це не цікавить, - рішуче урвав його Гаррі, - о! - я нарешті побачив свою приятельку, тож вибачте.

Він потяг Луну за собою у вир гостей; він і справді щойно помітив гриву темно-русявого волосся, що майнула між двома дівулями, схожими на учасниць гурту «Фатальні сестри».

- Герміоно! Герміоно!

- Гаррі! Ось ти де, слава Богу! Привіт, Луно!

- Що з тобою? - здивувався Гаррі, бо Герміона була така розпатлана, ніби щойно вибиралася з заростей пастки диявола.

- Ой, я щойно уникла… тобто я щойно втекла від Кормака. - пояснила вона. - З-під омели, -уточнила Герміона, бо Гаррі здивовано на неї дивився.

- Сама винна, що з ним прийшла. - дорікнув він їй. -А хто б краще роздратував Рона? - холоднокровно відбила Герміона. - Спочатку я розглядала кандидатуру Захаріаса Сміта, а тоді подумала, що загалом… -Ти думала про Сміта? - гидливо скривився Гаррі.

- Так, думала, і краще б я вибрала його, бо порівняно з Маклаґеном навіть Ґроп здається джентльменом. Ходімо сюди, щоб видно було, коли він зайде, тичка дурна…

Вони втрьох почали протискатися в інший куток кабінету, прихопивши дорогою по келиху п'янкого меду, й пізно помітили, що там самотньо стоїть професорка Трелоні.

- Добрий вечір, - чемно привіталася з нею Луна.

- Добрий вечір, дорогенька, - озвалася професорка Трелоні, насилу фокусуючи погляд на Луні. Гаррі знову відчув запах хересу. - Щось я останнім часом не бачила тебе на своїх уроках…

- Бо я цього року ходжу до Фіренце, - пояснила Луна.

- Ще б пак! - сердито реготнула п'яненька професорка. -Або до Шкапи, як я волію його називати. Думалося, що раз я вже повернулася до школи, то професор Дамблдор попросить жеребця піти. Та ні… ми викладаємо обоє… це образа, чесно кажучи, образа. Ви знаєте…

Професорка Трелоні так захмеліла, що навіть не впізнавала Гаррі. Скориставшись тим, що вона й далі обурено критикує Фіренце, Гаррі просунувся до Герміони й сказав:

- Треба з'ясувати одну річ. Ти збираєшся казати Ронові про своє втручання у проби воротарів?

Герміона здивовано підняла брови.

- Невже ти гадаєш, що я можу так низько впасти? Гаррі промовисто мовчав.

- Герміоно, якщо вже ти запросила Маклаґена…

- Це інше, - погордливо заявила Герміона. - Я не маю наміру розповідати Ронові про те, що сталося під час проб воротарів.

- Добре, - підтримав її Гаррі. - Бо інакше він знову розклеїться, і ми програємо наступний матч…

- Квідич! - обурилася Герміона. - Вам, хлопцям, тільки це в голові? Кормак навіть не здогадався запитати щось про мене, ні, я мусила слухати його базікання про Сто М'ячів, Блискуче Відбитих Кормаком Маклаґеном… ой, он він сунеться!

Вона зникла так швидко, наче просто роз'явилася; щойно була тут, а наступної миті вже прослизнула між двома чаклунками-реготунками і щезла.

- Герміону бачив? - запитав Маклаґен через хвилину, коли нарешті проштовхався туди.

- Ні, вибач, - відповів Гаррі й негайно відвернувся, щоб приєднатися до Луниної розмови, на мить забувши, з ким вона спілкується.

- Гаррі Поттер! - сказала професорка Трелоні глибоким тремтячим голосом, нарешті його помітивши.

- О, добрий вечір, - сухо буркнув Гаррі.

- Дорогий хлопчику! - драматично зашепотіла професорка. - Чутки! Розмови! Обранець! Авжеж, я давно це знала… Гаррі, знаки ніколи не провіщали тобі добра… але чому ж ти покинув віщування? Кому-кому, а тобі цей предмет життєво необхідний!

- Ой, Сивіло, та ми всі вважаємо свої предмети найнеобхіднішими! - голосно підхопив розмову розпашілий Слизоріг, що вигулькнув біля професорки Трелоні в оксамитовій шапочці набакир, із келихом п'янкого меду в одній руці та з величезним пирогом у другій. - Ніколи ще я не мав учня з таким вродженим хистом до настоянок! - Слизоріг ніжно подивився на Гаррі налитими кров'ю очима.- Інстинкт, розумієш… як і в його матері! Я на пальцях однієї руки можу полічити учнів з подібним обдаруванням, зізнаюся тобі. Сивіло… та що там, навіть Северус…