Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 98

- То ти хочеш сказати, -немогла повірити Герміона, - що підеш туди і…

- … і заберу книжку? Аякже. - переконано заявив Гаррі. - Послухай, без Принца а б ніколи не виграв фелікс-феліціс. Ніколи б не довідався, як урятувати від отруєння Рона, ніколи б…

- …не здобув незаслуженої репутації блискучого знавця настійок та відварів, -уїдливо додала Герміона.

- Та годі вже, Герміоно! - втрутилася Джіні, і Гаррі був цим такий приголомшений і такий вдячний, що навіть посмів на неї глянути. - Судячи з усього, Мелфой збирався скористатися непрощенним закляттям, то ти б краще раділа, що Гаррі мав чимось добрим оборонитися!

- Ну, звичайно, я радію, що Гаррі не закляли! - сторопіла Герміона, - але я б не казала, що «Сектумсемпра» - добре закляття. Дивися, Джіні, які він тепер має неприємності! А які тепер у вас мізерні шанси в матчі…

- Ой, тільки не прикидайся, ніби ти щось тямиш у квідичі, - урвала її Джіні, - бо тільки пошиєшся в дурні.

Гаррі й Рон витріщили очі: Герміона й Джіні, які завжди так добре ладнали, тепер сиділи, схрестивши руки на грудях, повідвертавшись одна від одної. Рон боязко підвів очі на Гаррі, а тоді схопив якусь книжку й затулився нею. А от Гаррі, навіть знаючи, що великої його заслуги в цьому не було, раптом відчув неймовірне піднесення, хоч ніхто з них до кінця вечора так і не заговорив.

Та його радість тривала недовго. На другий день він мусив терпіти кпини слизеринців, не кажучи вже про обурення колег-ґрифіндорців, яких страшенно засмутила звістка про заборону їхньому капітанові брати участь у фінальному матчі сезону. Коли настав суботній ранок, Гаррі, незважаючи на те, що він казав Герміоні, з радістю віддав би увесь фелікс-феліціс світу за право вийти на квідичне поле разом з Роном, Джіні та всіма іншими. Було нестерпно плуганитися проти маси прикрашених стрічками, кепками, прапорами та шарфами учнів, що сунули надвір, на сонечко, і спускатися по кам'яних сходах у підвали, куди майже не долинав далекий галас юрби, знаючи, що не почує звідти ані словечка коментарю, ані радісних криків чи розпачливих стогонів.

- А-а, це ти, Поттер, - озвався Снейп, коли Гаррі по стукав у двері і зайшов у до болю знайомий кабінет, що його Снейп так і не звільнив, хоч і викладав тепер на кілька поверхів вище; в кабінеті було, як завжди, тьмяно, а попід стінами в різнобарвних рідинах плавали ті самі слизькі мертві істоти. На столі, за яким, очевидно, мав сидіти Гаррі, загрозливо височів цілий стос затягнутих павутинням коробок; відчувалося, що з ними буде пов'язана важка, виснажлива й абсолютно марна праця.

- Містер Філч давно вже шукав, кому б доручити на вести лад у його старій картотеці. Тут зафіксовано всі гоґвортські правопорушники та їхні покарання. Там, де по блякло чорнило, або картки погризені мишами, ти повинен заново переписати всі злочини й покарання, а тоді розкласти картки по відповідних коробках за абеткою. Чарами користуватися заборонено.

- Добре, пане професоре, - сказав Гаррі, вкладаючи в останнє слово якомога більше зневаги.

- Можеш починати, - зловісно посміхнувся Снейп, - з коробок від тисяча дванадцятого номера до тисяча п'ятдесят шостого. Там побачиш кілька знайомих прізвищ, щоб цікавіше було працювати. Ось, поглянь…

Він витяг картку з коробки, що лежала згори, і прочитав: "Джеймс Поттер і Сіріус Блек. Затримані за накладення незаконного закляття на Бертрама Обрі Голова Обрі збільшилася вдвоє. Подвійне покарання". - Снейп відверто знущався. - Як, мабуть, приємно усвідомлювати, що їх уже немає, але свідчення їхніх видатних Діянь залишилися…

Гаррі знову відчув, як у грудях почало закипати. Він прикусив язика, щоб не огризнутися, сів перед коробками, одну підсунув до себе.

Це була, як Гаррі й передчував, невдячна й марудна праця, супроводжувана, як, безперечно, задумав Снейп. постійними судомами в животі, коли він натрапляв на батькове чи Сіріусове ім'я - бо їх затримували за скоєння дрібних правопорушень найчастіше разом, хоч іноді до них долучалися ще й Ремус Люпин та Пітер Петіґру. Переписуючи всілякі їхні провини й покарання, Гаррі думав про те, що відбувається надворі, де вже мав початися матч… Джіні в ролі ловця проти Чо…

Гаррі знову й знову зиркав на великий годинник, що цокав на стіні. Здавалося, його стрілки рухаються удвічі повільніше, ніж у нормальних годинників; може, Снейп його зачаклував і вповільнив? Не може бути, щоб він нидів тут лише півгодини… годину… півтори години…

У Гаррі почало бурчати в животі, коли годинник показав пів на першу. Снейп, що не промовив ані слова після того, як пояснив Гаррі його завдання, о першій десять нарешті підвів голову.

- Думаю, вже досить, -холодно сказав він. - Познач те місце, до якого дійшов. Продовжиш о десятій ранку наступної суботи.

- Так, пане професоре.

Гаррі навмання запхнув у коробку зігнуту картку й кинувся до дверей, поки Снейп не передумав, і помчав кам'яними сходами нагору, прислухаючись, чи не почує галасу зі стадіону, але там було тихо… отже, гра вже закінчилась…

Він на мить затримався біля забитої учнями Великої зали, а потім побіг мармуровими сходами нагору-виграв Ґрифіндор чи програв, але команда зазвичай святкувала чи приймала співчуття у своїй вітальні.

- Quid agis? - невпевнено запитав він у Гладкої Пані латиною, гадаючи, що ж там діється всередині.

Пані з непроникним лицем відповіла:

- Сам побачиш. І відхилилася.

З отвору за її спиною долинув святковий гамір. Гаррі аж рота роззявив, коли учні, побачивши його, загорлали; кілька рук одразу втягли його в кімнату.

- Ми виграли! - зарепетував Рон, підскочивши до Гаррі й розмахуючи срібним кубком. - Ми виграли! З рахунком 450: 140! Ми виграли!

Гаррі озирнувся; до нього бігла розпашіла Джіні; вона обвила Гаррі руками. Він навіть не встиг нічого подумати, збагнути, усвідомити, що на них дивиться півсотні учнів, а просто взяв її й поцілував.

Це тривало кілька довгих митей… а може, півгодини… чи навіть декілька сонячних днів… поки вони випустили один одного з обіймів. У вітальні все стихло. Тоді кілька учнів грайливо свиснули, і вся кімната вибухла нервовим хихотінням. Гаррі глянув поверх голови Джіні й побачив Діна Томаса, що стискав у руці розбиту склянку, і Ромільду Вейн, яка, здавалося, зараз кине в нього чимось важким. Герміона сяяла, але Гаррі шукав очима Рона. Нарешті знайшов. Рон тримав у руках кубок з таким виразом, наче його хтось ударив по голові довбнею. Якусь частку секунди вони дивилися один на одного, а тоді Рон легенько смикнув головою, що, на думку Гаррі, означало: «Ну… як треба, то треба…».

Істота у Гаррі в грудях переможно заревіла, Гаррі всміхнувся Джіні й показав жестом на отвір за портретом. Це був натяк на довгу прогулянку шкільними угіддями, під час якої… якби вистачило часу… можна було б поговорити і про гру.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ -

Підслухана провидиця

Новина, що Гаррі Поттер зустрічається з Джіні Візлі, зацікавила дуже багатьох учнів, здебільшого дівчат, хоч сам Гаррі впродовж наступних тижнів був. як ніколи, веселий і цілком байдужий до будь-яких чуток. Зрештою, непогано було для різноманітності послухати плітки про те, від чого він відчував неймовірне, незнане досі щастя, аніж про його участь у жахливих сценах, пов'язаних з темною магією.

- Наче їм нема про що пліткувати. - обурювалася Джіні, що сиділа на підлозі у вітальні, спираючись на ноги Гаррі й читаючи «Щоденного віщуна». - Три напади де менторів за тиждень, а Ромільду Вейн цікавить лише те, чи справді в тебе на грудях витатуйований гіпогриф.

Рон і Герміона мало не попадали зі сміху. Гаррі не звернув на них уваги.

- І що ти їй сказала?

- Сказала, що в тебе там угорська рогохвістка. - від повіла Джіні, недбало гортаючи газету. -Так значно крутіше.