Ольвія - Чемерис Валентин Лукич - Страница 54

«Говорить Дарій-цар: ця держава, якою я володію, починається від саків, які за Согдом…»

А на скелі Бехістун, що здіймається над дорогою, яка з'єднує Дворіччя з Персією, між Керманшахом і Хамадраном, про саків такі є слова, навічно викарбувані в камені:

«Після цього я подався з військом у країну Сака, проти саків, які носять гостроверхі шапки… Я підійшов до ріки, я переправився на плотах. Після цього я розбив саків наголову. Ватажка їхнього, на ймення Скунх, схопили і привели до мене. Тоді я зробив ватагом іншого над ними, як було моє бажання. Після цього країна стала моєю.

Говорить Дарій-цар: ті саки були невірними і не шанували Ахурамазду. Я ж шанував Ахурамазду. З волі Ахурамазди я вчинив з ними, як хотів…»

А боязливий Артабан не радив йому йти походом на саків, котрі кочують між ріками Істром і Борисфеном.

Дарій пам'ятав, що Артабан — син Віштаспа.

Дарій пам'ятав, що він теж син Віштаспа, і Артабан — його рідний брат. І тому помилував Артабана, іншому ж за такі речі велів би відтяти нерозумну голову, яка посміла вчити царя царів і давати йому ради, куди і на який народ іти владиці Сходу і Заходу, всіх людей, племен і народів.

— Ми обидва сини славного Віштаспа, але я став царем царів, а ти лишився царським братом, — сухо, ледве стримуючи роздратування, сказав йому Дарій. — Ти заздриш мені і прагнеш все зробити, аби слава покорителя народів не покрила мою зброю. Але по-твоєму ніколи не бути, бо мене веде сам Ахурамазда! Світ знатиме лише про одного сина Віштаспа, про мене — царя царів! А саків, які кочують між ріками Істром і Борисфеном, я покорю так, як покорив Вавилон та інші країни, як покорив саків за Согдом.

— Так, брате, мій царю, ти вдруге ходив на саків за Согд і покорив їх, — з легким, але шанобливим поклоном відповів Артабан, брат його. — Саки вдруге підкорилися тобі, царю царів. Але на диво легко вони підкорилися тобі. Чи не затівають саки яку хитрість проти Персиди?

— Хто і що проти мого царства затіває, мені краще знати! — вже не стримуючи гніву, відповів Дарій. — Саки покорилися мені зброєю і землею. Разом із племенами каспіїв, що біля моря, саки складають тепер п'ятнадцяту сатрапію мого царства і щорічно платять мені 250 талантів срібла. Ось так я покорю і саків, які кочують між Істром і Борисфеном.

Що він тоді знав про саків з берегів Істру і Борисфену? Нічого. Але здогадувався, що вони такі ж відважні і войовничі, як і брати їхні саки з-за Согду. І підкорити їх буде нелегко. Але легких перемог він не шукає. Легка перемога хай дістається слабакам, таким, як Артабан. А для нього чим важчою є перемога, тим вона славетніша, тим більшу втіху йому дає і славу царству та війську його. Він мусить іти на скіфів, вони багаті, і табуни їхні нелічені. Хто, як не вони, саки з берегів Борисфену, приходили колись шарпати Мідію? І, кажуть, вони знову збираються в похід проти Мідії? От він і мусить першим навести підступному племені удар. Такий удар, щоб за Мідію вони й думати забули!

А вголос сказав:

— Як я вирішив, так і буде. Куди я зібрався йти походом, туди й піду. І більше не бажаю з тобою говорити, чи йти мені на скіфів, чи не йти. За мною підуть усі перські мужі, і перський спис пролетить через усю землю скіфів-саків з берегів Борисфену. А ти, брате, сину батька мого Віштаспа, лишайся вдома і ніжся під боком у своєї жони на подружньому ложі!

Йти йому на скіфів чи не йти?

У Яснах сказано (фаргард 53, вірш 8):

«Добрий правитель понесе смерть і знищення у табір ворога і, таким чином, завоює мир для радісних поселень».

Це голос самого Ахурамазди, і він йому говорить через Гати священної Ясни: «Йди на скіфів, я з тобою, цар. Йди на скіфів, неси їм смерть і знищення, щоб у Персії був мир». Це повеління Ахурамазди, і він його виконає. І всі, кому він скаже, підуть за ним.

Розділ одинадцятий

…І ланцюгами вирішив зв'язати, як норовистого раба

Загадкова країна Вершників з Луками починалася по той бік Босфору Фракійського, за далекою звідси рікою Істром, і шлях до неї із столиці Персії Суз прослався неблизький. Але сказано ж бо: немає у цьому світі такого краю, куди б не долетів спис перського мужа! Якщо того, звісно, забажає цар царів.

А цар царів забаг, і над безмежними просторами ахеменідської держави вже запахло війною — заіржали бойові коні, мурашвою заметушився люд, який вже завтра мав стати царськими воїнами — покорителями чужих земель. Військо збиралося по всіх сатрапіях. Численні народи і племена, які населяли державу Ахеменідів, під загрозами найтяжчих кар зобов'язані були по першому повелінню владики слати в столицю Персії свої загони. І невдовзі під Сузами зійшлось чимало озброєного люду — десятки тисяч. Але все те різномасне і різноплемінне військо (у кожного народу своя тактика і своє озброєння), хоч і велике кількісно, та не завжди бувало надійним. Підкорені персами народи посилали іноді таких воїнів, котрих доводилось гнати у бій батогами…

Інша річ — перси, єдинокровці свого царя. З них набиралася ударна сила Дарієвого війська — кіннота (до неї ще також брали мідійців і бактрійців, як найбільш надійних після персів), загони бойових колісниць, піхота. З п'ятдесяти мільйонів, які населяли державу Ахеменідів, персів було десь близько мільйона. Дорослих — біля ста двадцяти тисяч. І всі вони — без винятку — були воїнами, і тільки вони в походах вели вперед. Недарма ж Дарій називав Персію народом-військом, країною, багатою на «добрих мужів і добрих коней». В його численних ордах перси були найбільш надійними, стійкими, навченими, добре загартованими і найхоробрішими воїнами — на таких і трималася воєнна міць Ахеменідів. Із персів набиралась і особиста гвардія царя, так звані «безсмертні». Десять тисяч гвардійців — вдатних зростом та військовою кметою, — це десять тисяч найвідбірніших і найхоробріших воїнів Персії, кожен з яких у бою вартий десяти. А називали їх «безсмертними» тому, що на місце кожного вбитого (чи померлого) гвардійці негайно вибирали іншого — змінника, — і гвардія царя з року в рік мала одну й ту ж численність — десять тисяч. Ніби була безсмертною. Перша ж тисяча «безсмертних» набиралася тільки із представників перської знаті і була на особливому становищі. Керував нею один з найвпливовіших сановників держави — хазарапат — тисяцький. Свою гвардію, своїх «безсмертних» Дарій беріг і тримав її тільки при собі, як на війні, так і у мирні дні.

І ось все завирувало і заметушилося.

У двадцять сатрапій, на які було поділено царство, міняючи найпрудкіших коней, вже полетіли двадцять вісників, несучи хшатрапаванам — хранителям царства, як називалися на давньоперський лад правителі сатрапій, — високе царське повеління: одним збирати сухопутні війська, іншим — флот, третім негайно розпочати будівництво мосту через Боспор, а четвертим — іонійцям — велено було на трієрах йти протокою в Понт, переплисти його, прямуючи до гирла ріки Істр, піднятися по ньому на два дні плавання від моря й очікувати там сухопутне військо з обозами. А очікуючи військо, часу задарма не гаяти, а збудувати міст на «шиї» ріки, де Істр ділиться на два гирла. Слухняних виконавців царського повеління чекає слава і милість володаря всього сущого на землі і світле царство Ахурамазди на тому світі; непокірні ж чи нерадиві знайдуть смерть свою на вістрі перського списа і навічно будуть повержені в темну обитель злого духа Ангро-Манью! Слава царю царів, найвеличнішому з найвеличніших Ахеменідів, рівного якому немає у всьому світі!

Так на всіх велелюдних місцях царства під ревисько труб кричали царські огласники з мідними горлянками…

І коли люд заворушився і почав збиратися по всіх провінціях Персії й інших підлеглих йому країнах, племенах і народах, до царя прийшов один знатний перс і, впавши на коліна перед царем царів, попрохав лишити йому сина.

— У мене три сини, — благав він Дарія, — і всі троє мусять іти з тобою у далекий похід на саків. О великий царю, візьми собі двох синів, а хоч найменшого залиш мені, аби він утішив мене на старості.