Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 77

— Ні, — засміявся Знайко. — Ми дамо вам кристали антикаменю, і ви зможете працювати як звичайно. Антикамінь захистить вас від невагомості.

Знайко дав Колоскові жменю кристаликів антикаменю.

Кожен, кому ви дасте такий кристалик, не втратить ваги, якщо навіть попаде в зону невагомості, — сказав Знайко. — Проте будьте обережні. Пильнуйте, щоб жоден кристалик не попав до рук грабіжників, тобто цих самих ваших багачів чи поліцейських. Поки таємницю невагомості не розкрито, багачі нічим не зможуть зашкодити нам.

Випробувавши на собі дію антикаменю, Колосок помітно повеселішав.

— Ну, то ще ми потягаємося з багачами! — вигукнув він. — Хоч їм цього й не хочеться, а гігантські рослини все-таки у нас будуть. Тепер би мені тільки додому дістатися!

— Сідайте на всюдихід, — запропонував Гвинтик. — Ми з Шпунтиком вас миттю довеземо.

Колосок пояснив, куди треба їхати. Всі троє сіли на всюдихід. Попереду біля керма сидів Гвинтик, за ним — Шпунтик з приладом невагомості в руках, за Шпунтиком — Колосок. У руках у нього був рюкзак з насінням, який він міцно притискав до грудей.

Коли всі посідали, Гвинтик увімкнув запалювання і натиснув ногою на педаль стартера. Двигун загудів. Всюдихід рвонув з місця. За хвилину він перетнув галявину, перемахнув через пагорб і, виїхавши на шлях, помчав до лісу, що чорнів удалині. Мандрівники були вже недалеко від узлісся, як раптом попереду знову загримкотіли постріли.

— Поліція! — закричав Колосок.

Від страху він упав із сидіння і простягнувся посеред дороги із своїм рюкзаком. Побачивши це, Гвинтик круто повернув машину й поїхав назад. Постріли все гримкотіли. Кулі так і свистіли навкруги.

— Вмикай скоріше невагомість, вороно! — закричав Гвинтик.

Шпунтик спохватився й натиснув кнопку приладу невагомості. Постріли миттю затихли.

Зупинивши всюдихід, Гвинтик зіскочив з нього й підбіг до Колоска, що лежав у дорожній пилюці.

— Ти поранений?

— Зда-а-а-ється, ні, — заїкаючись від переляку, пробурмотів Колосок.

За Гвинтиком підбіг Шпунтик. Вони разом допомогли Колоскові підвестись і посадили знову на всюдихід.

Упевнившись, що Гвинтик хоче їхати далі, Колосок сказав:

— Ку-ку-куди ж ти? Там у лісі поліцейські!

— Заспокойся! Поліцейським зараз не до нас. Хіба не чуєш?

Колосок прислухався. З лісу долинали якісь зойки.

— Зараз подивимося, що там діється, — мовив Гвинтик і ввімкнув двигун.

Під'їхавши до узлісся, мандрівники побачили серед дерев кількох поліцейських. Вони безпорадно борсалися в повітрі і, чіпляючись руками за гілля, несамовито кричали.

— Треба зігнати їх з дерев, щоб вітер відніс їх звідси якомога далі, — придумав Гвинтик.

— Правильно! — підхопив Шпунтик. — Нічого їм тут стирчати!

Підскочивши до дерева, на верховітті якого сидів поліцейський, Шпунтик ухопився за стовбур і почав його трясти.

— Допоможіть! — заволав поліцейський, стріпуючись усім тілом.

— Ось я тобі допоможу! — пробурчав Шпунтик і з такою силою трусонув дерево, що поліцейський відлетів убік і, піднявшись угору, помчав над лісом, наче мильна булька, підхоплена вітром.

Така ж доля спіткала ще кількох поліцейських. Найдовше вдалося протриматись найтовстішому поліцейському, якого звали Жерглем. Побачивши, що його не можна струсити, Гвинтик схопив гвинтівку, що плавала тут же в стані невагомості, виліз на дерево й почав штурхати стволом гвинтівки в товсте черево Жергля.

— Гей! Гей! — пойнятий жахом, закричав поліцейський. — Що ви робите? Обережніше! Це ж гвинтівка!

— Ну то й що ж, як гвинтівка? — спитав Гвинтик.

— Як то що? Вона ж стрельнути може!

— Велика біда! — посміхаючись відповів Гвинтик. Самі ж ви любите в інших стріляти.

Впевнившись, що йому не минути розплати, товстун-поліцейський якось приловчився і пхнув Гвинтика ногою просто в лоб.

— Ах, ти так! — загорлав, розізлившись, Гвинтик і штурхонув Жергля стволом гвинтівки так сильно, що гілка, за яку той тримався, зламалась. Злетівши одразу вгору, товстий Жергль поплив над деревами слідом за іншими поліцейськими. Він повільно перевертався в повітрі, завиваючи від страху на всі лади і тримаючи в руках відламану гілку.

— Ось я тобі покажу ще, як ногами хвицатися! — кричав услід йому Гвинтик.

Далі наші друзі їхали без пригод. Не минуло й десяти хвилин, як вони виїхали з лісу й дісталися до Неїлівки, невеличкого села з кількох напіврозвалених хатин. Почувши гуркіт двигуна, жителі села повибігали з хат, але побачивши, що до них під'їжджає якась незрозуміла машина, злякано подалися назад.

— Не бійтесь, братики! — гукнув Колосок. — Це я! Погляньте, я привіз насіння!

Упізнавши Колоска, коротульки зраділи і оточили всюдихід.

— Де насіння? Яке насіння? — навперебій кричали вони.

— Та от насіння! Дивіться! Гігантське!

Що тут почалося, і сказати не можна. Всі закричали від радості, почали стрибати, танцювати, а один коротулька сів чогось на землю, обхопив голову руками й залився сльозами.

— Чого ж ви плачете, любий? — спитав його Гвинтик. — Хіба сталося щось лихе?

— Ех, дорогенький, я плачу від щастя. Я ж думав, що ми вже й не доживемо до такої радості!

Коли радощі трохи вляглися, до Колоска підійшов коротулька, якого звали Кущиком, і потихеньку сказав:

— А у нас тут уранці поліцейські були!

Коротульки згадали про поліцейських і посмутилися.

— Так, так! — загомоніли раптом усі. — Багато поліцейських наскочило. Цілий загін. Усі допитувались, чи не бачив хто з нас, як летіла ракета. А коли ми призналися, що бачили, і сказали, що ти пішов шукали ракету, щоб одержати насіння, вони страшенно розсердилися. Сказали, щоб усі ми сиділи вдома й не висовували носа на вулицю.

— По-моєму, вони не дозволять нам саджати гігантське насіння, — озвався Кущик.

— А ми їх і не питатимем, — заявив Колосок. — Тепер поліцейські нічого не зможуть нам зробити. У нас невагомість є.

— Яка невагомість? — зацікавилися всі.

— Це така сила, — сказав Колосок, показуючи прилад невагомості. — Ось як натисну кнопку, так сила одразу ж вискочить з коробочки й підніме всіх поліцейських у повітря. От стійте-но тихо. Зараз усе зрозумієте.

Сказавши це, Колосок натиснув кнопку приладу, й коротульки миттю відчули, як грунт ніби провалився у них під ногами. Опинившись у повітрі, вони почали відчайдушно махати руками, дригати ногами, намагаючись дотягнутися до землі, але з цього нічого не виходило. Впевнившись, що земля більше не держить їх, усі почали кричати зі страху й вимагати, щоб Колосок облишив своє штукарство.

— Друзі, запевняю вас, що це зовсім не штукарство! — сказав Шпунтик.

— Так, так, — авторитетно підтвердив Гвинтик. — Це цілком певний науковий факт, і ніякого штукарства тут нема.

А Колосок закричав:

— А тепер уявіть, ніби ви поліцейські й хочете спіймати мене. Ану, ловіть!.. Чому ж не ловите?.. Ха-ха- ха!

Побачивши, однак, що коротулькам зовсім не до сміху, тому що багато хто з них уже перевернувся вниз головою й буквально репетував од жаху, він поспішив вимкнути прилад невагомості.

Коротульки одразу попадали додолу і, трохи оговтавшись, лишилися сидіти на траві. Всі ошелешено позирали навколо, неспроможні збагнути, що сталося. Нарешті Кущик підвівся на ноги і, покрутивши головою, сказав:

— Ну, братики, видно, невагомість — страшна сила. Нашим поліцейським ця сила буде не до вподоби!

Розділ тридцять другий

НЕВАГОМІСТЬ ІДЕ В НАСТУП

Відтоді, як космічна ракета з'явилася над Фантомасом, телевізійні станції місячних міст тільки те й робили, що передавали повідомлення про цю важливу подію. Не минуло й півгодини, як на всіх телеекранах уже демонстрували повністю змонтований, оснащений написами й озвучений дикторським текстом телевізійний фільм, у якому оператори телестудії показали не тільки політ космічного корабля, але й натовпи фантомаських жителів, що висипали на міські вулиці, а також несподівану появу поліцейських, які лупцювали безневинних місячних коротульок електричними кийками, обливали крижаною водою з потужних брандспойтів і кидали в них бомби із сльозоточивими газами.