Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Карафуто - Донченко Олесь - Страница 15
І тут трапилося щось незрозуміле. Пан Інаба Куронума, мов опечений, зірвався з свого місця. З жахом дивлячись на м'яч, він відчайдушно замахав руками і швидко щось наказав Хіраті. Той хутко вхопив м'яча і вибіг з кімнати.
Ні Дорошук, ні Володя нічого не зрозуміли. Але штабс-капітан теж був занепокоєний. Він відчинив навстіж вікно і, повернувшись до Івана Івановича, різко запитав:
— Де ви його взяли?
— Ви кажете про…
— Я кажу про м'яч!..
ДОПИТ
— А це приміщення істотно відрізняється від вітальні люб'язного начальника поліцейської управи, — сказав Іван Іванович, мацаючи сірі кам'яні стіни.
— Називай, тату, речі їхніми власними іменами. Просто — жандарм Куронума, — похмуро обізвався Володя.
Він сидів на соснових дошках, покладених на кам’яну підлогу.
— Не заперечую, але треба додати: жандарм, дідусь і татусь якого поховані в Токіо поміж родичами мідного короля… тьху, я наплутав! Між самураями, князями й графами. А втім, графського титула в імператорській Японії, здається, немає.
Хвилину обидва помовчали. Здалека, з-за мурів, долинали глухі гудки маленького паровоза вузькоколійки.
— Тут у них — нафта, — промовив згодом Іван Іванович. — Пам'ятаю, як я в пустині… Та-ак, нафта… А чому ти засмучений, сину? Невдоволений з нашої нової квартири? Але ти побував зате на сніданку в японського пана жандарма…
— Я думаю, тату. Здорово ти сказав: «Я ніяк не можу запропонувати панові Куронумі підданство моєї країни… Я не маю на те повноважень…»
Іван Іванович довго мацав стіни.
— Не розхитаєш, тату, — сказав Володя.
— Та ні, я ж все-таки геолог. Цікавлюсь. Добрячий камінь. Тут десь, мабуть, у них кам'яні кар'єри… Знаєш, я думаю, що у нас на батьківщині дійсно не знають, у чиїх ми лапах опинилися.
— Тату, це — страшно. Ми повинні дати про себе звістку.
— Голубе, тут не гукнеш. Я сам думаю про це… І поки що виходу не бачу. Єдине — це покластися на самих себе. На свою стійкість…
Іван Іванович замовк і глибоко замислився. Замислився і Володя. Думками він полинув далеко до рідного краю. Забулися на мить тюрма, начальник поліції, жандарми…
Просто з вітальні пана Куронуми кілька поліцаїв повели геолога і його сина в тюрму. Це була одноповерхова невеличка кам'яна будівля з високою огорожею з товстих соснових колод.
…Іван Іванович раптом глухо сказав:
— Володю, ану, стань мені на плече і подивися, що там робиться за гратами. Треба ж знати, що нас оточує.
Заґратоване віконечко було високо, і Володі дійсно довелося лізти батькові на плечі.
— Ну, що там? — нетерпляче питав геолог.
— Ти, тату, так питаєш, наче хочеш утекти звідси. Але з твоєю хворою ногою нікуди ти не… Я бачу Хірату а жандармом. У жандарма заступ…
— Ну? Заступ?
— Так. І зараз… він копає яму…
Справді, на невеличке тюремне подвір'я прийшов офіцер. Жандарм викопав яму. Здивований Володя бачив, як Хірата власноручно кинув у яму зелений м'яч. Жандарм почав закидати, а офіцер, не шкодуючи ні своїх черевиків, ні жовтих блискучих краг, ногами вминав землю. Потім обидва пішли.
— Ні чорта не розумію! — розвів руками Іван Іванович. — Чому вони так злякалися цього невинного м'яча? Чума в ньому, чи що? І той… я пригадав оце загадкову смерть на «Сибіряку». Справді, все це скидається… на якусь чуму.
Але власне становище, зрештою, далеко більше цікавило на той час геолога й Володю, ніж ця історія з зеленим м'ячем. Обидва незабаром про нього забули.
В кам'яному мішку швидко споночіло, хоч надворі ще, мабуть, догоряв день. Батько й син полягали на дошках, що мали правити за ліжка. Від дощок пахло сосною, і до цього запаху приєднувався важкий дух цвілі від стін та підлоги.
— Наші вартові, мабуть, вважають, що після сніданку в Куронуми нам не захочеться їсти. Нам не дали ні обіду, ні вечері.
— Почекаймо ще трохи, тату. Може, принесуть смажених рябчиків.
— … Та ананасів з Формози, які одержав карафутський губернатор.
— Я, тату, згодний навіть на морську капусту й сою.
— А я, сину, навіть на вареного восьминога. Треба-таки, мабуть, швидше заснути. Вранці нас обов'язково погодують — такий міжнародний звичай.
Вночі геолог почув крізь сон, що його штовхають. Він схопився і побачив світло кишенькового ліхтарика, спрямоване йому просто в обличчя.
— Вставай! Треба ходити! Треба ходити начальник Куронума! — повторював, перекручуючи мову, поліцай.
Іван Іванович устав. Проснувся й Володя.
— Куди, тату? — спитав він тривожно охриплим спросоння голосом.
— Кличе Куронума. Що за гидота? Ніч надворі, нікуди я не піду! Перекажіть, будь ласка, панові начальникові, що коли він хоче просити у мене пробачення, то хай, по-перше, сам прийде до мене, а по-друге, — це треба робити не вночі. Подумаєш, як припекло!
Поліцай постояв, посвітив ліхтариком і вийшов.
— Не дають навіть спати людині! — бурчав геолог.
У темряві не видно було його обличчя, але Володя відчув, що батько дуже схвильований, хоч намагається це приховати.
Не встигли батько з сином знову заснути, як прийшов той же поліцай з ліхтариком.
— Пан начальник Куронума просить вибачити, пан начальник одержати телеграма з Радянський Союз. Треба ходити пан Куронума, треба читати телеграма.
Надія надала геологові юнацької жвавості. Десь глибоко, аж у найдальшому куточку серця, ворушився сумнів, але Іван Іванович гнав його від себе. Безперечно, телеграма. Як може бути інакше? Навіщо ж би Куронума кликав до себе вночі? Певне, щось дуже важливе.
— Ходімо, Володю Треба йти. Телеграма. Не я казав — японський самурай проситиме вибачення!
Але поліцай рішуче запротестував:
— Один! Один ходити! Пан начальник казати — один!
— Ну що ж. Лишайся, Володю. Не будемо дратувати гусей. Сподіваюсь, що скоро повернуся.
Уже в дорозі в супроводі двох вартових Дорошук подумав про те, що коли справді є телеграма з батьківщини, то чому Куронума позвав тільки його самого? Чому, зрештою, не дав наказ про звільнення з тюрми? А втім, самураї, здається, не з великою охотою звільняють радянських громадян.
Пітьма стояла навколо таким густим муром, що слабенькі поодинокі ліхтарі зовсім утопали в ній, залишаючи тільки тьмяні жовті плями. Було, мабуть, далеко після півночі, на вулиці жодного звуку. В нічній тиші тупотіли тільки чоботи двох вартових, які йшли поруч з геологом.
Івана Івановича привели в поліцейське управління. Кілька східців вели в напівпідвал. Яскраве світло вдарило у вічі. Знайомий вуркотливий голос пана Куронуми зустрів геолога.
Начальник поліції сидів за столом рядом з білогвардійцем Лихолєтовим. Обидва були тепер у формених чорних мундирах з наплічниками. Пучок волосся на блискучому черепі начальника поліцейської управи войовничо стирчав угору, чорні лаковані вуса стовбурчились. як їжакові голки.
— Пан Куронума просить сідати, — переклав Лихолєтов. — Ніякої телеграми немає, це просто був. дипломатичний хід, щоб не робити зайвого шуму.
Дорошук зціпив зуби й мовчки сів на дерев'яний стілець.
— Губернатор ухвалив рішення, — перекладав штабс-капітан слова начальника поліції, — віддати вас з сином під суд.
Дорошук швидко глянув на Куронуму.
— Вам інкримінується шпигунство, — провадив Лихолєтов, — убивство японського громадянина, який хотів вас затримати і труп якого знайдено на острові, і — останнє: ви переховували політичного злочинця Хагімуру.
Першої хвилини Іван Іванович не знав, що сказати. Він приготувався до різних несподіванок, але не чекав, що самураї вдадуться до таких нечуваних методів провокації.
— Про яке вбивство ви говорите? — нарешті спитав він, намагаючись бути цілком спокійним. — Чи не радянського громадянина японця Хотту, мертве тіло якого викинули на берег хвилі після аварії з пароплавом «Сибіряк»?
— Е, облиште дурниці, — скривився капітан Лихолєтов. — Цього Хотту вже впізнали родичі. Він японський підданий, рибалка, і звуть його зовсім не Хотта. Ми вже маємо про це офіціальні документи.
- Предыдущая
- 15/45
- Следующая