Гра триває. Літературна критика та есеїстка - Москалець Костянтин - Страница 55

Тепер я трохи сумую за тим собою, котрий міг отак писати. Образне мислення, готові міти, потік письма без жодної напруги. Адже ті слова були написані, страшно подумати, у 1992 році. Сьогодні такі мітологеми не задовольняють, вони надто поверхові. Україна, або Росія, або Німеччина, і навіть Ірландія — це соціальні, політичні, культурні, економічні реальності, сотні реальностей одночасно, які, до того ж, щодня змінюють своє значення. Вичерпно описати їх неспроможна жодна метафора. А поспільство… я думаю, що воно сповна задовольняється тими ж таки мітологемами — Каменяр Франко, «залізних імператор строф» Маланюк, не надто переймаючись їхніми висловлюваннями, елементарно не бажаючи знати, кого й чому кохали або не кохали ці поети — адже то була їхня приватна справа, приватні ідіосинкразії. Ми, до речі, з Морозовим і Герасим'юком провели експеримент у Борзні: питали перехожих, чи не пам'ятають вони продовження цього вірша «Народе без пуття…» (бо ми, признатися, і самі його забули). Так-от, нам ніхто не допоміг, цього вірша ніхто навіть не чув. Куліш може спати спокійно. Хоча, хто такий Куліш, там знають, як не дивно, і радо показують шлях на Мотронівку, такі ґречні люди…

Т. Д.: Костянтине, у Ваших текстах, часто зустрічається образ троянди, винесений він і в назви книг: «Символ Троянди», «Келія Чайної Троянди», тут є певна мотивація?

К. М.: Є. Це моя улюблена квітка. Хоча не єдина. Разом із тим, це дуже місткий символ, присутній у європейській літературі від найдавніших часів. Може, це архетипний образ. Цим образом містичної, вогненної Троянди завершується «Божественна комедія» Данте, її пелюстки — це душі праведників, а найвища пелюстка — Діва Марія. Але це невичерпна тема. Я вкладав до цього символа власні значення. Найповніше — у вже згаданій поемі «Для троянди».

Т. Д.: «Келія Чайної Троянди», яка має формальні ознаки щоденника, може слугувати своєрідним ключем до відчитування додаткових смислів у поетичних текстах? У тій же збірці віршів «Символ Троянди»?

К. М.: Ні, я би пропонував зворотній процес: якраз «Для троянди» та інші мої трояндові вірші можуть допомогти краще зрозуміти «Келію…». Адже щоденник — це запис поточних подій і рефлексій, а вірш — це вже концепція, ідея, сполох, який просвітлює присмеркову назагал буденну свідомість. «Символові Троянди» не поталанило, там через технічний дефект випав однойменний вірш, який і дав назву всій книзі. Але він є в «Нічних пастухах буття».

Т. Д.: Частина літераторів дотримується думки, що письменнику шкодить ґрунтовна філологічна освіта, оскільки він втрачає свою автентичність, природність, «компонує» твори. В. Стус послуговувався термінами «віршоскладач» та «поет». А з Вашої точки зору, за допомогою філологічної ерудиції ймовірно зімітувати талант?

К. М.: Кому шкодить, кому допомагає. Талант неможливо симулювати, його або мають, або ні. Однак буває, що ті, хто позбавлений яскравого таланту, пишуть цілком стерпні, технічно довершені вірші. У нас у Літературному інституті було багато саме таких поетів. І їм допомагала якраз філологічна викшталтуваність.

Т. Д.: У «Келії Чайної Троянди» Ви описуєте власний процес творчості; чи продовжують приходити до Вас вірші — «як літні дощі» (за тим же Василем Стусом)?

К. М.: Часом навідуються. Але я не завжди їх записую. Як і Стус. Записати вірш означає поневолити його. Це капіталістичне бажання.

Т. Д.: Це рідкісне поєднання: Ваша поезія «герметична» й завдяки пісенним текстам популярна в так званого «масового читача». Хто виконує Ваші пісні, пише до них музику?

К. М.: Музику й слова я пишу сам, довший час виконував свої пісні самостійно. Потім за них узявся Віктор Морозов. Він їх добре аранжував і видав у Канаді цілий диск, «Треба встати і вийти» (2000 р.). Віктор приятелює з Пауло Коельо, автором «Алхіміка» та інших знаменитих романів, і подарував йому цей диск. Тож тепер Коельо часом наспівує: «Oh, my dear Ukraine, my love», — одну з моїх пісень. Як бачите, не все так безнадійно з тією бабою Україною. Між іншим, Морозов був першим, хто почав співати славнозвісну пісню «Вона», після того, як я поїхав зі Львова. У нього вона має більш романсову форму, як і в мене. А потім її зробив Тарас Чубай із «Плачем Єремії» — в іншому, роковому аранжуванні. «Плач Єремії» виконує ще кілька пісень на мої слова: «Срібне поле», «Ти втретє цього літа зацвітеш…» та інші. Канадський співак Марко Андрейчик також зробив пару цікавих пісень на мої слова, зі своєю групою «Їжак». Я сам був приголомшений, що такий дійсно герметичний вірш як «Вона танцює зараз на терасі…» можна співати! Марко, окрім того, філолог, він перекладає англійською мій роман «Вечірній мед». Зараз ми з Морозовим знаходимося приблизно посередині роботи над новим альбомом «Армія Світла». А Чубай записує відеокліп «Зоря на ім'я Марія», музика його, дуже гарна, слова мої.

Т. Д.: З Костянтина Москальця:

Звідтоді, як завершено щоденникові записи — «Келію Чайної Троянди» — проминуло п'ять літ…

К. М.: Келія не може бути завершеною, адже я ще живий і до 15 квітня залишилося не так уже й багато. Хіба це не щастя?

січень 2005 року

Про автора

Костянтин Москалець народився 1963 року в місті Бахмачі на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. 1990 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Як автор і виконавець власних пісень працював кілька років у львівському театрі-кабаре «Не журись!», побувавши з ним на гастролях у більшості країн Європи. Лауреат фестивалю «Червона рута—89» у номінації «Авторська пісня». Особливої популярності набув його шлягер «Вона» — у виконанні Тараса Чубая та рок-групи «Плач Єремїї». Від 1991 року Костянтин Москалець живе в селі Матіївка біля Бахмача, займаючись тільки літературною працею. Опублікував чотири збірки поезій — «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), «Символ троянди» (2001), «Нічні пастухи буття» (2001), повісті «Куди мені подітися?» (1990) та «Досвід коронації» (1994), книгу літературної критики та есеїстики «Люди на крижині» (1999), книгу прози «Рання осінь» (2000) та щоденник «Келія Чайної Троянди» (2001). 1995 року за «Досвід коронації» отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («А Crowning Experience»). Москальцеві твори перекладалися також німецькою («Der Kirschbaum», 1998) та польською («Wiersze», 1995; «Miesiac milowania ksiezycem», 1997) мовами.

Лауреат літературних премій імені Володимира Свідзінського, Василя Стуса, Михайла Коцюбинського, Олександра Білецького.