Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Москалець Костянтин - Страница 22

22

Два вірші, які довший час вважалися втраченими, проте їх зберіг Юрко Саєнко

І Забутий присмак валідолу і краплі крові вправно летять — уже сніжинками — додолу д о д о м у палаючі ясла — хлів золотий зелена — гірка рана — ріка д о д о м у смерть — без початку — і без кінця непрочитані — і вино від якого відмовився ще за життя так само у липні д о д о м у гріхи — багато — багатство самотність — братство айстри — коні мовчання-і-листування д о д о м у і панна — забута ущент — для якої писалися вірші співалися: «авонаавона» — зривалися — сніжні — бездомні д о д о м у ще перестук електрички: порожній тамбур театр — і табір — і ворожіння — за сиґарету — забуте і збуте віщування одруження без одужання: примхи: невиспаність: усвідомлення без розуміння збайдужіння забування я  х о ч у  д о д о м у ІІ Зелені вогнища горять удосвіта улітку над ними небеса сіріють і мовчать спокута стародавніх снів приводить нас сюди — до білосніжного каміння хоча далеко до наступної зорі але вона в тобі проміння має як та сосна — коріння у землі Сестра Сосна Сестра Зоря Сестра Марія своїм терпінням підіймаєш благеньке тіло зроблене з піску із голосу і тіні і тіло вчиться святості а ти шукаєш ночами прозору плащаницю яку давно колись приготували звірі з обличчями людей і звичками людей

* * *

Віхті Сад

якби заглянуть уночі     до кінутой хати скіки разних чудасій     можна б там узнати он покойний дід седить —     Царствіє Небесне сіть плете і не засне     на другую весну радом баба з рогачом     пораєцця дуже а шо лампа не горить     дак їй і байдуже: наче в доброго кота     сяють карі очі при-Чаїлись по кутках     разні поторочі а надворі сніг іде     і неде нима людей бо всі люде у силі     вже поснули трударі тіки я один тиняюсь     дурний да безумний босі ноги задубіли     да клацають зуби за пазухой кусок хліба     що вкрав у собакі і Библія да ни вся —     скурив на цигаркі думаю простить за це     мине Ісус може бо вин ловкий наш Господь —     схоче ще й поможе полин звізда палає     а я люблю тибе нищасний мий Израїль     прогнівивший небес дід седить мине до себе     не пуськає в хату каже шо такіх по сьвіту     лазе нас багато я їх правда не сьтрічав     а тоб усі разом ми б построїли собі     хату з пирилазом! вітер виє цвіте вишня     а я пропадаю а маленьке кузенятко     на скрипочку грає Віхта жинка милосердна     дай їй Бог здоровія вона бідним помагає     а ми її любим як та рибка золота     дивицця за нами народилася собі     сімнаццятого марта

* * *

            Cur male scribis?[4] Доволі смарагдової завірюхи, доволі блиску; пливуть непереможні кораблі, із палуб янголи печальні і веселі драби в киплячу воду сиплють завтрашні троянди.             Cur male scribis? Коханки з берегів гаряче і червоне п’ють вино, бредуть по вулицях, засмучені і чисті, дрімають в італійських ресторанах, шукають, захлинаючись, веселощів — чи мови?             Cur male scribis? Де твої перли? Невже коти, які живуть у гіацинтах, не допоможуть нам знайти бодай одну вузеньку вуличку в цій ночі без любові?             Cur male scribis? Котре ж прокляття — чи закляття — чи вино — ключем до брами виявиться взимку? Коли підводні сотворіння грім почують? На дно засніжене поволі опускаються і там неквапно розпускаються троянди; їхній дим струмує із води в блискуче небо, витерте на згинах; печальні драби, янголи веселі пливуть поміж шумуючих сузір’їв, де бігають коти, де в’януть гіацинти, де змучені коханки повертаються в порожні номери; за вікнами у них палають смітники і єретuики. Bene scribere debent.[5]

Amor fati

Я часто думаю, чому ти так самотня, — одна з найкрасивіших доль у світі; ці сірі очі, пильні, сумовиті, — чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал, а в дзеркалах — себе і суть свою подвійну, ледь-ледь прикриту флером абсолюту, росою часу,             інеєм чекання,                         терпінням дзвону — як іще, О, як іще мені тебе назвати? А може, так і треба? Може, ти загинеш як сніжинка на долоні, коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність? І, може, ця самотність — лише форма твоєї ідентичності п'янкої? І та любов, яка тебе знайде — тебе ж і знищить? Я люблю тебе. вернуться

4

Чому погано пишеш? (латин.).

вернуться

5

Мусиш писати добре (латин.).