Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ранок дня не визначає - Райнов Богомил Николаев - Страница 48
— Нічого особливого. Головне, щоб ми багато не їли.
— Головне, що ми нарешті їстимемо, — кажу я, запихаючись шинкою.
— Ще й порізана, паче ми самі не можемо це зробити, — бурчить американець, також беручи шматок. — Хапають брудними руками, а потім для годиться загортають у папір.
— Не знаю, чи не забагато буде, якщо ми з'їмо ще по шоколадці, — пропоную я.
— Їжте, я вже ситий, — відповідає Сеймур.
— Ви ж нічим не ризикуєте. Шоколад запаковують автомати.
— Їжте.
— Певно, ви одержали погані новини.
Він задумливо дивиться на мене, наче все ще обмірковує те, про що йдеться в листі, тоді спокійно каже:
— Навпаки, новини гарні, зокрема ті, що стосуються вас. Контроль на дорогах сьогодні вдень знято, завтра, мабуть, приїде Мод і забере вас.
— І це все?
— Все, що стосується вас, — уточнює Сеймур, наголошуючи на останньому слові. — А щодо мене…
Він замовкає, бере з пачки на столі сигарету й клацає запальничкою. Потім випускає кілька густих цівок диму й додає:
— Треба було б вибачитися перед вами за даремно забраний у вас час. Операцію анульовано, звичайно, дякують за сумлінність, але документи сховали в архів чи кинули у вогонь. Наказ недвозначний: годі займатися Райєном!
— Отже, вся ця історія виявилася безглуздою, — зауважую я.
— Ще не відомо, — незворушно заперечує американець.
— Але ж ви самі кажете, що наказ недвозначний: припиніть займатися Райєном!
— Так. А звідки відомо, що я одержав таке розпорядження? Поки воно дійде до адресата, мине кілька днів. А за цей час з людьми може скоїтися все що завгодно, в тому числі й з Райєном.
— Уїльяме, в мене таке відчуття, ніби ви знову хапаєте мене за горло.
— Не хвилюйтесь. Ви мені більше не потрібні. Віднині події розвиватимуться інакше.
Присуваю ногою кухонний стілець і сідаю на нього. Хоч я й проковтнув чудову свіжу шинку, коліна в мене й досі тремтять від слабості, а Сеймур невідступно стовбичить переді. мною, смокчучи сигарету.
— Розумію ваше становище, — погоджуюсь я, бо згадана свіжа шинка повернула мені добродушний настрій. — Витратити стільки часу на службове завдання…
— Це не службове завдання, — заперечує американець.
— Отже, самоініціатива?
— І не самоініціатива.
— Невже може бути щось третє?
— Атож! Уявіть собі таке: один з великих шефів запрошує вас прогулятися на автомобілі — випити з ним на природі по чарці. Й коли ви п'єте, він каже: чи не хочеться вам відвідати Німеччину? Не завадило б придивитися до Райєна — знаєте такого? — з'ясувати, яку комбінацію він розробляє, це великий майстер комбінацій, як і його батько, хоч і не в таких масштабах. Старий Райєн тепер прагне одержати замовлення на виготовлення нового літака. І, мабуть, таки одержить. Звичайно, якщо його син не вплутається в якийсь скандал…
Сеймур замовкає й дивиться на мене:
— Зрозуміло?
— Посилають полювати на левів на власний ризик і відповідальність.
— Атож.
— Але ж ви могли відмовитись.
— Якби була можливість відмовитися, ніхто б не розпочинав такої розмови. Вони наперед знали, що я не відмовлюсь.
— Бо ненавидите Райєна.
— Ну, ненавиджу — це надто гучно сказано. Такі типи заслуговують не більше як на зневагу.
— То зневажайте його й не брудніть ним руки.
Сеймур дивиться на мене, трохи примружившись, наче думає, чи варто заперечувати. Потім допиває віскі, ставить чарку на стіл і закурює чергову сигарету.
— Вчора ви дивувалися, коли я вам сказав, що обрав цю професію заради свободи. Ви дивувалися небезпідставно. Яка може бути свобода, адже ми, по суті, військові! А тепер, однак, бачите, що я правий. Яка свобода? А от, наприклад, свобода утерти носа покидькові з вищих кіл. З найвищих, Майкле!
— І що ви маєте з цього? Коли й буде якась користь, то, певно, вашому шефові, який зв'язаний з конкурентною фірмою.
— Очевидно.
— То що ж ви виграєте?
— Кілька годин гарного настрою. Хіба цього мало? Уявляєте, як ці бундючні індики, Райєн-батько і Райєн-син, витріщать очі, діставши такий удар!
— Тепер мені ясно. Ви справді ненавидите Райєна.
— Казав же вам: я його не можу ненавидіти. Бо дуже добре знаю Райєна. Пам'ятаю ще з університету, а згодом з часів секретної служби. Пам'ятаю цього нікчему, який випереджав талановитих тільки тому, що був нащадком одного з молодих капіталістів.
— Молодого чи старого, яке це має значення.
— Тут є один нюанс. Маленький нюанс іноді має велике значення. Старі додержуються певних правил пристойності, Майкле. Старі збагачуються, спираючись на закони, які вони самі створили. А молоді знущаються навіть із власних законів. Корупція, афери… Чорний дим від тих вибухів огорнув навіть Білий дім…
— Сподіваюсь, що ви всьому дасте лад.
— Я далекий від цього. Просто хочу розважитись, відчути, що виконав особисту примху, свою особисту! Розумієте чи ні? А не вказівку вищої інстанції. Що хоч раз дозволив собі таку розкіш — діяти вільно.
— Уїльяме, — кажу я похмуро, — виходить, ви зовсім не цинік, ви — мораліст.
— Я не мораліст, — крутить головою американець.
— Мораліст, — наполягаю я. — З категорії отих, найгірших моралістів, які не наважуються признатися в цьому навіть собі.
Я сподівався побачити Сеймура наступного дня пригніченим і похмурим, та, очевидно, помилився. Вдягаючись, чую, як з кухні долинає тихенький хрипкуватий спів. Уїльям співає! Дожили!
— Питимете розчинну каву, Майкле, — підносить він мені сюрприз, коли я виходжу зі своєї кімнати. — Щоб зменшити вагу передачі, Мод прислала розчинну каву.
— Це спеціально для вас, — відповідаю я. — Мод чудово знає, що я не люблю розчинної кави. Ця жінка обожнює вас.
— Чому ви вважаєте, що всі повинні мене ненавидіти? — байдуже запитує американець, переставляючи з електричної плитки на стіл посудину з окропом.
У мене немає часу відповісти йому — розкидані на столі продукти поглинають усю мою увагу. Лише згодом, втамувавши голод і випивши чашку розчинної кави, я зауважую:
— Раніше я гадав, що ви випромінюєте небезпечні струми, дуже шкідливі для навколишніх. Тепер же в мене таке відчуття, що ваші отруйні еманації найбільше отруюють вас самого. Мабуть, ви змарніли й радіус їхньої дії зменшився.
— Відчувайте собі, — бурчить Сеймур, не відводячи очей від тарілки. — З роками всі ми змінюємося. Наші сили тануть, і це змушує нас ставати сумирнішими, навіть добродушними.
Я міг би переконати його, що він мало змінився й навряд чи став добродушним, але промовчую. Якщо не зважати на посивіле волосся, це той самий Сеймур, герой моїх кошмарів. Спокійний, на обличчі вираз зверхності, самовпевнений, наскільки може бути самовпевненою людина, яка взагалі ні в що не вірить. І холодно доброзичливий, наче шляхетний картяр, який обдирає вас, але робить це з бездоганною чемністю.
У кухні темно, бо віконниці теж зачинені, хоч вікно дивиться на кущі за віллою. Навряд чи треба пояснювати, що в приміщенні душно. Ще б пак — адже тут Сеймур із сигаретою! Він сидить навпроти мене спиною до вікна — темна постать, облямована прямокутником вікна. Темна постать на світлому тлі.
— Я не знав, що у вас здібності до музики, — кажу я.
— Нема в мене здібностей до музики.
— Я чув, як ви співаєте.
— Я не співаю.
— Але я чув вас, Уїльяме!
Він заходиться хрипким тихим сміхом.
— Мабуть, це була котрась із моїх сестер, а я лише підспівував.
— Не знав, що на цій віллі живуть ще й ваші сестри.
— Вони тут, — уточнює Сеймур, стукаючи пальцем собі по лобі.
— Розумію. Дорогий спогад дитинства.
— Не дуже дорогий. Справді, у сестер були гарні голоси, й вони любили співати, пораючись у будинку, а я іноді підспівував їм. Це їх дратувало: «Годі, Віллі, ти співаєш дуже фальшиво!» Тому я підспівував зовсім тихенько, щоб мене не чули.
— Може, ви й справді співали фальшиво.
— Безперечно. Та їх дратував не лише мій спів. Вони перетворилися на прислужниць матері, а я — на їхнього слугу. Мене цілий день ганяли туди-сюди, і я часто не встигав догоджати їм, а покарання, бувало, набирало форми потиличників.
- Предыдущая
- 48/63
- Следующая