Декамерон - Боккаччо Джованни - Страница 108

Джаннелло миттю вліз у кадуб, а Перонелла одчинила чоловікові двері і сказала йому з серцем:

? Що се за новина така, що ти так рано додому вернувся? Ти, бачу, зовсім сьогодні од роботи одникуєш, що й справилля своє сюди приніс, а з чого ми житимем, звідки на хліб дістанемо? Невже ти думаєш, що я дозволю тобі однести в заставу свою святну спідницю та інше суплаття? А я, дурна, пряду вдень і вночі, що вже й пучки собі поодпрядала, ? хоч на оливу, може, зароблю, щоб було чим світити. Ей, чоловіче, чоловіче! Усі сусідки дивом дивуються і глузують із мене, що я так убиваюсь, а ти повернувся додому та й ручки склав, аби не робити!

Сеє сказавши, попустила слізки, а потім провадила далі:

? Ой лиха ж моя година та нещаслива, в недобрий час я вродилась, в недобру пору віддалася! Траплявся мені путящий парубок, так я не захотіла, а вийшла за такого ледаща, котрий мене нітрохи не цінує і не шанує. Людські жінки заводять собі полюбовників, хто по два, а хто й по три, гуляють із ними всмак, а чоловікам на осиці кислиці показують, а мені, безталанній, за те, що я чесна і того гріха цураюсь, така гірка судилася доля! Хіба й собі принадити якогось джиґуна, як то інші молодиці роблять! Уважай гаразд, чоловіченьку, якби я того захотіла, знайшла б із ким душу обавити, бо не один панич уже до мене підкочувався і грошей обіцяв, і уборів, і клейнодів усяких, чого завгодно, та не поквапилась я на те, бо чесного роду дитина. А ти додому мерщій приходиш, замість діло робити!

? Жінко моя люба! ? одвітує їй чоловік. ? Не журися ти, Богом живим тебе прошу! Знаю добре, яка ти в мене єсть, і сьогодні в тому ще дужче впевнився. Бач, я таки й пішов був на роботу, а ти, мабуть, не знаєш, як не знав того й я, що нині в нас празник святого Галеона{242} і ніхто не працює, тим я й вернувся о такій порі. Та я вже подбав про те, що матимемо хліба більше, як на місяць, ? привів, дивись, купця на кадуба, що в нас дармо стоїть; він дає мені за нього п'ять золотих.

? Лишко моє тяжке! ? забідкалася знову Перонелла. ? Ти ж чоловік, ходиш між людьми щодня і мав би вже тямити, що, як і почому, а продав кадуба за п'ять золотих, а я, темна жінка, хоч моя дорога тільки до порога, побачивши, що той кадуб у нас лише місце дурно займає, сторгувала його оце одному доброму чоловікові за сім золотих; він якраз перед твоїм приходом заліз у кадуб, щоб подивитись, чи він кріпкий.

Почувши сеє, чоловік хтозна-як зрадів і сказав покупцеві, що привів був із собою:

? Іди собі з богом, чоловіче добрий: жінка, бач, за сім золотих стокмилася, а ти мені більше п'яти не хтів дати.

? Чи так, то й так, ? погодився той і пішов. А Перонелла й каже чоловікові:

? Іди ж до нього нагору докінчити справу, раз ти вже тут.

Джаннелло пильно прислухався до тої розмови, щоб знати, чого йому боятись і як із халепи викрутитись; почувши Перонеллині слова, він вискочив хутенько з кадуба і, ніби не помітивши, що чоловік вернувся, почав гукати:

? Де ти, господине?

На се чоловік, увіходячи, сказав:

? Я тут, чого тобі?

? А хто ти такий? ? питає Джаннелло. ? Я кличу ту жінку, що сторгував у неї кадуба.

? То все одно, ? одказує муляр, ? я її чоловік.

Тоді Джаннелло й каже:

? Кадуб сей, здається мені, добрий, кріпкий, та ви, либонь, якесь лайно в ньому тримали; так воно до клепок поприсихало, що й пальцем не вколупнеш. Поки не вискоблите всередині як слід, я не візьму його.

? За сим ділом торг не стане, ? обізвалась Перонелла, ? чоловік зараз усе повичищає.

? Авжеж, ? сказав чоловік.

Тоді поклав свій струмент, зняв із себе камізельку, велів засвітити свічку й подати скребок, уліз у кадуб і почав вишкрібати. Перонелла хотіла нібито подивитись, що він там робить, і встромилася головою й плечем в отвір кадуба, що був не дуже-то й широкий, приказуючи:

? Отут іще поскобли і отам-о! А глянь, ондечки ще трохи зосталось!

Стоїть вона отак над кадубом, увесь отвір затуливши, навчає чоловіка, а Джаннелло, що не встиг зігнати зранку оскоми з зубів, вирішив хоч як-небудь своє зробити, та й підскочив до неї, як негнузданий огир до гарячої кобили в парфійських степах; удовольнивши жагу свою молодечу, він одійшов од кадуба якраз у ту хвилю, коли чоловік доскоблив його. Перонелла витягла голову з отвору і розхилилась на весь зріст, а чоловік виліз із кадуба.

? Ану, чоловіче добрий, ? сказала господиня Джаннеллові, ? візьми тепер свічку та подивись, чи все гаразд, так, як ти хотів.

Заглянувши всередину, Джаннелло сказав, що все добре і він задоволений; оддавши чоловікові сім золотих, він велів однести кадуба до себе додому.

Оповідка третя

Брат Рінальдо спить із своєю кумою; чоловік застає його в одній кімнаті з нею, а вона його запевняє, що той замовляв глисти у свого хрещеника

Хоч Філострат говорив про парфійських коней досить туманне, догадливі дами вельми з того сміялись, намагаючись, правда, показати, що сміються з чогось іншого. Побачивши король, що його історія кінця добігла, велів заступити чергу Елізі; та з готовістю почала:

? Милії мої подруги, та замова проти мари, про яку оповідала Емілія, нагадала мені ще один випадок замовляння; може, він буде не такий цікавий, як тамтой, але я вам розкажу про нього, бо на кращий сьогодні не спромоглася.

То знайте ж, що в Сієні жив колись один гарний молодик із шановного роду, на ім'я Рінальдо; він сильне закохався в свою сусідку, дуже вродливу жінку, що була замужем за багатим чоловіком. Сподіваючись добитись од неї взаємності, як тільки матиме нагоду поговорити з нею безперешкодно, він вирішив, що найкраще для сього буде покуматися з нею (а вона ходила саме при надії); він заприязнився з її чоловіком, натякнув йому на те дуже делікатно, і той охоче запросив його хрестити дитину.

Ставши таким чином кумом мадонні Агнесі і діставши змогу вільніше говорити з нею, Рінальдо з'ясував їй словами те, про що вона вже давно догадалась із його поглядів; проте за першим разом він нічого од неї не домігся, хоч вислухала вона його не без задоволення.

Невдовзі той Рінальдо, хтозна яка була тому причина, пішов у ченці; чи мав він із того яку вигоду, чи ні, а так ченцем і зостався. Зразу після постригу він занедбав був трохи ту свою любов до куми та деякі інші світові марноти, але з часом знову до них повернувся, не покидаючи ряси: почав справляти собі розкішні убори, чепурився та хизувався, складав і виспівував канцони, сонети та балади і ще всякі такі штуки витворяв.

Та що тут говорити про нашого брата Рінальда? Хіба він один такий, хіба не всі вони одним миром мазані? Який тепер світ настав ? ганьба одна, та й годі! Ходять ті ченці, не соромлячись, пикаті, червоні, звиклі до пишноти у вбранні і в усьому іншому, схожі не на смирних голубів, а на задерикуватих півнів з гордо піднесеним гребенем і оддутим волом. Не кажу вже про те, що в келіях їхніх повно слоїків з різними мастями та помадами, коробочок із цукерками та всякими солодощами, склянок і пуделок з пахощами та есенціями, джбанів із мальвазією, грецькими та іншими виборними винами; сказав би, не келія чернеча, а бакалійна чи парфумерна крамниця. Ще й гірше од того: не стидаються ченці, як усі знають, що вони на гостець хворіють, ніби ніхто не тямить і не розуміє, що од постів, простої, невибагливої їжі та поміркованого життя люди бувають худі, сухорляві і переважно здорові, а як на що й хворіють, то вже не на гостець той поганий, що проти нього найкращі ліки ? цнотливе й скромне життя, яке й подобає справдешньому монахові. Вони гадають, ніби нікому не відомо, що люди худнуть і марніють не лише од нужди, а й од довгого неспання, молитов та бичування, і що ні святий Домінік, ані святий Франціск не мали по чотири ряси{243}, не вдягались у саєти та адамашки, а носили на хребті грубі нефарбовані верети ? не задля пишання, а щоб тільки душу зогріти. Усе те бачить Бог, чом же не бачать ті, що в простоті душевній теє чернецтво годують?