Декамерон - Боккаччо Джованни - Страница 156

156

? Пишнії мої пані, я завжди була тої думки, що в товаристві, подібнім до нашого, годиться оповідати широко й докладно, щоб надмірна стислість розповіді не давала приводу до різних тлумачень і суперечок між слухачами. Такі диспути підходять більше спудеям у школах, аніж нам, що ледве з прядкою та веретеном уміємо дати собі раду. Я думала була розповісти вам про один спірний казус, та, побачивши, як ви завелись за попередню історію, облишу ту пригоду і розкажу вам не про якогось незначного чоловіка, а про доблесного короля, на який лицарський учинок він спромігся, щоб не уронити своєї честі.

Усі ви, мабуть, не раз чували про короля Карла Старого, чи то Першого{323}, що завдяки його великому почину й славній перемозі над королем Манфредом із Флоренції вигнано гібелінів і знову повернулися до нас гвельфи. Під ту завірюху вибрався з нашого міста з усім родом своїм і добром один лицар, на ймення Нері дельї Уберті, і подався не куди, як під опіку самого короля Карла; оселившись у Кастель-а-Маре ді Стабія, він вирішив довікувати тут тихо й мирно свого віку. Купив собі садибу трохи на одшибі, так як з лука дострелити до міських кам'яниць, у гарній містині, порослій оливами, горіхами та каштанами, поставив там гарний і вигідний будинок, розбив коло нього чудовий сад, а серед саду, нашим звичаєм, улаштував сажалку, чистий такий, прозорий ставок (бо місце було криничувате), і розвів там силу-силенну всякої риби. Тільки й турботи було в нього ? як би той сад іще кращим зробити.

Раз якось, у саму жароту, король Карло вирядився в Кастель-а-Маре, щоб там трохи одпочити; почувши розмови про те, який чудовий сад у мессера Нері, він забажав його побачити. Дізнавшися, що той лицар був супротивної колись сторони, він вирішив обійтися з ним якнайласкавіше і послав йому сказати, що має намір повечеряти наступного дня в його саду з ним та ще з чотирма своїми супутниками, не роблячи розголосу. Ся вістка вельми потішила мессера Нері; наготувавши розкішну учту і давши розпорядок своїй челяді, що робити і як, він прийняв короля так гостинно й люб'язно, як тільки міг.

Оглянувши дім і сад мессера Нері з великим задоволенням, король помив руки, бо коло ставка стояли вже накриті столи, сів за один з них і посадив правобіч себе графа Гвіда ді Монфорте{324}, що його супроводжував, а лівобіч мессера Нері, іншим трьом, що з ним прийшли, казав прислуговувати за вечерею, додержуючи порядку, даного господарем, їм подали різні виборні потрави, коштовні смаковиті вина; обслуга була чудова; скрізь тиша і благодать, ? королю все те сподобалось назвичайно.

Сидить король, вечеряє веселенько, затишком любується, аж, тут увіходять у сад дві дівчини, років так по п'ятнадцять, обидві біляві, аж ніби золотоволосі; кучері спадають їм на самі плечі, а на головах в обох віночки барвінкові, личка білі та рум'яні, істинно янгольської вроди. Одежа на них із полотна тоненька і, мов сніг, біленька, вгорі вузенька, а од пояса додолу широкими полами спадає.

Та, що попереду йшла, несла на плечі дві сітки риболовні, придержуючи їх лівою рукою, а в правій тримала довгий бовт; та, що за нею ішла, мала на лівому плечі сковорідку, під пахвою тримала в'язку хмизу, в лівій руці таганок, а в правій глек з олієм і запалений смолоскип.

Побачив їх король, здивувався, що воно за знак, і став зацікавлено чекати, що далі буде. Дівчата підійшли звичайненько і сором'язливо вклонились королю, а потім спустились до ставка й поскладали додолу все начиння. Узявши з собою лише сітки й бовт, вони обидві увійшли в ставок, де вода сягала їм по груди. Один з челядинців мессера Нері розіклав хутенько багаття, поставив сковороду на таганок і, наливши туди олію, став чекати, поки дівчата викинуть йому риби. Одна полохала рибу в тих місцях, де її було найбільше, а друга тримала напоготові сітки; в недовгім часі, на превелику втіху королю, що пильно за ними слідкував, вони наловили чимало риби й покидали кухареві, що клав її мало не живцем на сковорідку. Тоді дівчата, як було їм наказано, стали вибирати найкращі рибини й кидати їх на стіл перед короля, графа Гвіда та батька. Риби ті вились-танцювали по столу, що забавляло короля непомалу; часом він і собі хапав котрусь рибину і кидав її, жартуючи, назад дівчатам. Так бавились вони якусь хвилю, покіль кухар не посмажив ту рибу, що йому дали; тоді мессер Нері наказав подати її королю ? не то, щоб на другу страву, як делікатес який, а просто на перекуску.

Бачивши, що риби вже досить насмажено і годі їм ловити, дівчата вийшли з води; їхнє біле тонке одіння поприлипало до тіла, не приховуючи його тендітних форм. Забравши своє начиння, дівчата пройшли сором'язливо мимо короля й повернулись додому.

Король, граф і ті, що їм за столом прислужували, задивились на тих дівчат; усі вони сподобали їх за хорошу вроду і милу постать, а ще за люб'язність їхню та вітливість, але найдужче припали вони до душі самому королю. Коли вони із ставка виходили, він так уп'явся в них очима, до всіх принад додивляючись, що якби його в ту мить хтось шпигонув, він би того й не почув. Він усе думав про них, хоч і не знав, хто вони й що, і почув, що в серці його прокинулась жага до тієї пишної краси; отак іще й закохаєшся, подумав, як не встережешся. Проте він і сам не знав, котра подобалась йому більше: такі схожі були ті дівчатка одна на одну. Заклопотаний тими думками, король звернувся до мессера Нері і спитав у нього, що то за дівчата.

? Найясніший королю, ? одказав на те лицар, ? се мої дочки-близнючки: одну звати Джіневра Хупава, а другу Ізольда Білява{325}.

Король похвалив обох дочок і сказав лицареві, що пора б їх уже й заміж дати, але мессер Нері одмовив, що тепер він не має змоги. Коли вечеря була вже наскінчу і залишилось подати лише овочі, знов вийшли з дому ті дівчата в гарних саєтових керсетках, з великими срібними полумисками в руках, а в тих полумисках повно добірної садовини, яка тільки була в ту пору року. Поставивши полумиски на стіл перед королем, дівчата одступили трохи й завели пісню, що починалася такими словами:

Що та любов зі мною наробила, Того мені і розказать несила…

Співали вони так любо й мило, що королю, ? який дивився на них і слухав з насолодою, здавалось, ніби то хори янгольські з неба на землю злетіли. Доспівавши пісню до кінця, дівчата зробили королю реверанс і попрохали в нього дозволу піти; хоч і неприємно було йому так рано їх одпускати, проте він дав їм той дозвіл з ласкавим видом.

Коли вечеря скінчилась, король і його супровідники попрощались із мессером Нері, посідали на коней і, гомонячи про те, про се, повернулись до королівського палацу. Хоч і приховував же король своє захоплення, та не міг і за важливими державними справами забути принадливої вроди Джіневри Хупавої, полюбивши заради неї і сестру її, що так була на неї схожа; він так заплутався в любовних тенетах, що ні про що інше вже й не думав. Знайшовши якусь приключку, він, заприязнившись непомалу з мессером Нері, став учащати до нього в прегарний сад, аби тільки побачити Джіневру. Не мігши далі терпіти і не бачивши жодного іншого виходу, він надумався викрасти в батька не одну дочку, а обох, і розповів про свою любов і про замір свій графові Гвіду. Сей статечний чоловік так на те йому одповів:

? Найясніший королю! Мене вельми здивувала ваша мова, та й як би вона могла не дивувати мене, коли я краще за всіх знаю всі звичаї ваші з самого малечку і до сього дня. Здається мені, що за молодощів ваших, коли любов могла швидше запустити пазурі вам у серце, я не помічав за вами ніколи такої пристрасті; почути, що тепер, коли вже вам на старість повернуло, ви захопились коханням ? се для мене велика новина і дивна дивина. Якби мені годилось вас картати, я добре знаю, якими словами я се зробив би; звернув би вашу увагу на те, що ви й досі ще при повній зброї, в недавно завойованому королівстві, серед людей незнайомих, підступних і зрадливих; у вас іще стільки турбот усяких і клопоту, стільки ще зусиль треба покласти, щоб владу свою утвердити, ? і ви серед таких важливих справ знаходите час для кохання-женихання! Сії речі не про високодумних королів, а про легкодумних юнаків. А ще гірше те, що ви надумали, як кажете, викрасти обох дівчат у того бідного лицаря, котрий ушанував вас у своїй господі щедріше, ніж то дозволяли його засоби, а на довершення тої шани показав вам і дочок своїх трохи не голими, даючи тим розуміти, яка велика його до вас довіра, яка тверда упевненість у тому, що ви ? король, а не хижий вовк. Невже так швидко щезло вам і з пам'яті, що доступ у сеє царство одкрили вам саме ґвалтовні вчинки Манфредові щодо тутешніх жінок? Чи є на світі злочин, що заслуговує тяжчої кари, ніж позбавити людину, що вас ушанувала, честі, надії і втіхи? Що сказали б і про вас люди, якби ви так учинили? Ви, може, думаєте, що: могли б виправдатись такою вимівкою: я, мовляв, через те так учинив, що він гібелін? Хіба може справедливий король і поводитись так із будь-ким, хто оддався під його опіку? Не забувайте, найясніший пане: велика вам слава, що ви перемогли Манфреда, та немає вищої слави, як перемогти себе самого. Вам належить інших поскромляти, тож упиніть себе самого, вгамуйте свої жадання і не плямуйте негідним учинком славного свого надбання.

вернутьсявернутьсявернуться