Декамерон - Боккаччо Джованни - Страница 170

170

Не сумніваюсь я і в тому, що казатиме дехто, ніби в оповідках моїх занадто багато солоних жартів та примовок усяких і що не годиться таким чином писати чоловікові статечному, мовляв, і поважному. Таким людям повинен я спасибі сказати, і таки кажу, бо вони щиро й ревне за честь мою і славу дбають. Одначе на закид їхній я ось що одкажу: правда, я чоловік поважаний і не раз на віку важений; тим же, хто на собі моєї ваги не відчував, мушу признатися, що я зовсім не важкий, а навпаки, такий легкий, що і в воді не тону; беручи ж до уваги, що в наш час і проповіді чернечі, що людей за гріхи картають, так само повні різних крутих словечок, приказок та витівок, я вирішив, що все це буде не від речі і в моїх оповідках, задля того писаних, щоб жіноцтву смуток розганяти. Як котра, може, й нарегочеться од них більше, ніж треба, то легко може од того сміху вилікуватись плачем Єремії, покутою Магдалини та муками спасителевими.

А то ще, без сумніву, й такі проявляться, котрі скажуть, що язик у мене злий і їдовитий, бо я подекуди пишу правду про ченців. Тим, хто таке говоритиме, можна буде й простити, бо годі подумати, щоб їх до того спонукала якась інша причина, окрім правдивої побожності. Адже ченці загалом люди добрі, вони з любові до Бога уникають усякої скверни: хоч і мелють на всі заставки, так нікому про те не хваляться, а якби ще од них цапиною не смерділо, то з ними було б і геть-то приємно знатися. Проте я визнаю, що все на сім світі аж надто плинне й перемінне, то, може, щось таке і з моїм язиком трапилось, бо про нього одна сусідка моя (сам себе я, природно, не беруся ні гудити, ані хвалити), сусідка, кажу, сказала нещодавно, що він у мене такий добрий-добрий і медоточивий, ? та й говорила вона мені таке тоді, коли я вже дописував останні свої оповідки. Досить же буде недоброзичливим читальницям моїм і сього свідчення.

А тепер ? нехай кожна каже собі і думає, що хоче, мені ж пора вже дати берега своїм словам і подякувати покірно тому, хто погодив мені дійти по таких довгих трудах жаданого кінця. А ви, ласкавії мої пані, пробувайте по його милості в гаразді і спокою і згадуйте мене часом, якщо ся моя книжка хоч трохи стане вам коли в пригоді.

КІНЕЦЬ ДЕКАМЕРОНОВІ

ЗМІСТ

Переднє слово

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Інтродукція

Оповідка перша. Сер Чаппеллетто возить богочестивого ченця в решеті і помирає; бувши за живоття ледачим чоловіком, по смерті присвячується і нарікається святим Чаппеллеттом [оповідає Панфіл]

Оповідка друга. Єврей Аврам їде з намови Джаннотта ді Чівіньї до римського двору і, побачивши там безпутність духівництва, вертає до Парижа й вихрещується [оповідає Неїфіла]

Оповідка третя. Єврей Мельхіседек притчею про три персні одвертає велику халепу, що замислив на нього Саладін [оповідає Філомена]

Оповідка четверта. Чернець, вкусивши гріха, гідного тяжкої кари, вміло виказує своєму абатові таку саму провину і тим уникає покути [оповідає Діоней]

Оповідка п'ята. Маркіза Монферратська, почастувавши французького короля курми і кількома доладними слівцями, гамує його шалене закохання [оповідає Ф'ямметта]

Оповідка шоста. Добрий чоловік пришиває квітку лукавим лицемірам-монахам [оповідає Емілія]

Оповідка сьома. Бергаміно історією про Примаса та Клюнійського абата бере на глум несподівані скупощі Кане делла Скала [оповідає Філострат]

Оповідка восьма. Гвільєльмо Борсьєре дотепними словами шпигає мессера Ерміна де Грімальді за скнарість [оповідає Лауретта]

Оповідка дев 'ята. Кіпрський король, присоромлений однією гасконкою, з оспалого стає завзятим [оповідає Еліза]

Оповідка десята. Маестро Альберто з Болоньї чемним словом завдає сорому дамі, яка хотіла його завстидати, що в неї закохався [оповідає Пампінея]

ДЕНЬ ДРУГИЙ

Інтродукція

Оповідка перша. Мартелліно прикидається калікою і вдає, ніби зцілився од мощей святого Гендріка; як виявляється те ошуканство, його хапають, б'ють і тягнуть на шибеницю, та врешті він рятується [оповідає Неїфіла]

Оповідка друга. Рінальдо д'Асті, пограбований харцизами, потрапляє в Кастель Гвільєльмо; знайшовши там нічліг у одної вдовиці і одзискавши свою втрату, він вертає додому цілий і здоровий [оповідає Філострат]

Оповідка третя. Троє молодиків, майно своє процвиндривши, зубожіли дощенту; небіж їхній, у розпачі додому вертаючись, здибується по дорозі з англійською королівною, що мандрує в перевдязі абата, одружується з нею і вертає дядькам статки-маєтки [оповідає Пампінея]

Оповідка четверта. Ландольфо Руффоло, збіднівши, йде в корсари; узятий генуезцями, він зазнає в морі аварії, рятується на скрині, повній самоцвітами, прибивається до одної жінки на Корфу і вертає додому багатирем [оповідає Лауретта]

Оповідка п'ята. Андреуччо з Перуджії приїздить до Неаполя купувати коні; протягом одної ночі тричі попадає в велику небезпеку, та щоразу виходить щасливо і вертається додому з коштовним перснем [оповідає Ф'ямметта]

Оповідка шоста. Мадонна Берітола втрачає двох синів своїх; її знаходять на острові з двома козулями й везуть до Луніджани, де один її син стає на службу до сеньйора і потрапляє в тюрму за любощі з пановою дочкою. Сицилія повстає проти короля Карла; син, упізнаний матір'ю, одружується з пановою дочкою; знаходиться і другий брат, і вся родина вертається до високого стану [оповідає Емілія]

Оповідка сьома. Вавилонський султан посилає дочку свою в замужжя королю альгарбському; перебувши внаслідок усяких випадків за чотири роки в руках дев'ятьох мужчин у різних місцях, вертається вона врешті отцеві, буцімто незаймана, і оддається, як перше малась, за короля альгарбського [оповідає Панфіл]

Оповідка восьма. Граф Антверпенський, неправедно звинувачений, іде в вигнання і лишає дітей своїх в Англії в різних місцях; невпізнаним до них повернувшись, знаходить їх у доброму гаразді; потім служить пахолком у війську короля французького і, як вийшла на яв його безневинність, знову колишнє своє становище займає [оповідає Еліза]

Оповідка дев'ята. Бернабо з Генуї, одурений од Амброджуола, втрачає добро своє і каже убити свою невинну дружину. Вона рятується і в чоловіцькому перевдязі вступає на службу до султана, де викриває ошуканця в присутності викликаного до Олександрії мужа, а після покарання пройдисвіта вертається, перебрана вже по-жіноцькому і багата, разом із чоловіком до Генуї [оповідає Філомена]

вернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернутьсявернуться