Точка Обману - Браун Дэн - Страница 103

Хоча безпосередня участь контролера в операції була справою рідкісною, Дельта-Один не міг заперечувати. Контролер, стривожений невдачею підрозділу під час ліквідації свідків на льодовиковому шельфі Мілна, боявся, що у багатьох зацікавлених сторін виникнуть підозри і бажання розслідувати незрозумілі інциденти. І тому повідомив Дельта-Один, що завершальну частину операції контролюватиме особисто.

Тепер контролер, який сидів поруч, став свідком катастрофічної невдачі, якої Дельта-Один іще ніколи не доводилося зазнавати.

Час покласти цьому край. І негайно.

Контролер, визирнувши з вікна на палубу «Гої», здивувався, як таке могло статися. Усе пішло шкереберть: виникли підозри про справжність метеорита, ліквідувати свідків на льодовику Мілна не вдалося, до того ж довелося знищити високопосадовця на Меморіалі Рузвельта.

— Контролере, — затинаючись, мовив Дельта-Один тоном людини, ошелешеної своєю ганьбою. — Я навіть припустити не міг...

«Я теж», — подумав контролер. Вочевидь, вони сильно недооцінили можливості своїх потенційних жертв.

Контролер поглянув на Рейчел Секстон — та якраз піднесла до рота рацію, стежачи поглядом за вертольотом. Коли її голос затріскотів у кабіні «кайови», контролер очікував почути вимогу летіти геть і вимкнути систему глушення, щоб Толланд міг покликати на допомогу. Але слова Рейчел Секстон несподівано виявилися набагато страшнішими.

— Ви спізнилися, — сказала вона. — Ми вже не єдині, хто знає.

Слова на мить повисли відлунням у кабіні гелікоптера. Хоча ця заява прозвучала неймовірною і притягнутою за вуха, усе ж якась імовірність її правдивості залишалася, і тому контролер на хвильку замислився. Успіх проекту передбачав ліквідацію всіх, хто так чи інакше дізнався правду, і, хоча заради збереження таємниці довелося пролити багато крові, треба було пересвідчитися, що кровопролиття більше не буде.

Невже і справді хтось знає?..

Зважаючи на репутацію Рейчел Секстон як людини, схильної суворо дотримуватися правил поводження з секретною інформацією, контролеру важко було повірити, що вона могла передати її комусь сторонньому.

Рейчел знову заговорила по кодованому каналу:

— Летіть геть, і ми збережемо життя ваших людей. Якщо рушите вперед хоч на дюйм — вони помруть. Геть звідси.

— Ви блефуєте, — відрізав контролер, знаючи, що зараз Рейчел Секстон чує безстатевий механічний голос. — Ви нікому не сказали.

— Хочете ризикнути? Вперед! — вигукнула Рейчел. — Я не змогла зв’язатися з Пікерінгом, тому вирішила перестрахуватися.

Контролер нахмурився. Таке і справді могло трапитися.

— Вони не купуються на нашу хитрість, — сказала Рейчел, поглянувши на Толланда.

Військовик, який висів у механічних пазурах, гмикнув, долаючи біль.

— Ваш автомат порожній, і скоро вертушка відправить вас на той світ. Ви обидва помрете. Ваша єдина надія — це відпустити нас.

«Чорта з два!» — подумала Рейчел, похапливо обмірковуючи наступний крок. Її погляд упав на зв’язаного чоловіка з кляпом у роті, який лежав під підводним апаратом. Від втрати крові у нього почалося марення. Вона схилилася над ним і зазирнула у злі непривітні очі.

— Зараз я витягну кляп і піднесу до твого рота рацію, а ти переконаєш вертоліт летіти геть. Ясно?

Чоловік щиро кивнув.

Рейчел витягла кляп. І військовик плюнув Рейчел в обличчя згустком кривавої слини.

— Суко, я ще доживу до тієї миті, коли ти здохнеш. Вони заріжуть тебе, як свиню, а я втішатимуся кожною миттю твоєї агонії.

Рейчел витерла гарячу слину з обличчя і відчула, як ззаду її підняли дужі руки Толланда і відставили вбік. Трохи притримавши Рейчел, поки вона не відновила рівновагу, він забрав у неї автомат. З його тремтливого дотику вона збагнула, що в душі його щось зламалося. Толланд підійшов до пульта керування, що розташовувався неподалік, поклав руку на важіль і поглянув у вічі чоловіку, який лежав на палубі.

— Удар номер два, завершальний, — сказав океанограф. — На моєму кораблі ти можеш розраховувати лише на це.

З рішучістю та гнівом Толланд посунув важіль униз. І великий люк під «Тритоном» провис донизу, як ляда на шибениці. Зв’язаний військовик коротко верескнув від страху і полетів униз. Шубовснув у вируючий океан. Сплеск був рожевого кольору. Тієї ж миті на нього накинулися акули.

Контролер затрясся від гніву, побачивши, як сильна течія винесла з-під корпусу судна рештки Дельта-Три. Вода, освітлена ліхтарями, була червона від крові. Кілька «молотків» собачилися за якийсь шмат тіла, схожий на руку.

Господи милосердний.

Контролер поглянув униз на палубу «Гої». Дельта-Два і досі висів у пазурах «Тритона», але тепер під ним у палубі зяяла велика діра. Його ноги дриґалися над прірвою. Все, що мав зробити Толланд, — це розтиснути пазурі, і Дельта-Два складе компанію своєму нещасливому напарникові.

— Добре, — сказав контролер по рації. — Стривайте. І нічого не робіть.

Рейчел стояла на палубі, уп’явшись поглядом у кабіну гелікоптера. Навіть з такої відстані контролер побачив рішучість у її очах. Рейчел підняла рацію до рота.

— І досі гадаєте, що ми блефуємо? — спитала вона. — А ви зателефонуйте до комутатора управління військово-космічної розвідки. Спитайте Джима Семільяна. Він зараз на нічному чергуванні в планово-аналітичному відділі. Я розповіла йому все про метеорит. І він вам підтвердить.

Вона дає мені конкретне ім’я? Усе це дуже й дуже погано. Рейчел Секстон не була дурепою, і цей блеф контролер міг перевірити за кілька секунд. Сам контролер не знав чоловіка на ім’я Джим Семільян, але ж управління — величезна організація, тому цілком можливо, що Рейчел казала правду. Перш ніж віддати наказ про завершальну ліквідацію, контролер мав пересвідчитися, що це не блеф.

Дельта-Один спитав, поглянувши через плече:

— Мені вимкнути систему глушення, щоб ви могли подзвонити?

Контролер споглядав Рейчел і Толланда, які стояли перед ними на палубі як на долоні. Якщо хтось із них спробує скористатися стільниковим телефоном чи радіо, Дельта-Один швидко увімкне систему глушення знову і заблокує можливий дзвінок. Тому ризик був мінімальним.

— Вирубіть глушилку, — наказав контролер, витягуючи стільниковий телефон. — Зараз я переконаюся, що вона бреше. А потім придумаємо, як урятувати Дельта-Два, і завершимо операцію.

А у Ферфаксі операторові центрального комутатора управління військово-космічної розвідки почав уриватися терпець.

— Кажу вам, я не бачу ніякого Джима Семільяна у списку співробітників планово-аналітичного відділу.

Проте людина, яка подзвонила, наполягала:

— А ви пробували інші варіанти написання прізвища? Перевіряли в інших відділах?

Оператор уже перевірила, але про всяк випадок глянула ще раз. За кілька секунд вона відповіла:

— У нас у штаті немає людини на ім’я Джим Семільян. У жодному з варіантів написання.

Дивно, але в голосі абонента прозвучало задоволення:

— Отже, ви абсолютно впевнені, що у вас не працює особа на ім’я Джим Се...

Раптом на лінії почулася якась похаплива метушня. Хтось закричав. Абонент вилаявся і швидко від’єднався.

А на борту «кайови» Дельта-Один несамовито волав од люті, намагаючись якомога швидше увімкнути систему глушення. Надто пізно він усе зрозумів. Серед величезного розмаїття освітлених вимикачів та світлодіодів він не одразу помітив блимання маленького давача, який показував, що з борту «Гої» ведеться передача через супутникову систему. Але як? Усі на палубі! Не встиг Дельта-Один увімкнути систему глушення, як передача з «Гої» завершилася сама, без його втручання.

Факс у лабораторії задоволено пропищав.

СИГНАЛ ЗНАЙДЕНО... ФАКС ВІДПРАВЛЕНО

121

Убивай, бо уб’ють тебе. Рейчел виявила частину своєї свідомості, про існування якої раніше навіть не здогадувалася. То був режим виживання: жорстока рішучість, підживлена страхом.